Справа № 460/1021/17 Головуючий у 1 інстанції: Гоцко В.І.
Провадження № 22-ц/811/1751/23 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколота Т.І.
за участі секретаря: Салата Я.І.
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики в сумі 5400 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України нараховує 146 664 гривні.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року визнано мирову угоду, укладену між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 , за якою відповідач ОСОБА_4 визнав позовні вимоги позивача ОСОБА_3 в розмірі 5400 доларів США, що на момент подачі позову у національній валюті України становить 146664 гривні.
Сторони погодилися, що повернути грошові кошти відповідач не має можливості і, що сума боргу може бути повністю погашена за рахунок передачі відповідачем у власність позивача належного йому майна.
В рахунок повного погашення заборгованості по розписці від 12 грудня 2015 року, ОСОБА_4 зобов'язався передати у власність ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 зобов'язався прийняти у власність належну відповідачу 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,1 кв.м., що підтверджується відповідною копією свідоцтва про право власності на квартиру.
Сторони заявили, що майновий спір щодо стягнення боргу по договору позики, даною мировою угодою врегульований повністю, претензій сторони одна до одної не мають.
Відповідач по справі - ОСОБА_4 погодився, що після винесення ухвали про затвердження цієї мирової угоди судом та закриття провадження у даній справі, втрачає право власності на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка переходить у власність ОСОБА_3 та який, на підставі угоди про затвердження мирової угоди, набуває право власності на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Дана мирова угода набувала чинності з дня її затвердження Яворівським районним судом Львівської області і є обов'язковою для позивача та відповідача.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, закрито.
Ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року оскаржила ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що на час постановлення оскаржуваної ухвали неповнолітні діди ОСОБА_4 були зареєстровані у вказаній квартирі та мала законне право на користування (проживання) в квартирі за фактом свого народження, що було підтверджено постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у справі №944/4291/19. А тому затвердження судом мирової уходи щодо переходу права власності на частку у квартирі, яка не була предметом спору між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було порушено права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх дітей, суперечить ч.1 ст.207 ЦПК України.
Крім цього вказує, що під час судового розгляду справи судом в порушення вимог процесуального закону до участі в справі не було залучено осіб, які мали право користування квартирою, а також орган опіки та піклування, як третіх осіб, що призвело до ухвалення незаконної ухвали про затвердження мирової угоди.
На думку скаржника, оскаржуваним судовим рішенням порушено законні права та інтереси неповнолітньої дитини права користування спірною квартирою та як спадкоємця за законом щодо частки у праві власності на спірну квартиру.
Просить ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
19 жовтня 2023 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про розгляд справи без участі її участі, мотиви викладені у відзиві підтримує в повному обсязі, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
19 жовтня 2023 року на адресу суду надійшла заява від представника законного представника неповнолітнього апелянта ОСОБА_1 , адвоката Варениці В.С., в якій просить розгляд справи проводити у відсутності законного представника апелянта ОСОБА_4 та адвоката Варениці В.С. Подану апеляційну скаргу підтримує, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного тексту ухвали - 03 листопада 2023 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволенню із наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції виходив з того, що мирова угода укладена сторонами, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена в інтересах сторін.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовом до суду ОСОБА_3 вказував, що між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошей, про що ОСОБА_4 було підписана розписка. Згідно розписки, ОСОБА_3 позичив ОСОБА_4 5 400 доларів США, який зобов'язувався повернути всю суму 12 грудня 2016 року. Посилаючись на те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань та не реагував на його звернення, позивач просив стягнути з нього на свою користь 5 400 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України нараховує 146664 гривні.
20 березня 2017 року до суду було подано мирову угоду, в якій сторони прийшли до врегулювання спору шляхом її укладення, вона прийнята судом та затверджена.
За умовами вказаної угоди сторони погодились, що:
1.Відповідач ОСОБА_4 визнає позовні вимоги позивача ОСОБА_3 в розмірі 5400 доларів США, що на момент подачі позову у національній валюті України становить 146664 гривні.
2.Сторони погодилися, що повернути грошові кошти відповідач не має можливості і, що сума боргу може бути повністю погашена за рахунок передачі відповідачем у власність позивача належного йому майна.
3.В рахунок повного погашення заборгованості по розписці від 12 грудня 2015 року, ОСОБА_4 зобов'язується передати у власність ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти у власність належну відповідачу 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,1 кв.м., що підтверджується відповідною копією свідоцтва про право власності на квартиру.
АДРЕСА_2 .Сторони заявляють, що майновий спір щодо стягнення боргу по договору позики, даною мировою угодою врегульований повністю, претензій сторони одна до одної не мають.
5.Відповідач по справі - ОСОБА_4 погоджується, що після винесення ухвали про затвердження цієї мирової угоди судом та закриття провадження у даній справі, він втрачає право власності на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка переходить у власність ОСОБА_3 та який, на підставі угоди про затвердження мирової угоди, набуває право власності на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
6.Дана мирова угода набуває чинності з дня її затвердження Яворівським районним судом Львівської області і є обов'язковою для позивача та відповідача.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 175 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14 грудня 2017 року, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Тобто, мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб'єктивні права та обов'язки. Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору. Не може визнаватися судом мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами, так як така угода не приведе до усунення конфлікту.
При визнанні мирової угоди цивільний процесуальний закон покладає на суд обов'язок перевірити чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз'яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.
За положеннями ч.5 ст.175 ЦПК України, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, виходячи із змісту ст.175 ЦПК України, укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов'язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом у відповідності до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням цивільного права.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14 грудня 2017 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Затвердивши дану мирову угоду, місцевий суд не дотримався вимог статті 11 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14 грудня 2017 року, вийшов за межу позовних вимог, визнавши право власності за ОСОБА_3 на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,1 кв.м., оскільки, згідно змісту позовної заяви ОСОБА_3 , позивач просив суд лише стягнути на свою користь з ОСОБА_4 борг за договором позики в сумі 5400 доларів США, позовна вимога щодо права власності на майно не заявлялась.
Окрім цього, визнаючи відповідно до умов мирової угоди за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,1 кв.м., яка не є предметом спору про стягнення боргу, суд детально не з'ясував, чи відповідає зазначена мирова угода вимогам закону, зокрема положенням ст.175 ЦПК України, чи стосується вона прав та обов'язків сторін, що випливають із договору позики і самого предмета позову, чи пов'язані її умови зі спірними правовідносинами, чи законно відповідач в розумінні положень ст.ст.1046, 1049 ЦК України, укладаючи мирову угоду щодо нерухомого майна шляхом передання його у власність позивача виконав взяті на себе зобов'язання по поверненню боргу та чи є вона співмірною із сумою боргу за договором позики.
Так, затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції не врахував, чи укладена мирова угода не порушує права інших осіб щодо користування, розпорядження та володіння нерухомим майном, з оглдяу на те, що відповідачу належала на праві власності лише 1/3 частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, судом не з'ясовано, що саме перешкоджало сторонам вирішити питання про відчуження зазначеного в мировій угоді нерухомого майна шляхом укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу цього майна, який би відповідав вимогам ст.ст.655, 656, 657 ЦК України та був зареєстрований у встановленому законом порядку.
Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до необґрунтованого затвердження між сторонами мирової угоди, умови якої не узгоджуються із законом.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо визнання мирової угоди та закриття провадження у справі є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, а тому відповідно до вимог ст.379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду у відповідності до ч.1 ст.37 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, 379 ст.ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданої в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 29 березня 2017 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2023 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.