Дата документу 18.10.2023 Справа № 331/4849/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 331/4849/22 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М.
Провадження № 22-ц/807/1398/23-2 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який підписаний адвокатом Усенко А.В., до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по аліментам в розмірі 148 000,00 грн., та пеню за прострочення сплати аліментів за договором про сплату аліментів від 03.12.2021 р. № 716, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Любіченковським О.О., за період з 01.12.2021 р. по 01.12.2022 р. у сумі 48 860,00 грн., а також судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року позов ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 25 790 гривень 00 копійок.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.12.2022 року в розмірі 48 860 гривень 00 копійок.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 172 гривні 93 копійки.
В іншій частині позову відмовлено.
У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шелудько О.О. звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення по вищевказаній справі, просила суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 500 грн.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 4 000,00 гривень.
В іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року у цій справі скасувати та постановити нове, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не обґрунтована, безпідставна, а тому всі судові витрати повинні бути покладені на позивача, яка звернулась до суду з безпідставним позовом, всі підстави для скасування основного судового рішення по цій справі зазначені в скарзі на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року. Відповідач сплачував аліменти щомісячно, відповідно до наданих останнім до відзиву на позов та заперечення на відповідь на відзив на позов копій банківських виписок про сплату ОСОБА_1 аліментів на дітей за період з 01.12.2021 року по 31.01.2023 року, роздруківок банківських квитанції про погашення суми боргу за аліментами від 02.02.2023 року, банківських квитанцій про сплату ОСОБА_1 аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.05.2023 року включено, вбачається відсутність будь-якого боргу за аліментами взагалі.
Від ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи,перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» N 5076-VI від 05.07.2012 року, договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 761/16207/20 (провадження № 61-8538св22) зазначено, що:
«У додатковій постанові Великої Палати Верховного суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи […]».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що:
«127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі № 824/9/22 (провадження № 61-11644ав22) зазначено, що: «при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, представник позивача Шелудько О.О., відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України зробила заяву щодо подання доказів про розмір понесених витрат на правничу допомогу та протягом п'яти днів після отримання копії повного тексту судового рішення, надала докази на підтвердження їх понесення.
Отже, як правильно встановлено судом, представник позивача ОСОБА_4 не пропустила п'ятиденний строк звернення з відповідною заявою до суду.
На підтвердження понесених витрат надано: договір про надання правової допомоги від 01.12.2022 р.; акт здачі-прийняття наданих послуг від 13.12.2022 р.; квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 13.12.2022 р. на суму 3500,00 грн.; акт здачі-прийняття наданих послуг від 16.02.2023 р.; квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 16.02.2023 р. на суму 3000,00 грн.; акт здачі-прийняття наданих послуг від 16.02.2023 р.; квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 16.02.2023 р. на суму 2500,00 грн.; акт здачі-прийняття наданих послуг від 12.05.2023 р.; квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 19.05.2023 р. на суму 2500,00 грн., згідно яких загальна сума витрат понесених позивачем на правничу допомогу складає 11 500,00 гривень.
Також, під час розгляду справи представником відповідача у відзиві та запереченнях було висловлено заперечення проти стягнення витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_2 , посилаючись на неспівмірність зі складністю справи, недоведеністю та необґрунтованістю.
Суд першої інстанції з урахуванням правових позицій, викладених у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 р. у справі № 910/906/18, у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження № 61-22962св19, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на підставу та предмет позову, часткове задоволення позовних вимог, з огляду на те, що розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсяг фактично наданих послуг, враховуючи раніше зазначені заперечення представника відповідача, дійшов правильного висновку, що заявлені витрати представником позивача у розмірі 11 500,00 грн. не відповідають критерію розумності, не співмірні з виконаною роботою, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер, тому вважав, що є підстави для зменшення цієї суми до 4 000,00 грн.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, наявність клопотання іншої сторони про зменшення витрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень, тобто часткове задоволення заяви.
Наведені у апеляційній скарзі доводи щодо безпідставності, необґрунтованості позовної заяви ОСОБА_2 , сплати відповідачем щомісячно аліментів, відсутності заборгованості по аліментам є повторенням доводів апеляційної скарги на рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року у цій справі залишено без змін.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду. Суд першої інстанції прийняв до уваги обставини справи, умови укладеного договору, складність справи, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 30 жовтня 2023 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко