Дата документу 18.10.2023 Справа № 331/4849/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 331/4849/22 Головуючий в 1-й інстанції: Світлицька В.М.
Провадження № 22-ц/807/1398/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який підписаний адвокатом Усенко А.В., до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що від спільного шлюбу з відповідачем має двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Оскільки після розірвання шлюбу діти залишилися жити з позивачем, то між сторонами було укладено договір про сплату аліментів на дітей від 03.12.2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 716, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Любіченковсьим О.О.
За період з 01.12.2021 р. по 30.06.2022 р. прострочення зі сплати аліментів складає 93 000,00 грн., за період з 01.07.2022 р. по 31.12.2022 р. - 55 000,00 грн. Враховуючи, що вищевказаний договір від 03.12.2021 р. є чинним, це зобов'язує відповідача сплачувати аліменти та гарантує пеню за невиконання як штрафну санкцію, тому крім загальної суми заборгованості зі сплати аліментів за договором, з відповідача підлягає стягненню також пеня у розмірі 48 860,00 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по аліментам в розмірі 148 000,00 грн., та пеню за прострочення сплати аліментів за договором про сплату аліментів від 03.12.2021 р. № 716, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Любіченковським О.О. за період з 01.12.2021 р. по 01.12.2022 р. у сумі 48 860,00 грн., а також судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року позов ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 25 790 гривень 00 копійок.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.12.2022 року в розмірі 48 860 гривень 00 копійок.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 172 гривні 93 копійки.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за договором, стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби. Таким чином, стягнення аліментів за укладеним між сторонами договором відбувається у позасудовому порядку за виконавчим написом нотаріуса. А тому, позивач вибрала неправильний спосіб захисту.
Крім того, відповідно до наданих копій банківських виписок про сплату ОСОБА_1 аліментів на дітей за період з 01.12.2021 року по 31.01.2023 року, роздруківок банківських квитанцій про погашення суми боргу за аліментами від 02.02.2023 року, банківських квитанцій про сплату ОСОБА_1 аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.05.2023 року включно, вбачається відсутність будь-якого боргу за аліментами.
Також, ОСОБА_1 посилається на те, що певний час він сплачував аліменти на картковий рахунок доньки ОСОБА_5 , і тільки тому, що матір дітей взагалі не надавала їм кошти на їхні потреби, про що донька йому неодноразово скаржилася. В роздруківках квитанцій про сплату аліментів донці, вказано цільове призначення коштів: сплата аліментів, а тому сторона відповідача заперечує в частині незарахування цих коштів до сплачених аліментів, адже він і так щомісячно надсилає достатньо велику суму грошей на аліменти, та в нього ще є власні потреби та інша родина, які потребують витрат.
Більш того, певний час його діти не проживали з матір'ю, а син жив з ним, але і за час проживання сина з ним, а доньки окремо від матері, він все ж таки сплатив позивачу аліменти і за цей період часу. Окремо він надавав позивачу гроші і на оренду житла у м. Києві, і на виїзд колишньої дружини разом дітьми за кордон на початку повномасштабного вторгнення.
Вважає, що сума аліментів, що була сплачена ним на картку донці з цільовим призначенням «Сплачені аліменти», повинна бути зарахована саме як сплачені аліменти.
Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів, зазначає, що згідно Контракту добровольця територіальної оборони від 24.02.2022 року, посвідчення добровольця територіальної оборони № НОМЕР_1 , посвідчення волонтера № НОМЕР_2 та довідки Волонтерського центру «Паляниця» від 27.01.2023 року за вих.№ 01-23, він з самого початку військових дій в Україні є добровольцем територіальної оборони Добровільне формування № 2 «Народна самооборона Запоріжжя», та з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року був волонтером організації БО БФ «Волонтерський центр «Паляниця», та приймав активну участь у всіх важливих проектах фонду.
Стверджує, що не отримував заробітну плату за свою роботу, та не отримував прибутку в ТО та волонтерському центрі, а тому вимагати з нього пеню за несплату аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.12.2022 року є помилковим. Тим паче, що боргу зі сплати аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.03.2022 року взагалі не існувало, що підтверджується банківськими документами, що містяться у справі, аліменти ним сплачувалися щомісячно, окрім трьох місяців березень-травень 2022 року. ОСОБА_1 тоді взагалі не працював, а допомагав ЗСУ на добровільних засадах, навіть тоді він надавав позивачці та дітям грошову допомогу для виїзду з території нашої країни, та проживання певний час в іншій державі Італії.
Судом першої інстанції ці факти не враховані, та не враховано, що він мав переплату за аліментами за такі місяці: грудень 2021 року - 3 300,00 грн.; січень 2022 року - 3390,00 грн.; лютий 2022 року - 4 700,00 грн., та не мав взагалі боргу за цей період.
Часткова заборгованість за аліментами виникла з 01 березня 2022 року до 30 вересня 2022 року, тобто після початку повномасштабного вторгнення, та виникла не з його вини, а тому відсутні підстави для нарахування неустойки (пені) за несплату аліментів.
Крім того, він має на утриманні ще близьких родичів похилого віку та іншу сім'ю, з якими проживає разом. Його дружина чекає на народження дитини.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Шелудько О.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Зазначає, що встановлений частиною другою статті 189 СК України порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. Стягнення аліментів у позасудовому порядку за виконавчим написом нотаріуса це виключно право, а не обов'язок. Тому твердження відповідача щодо обрання неправильного способу захисту не відповідають дійсності.
Щодо вимоги про стягнення пені, то доказів відсутності своєї вини у простроченні сплати аліментів відповідачем не надано, оскільки відсутність офіційного працевлаштування, наявність Контракту добровольця територіальної оборони, посвідчення волонтера та довідки Волонтерського центру «Паляниця» не свідчить про його неплатоспроможність, тому суд, виходячи з презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості, не може розглядати дані обставини як підстави для повного звільнення або зменшення розміру неустойки.
Крім того, відповідач не довів суду, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання аліментних зобов'язань. Відповідач, власне, сам не заперечує факту прострочення сплати аліментів та наявності заборгованості. Так, 02.02.2023 року відповідач сплатив 109 010,00 грн. заборгованості, вказавши в призначенні: «Долг по алиментам за период с 01.12.2021г. по 01.12.2022г.», чим визнав наявність простроченої заборгованості.
Також наголошує, що 01.04.2022 року Міністерство юстиції України опублікувало роз'яснення щодоаліментних зобов'язаньу період воєнного стану. У роз'ясненнях зазначається, що навіть війна - не привід забути про сплату аліментів.
Щодо наявності переплати адвокат Шелудько О.О. зазначає, що сторонами було досягнуто згоди щодо аліментних зобов'язань шляхом укладення договору в добровільному порядку та посвідчено у нотаріуса. Умовами Договору про сплату аліментів на дітей передбачено, цитуючи: «Аліменти повинні сплачуватись мною, батьком, щомісячно, не пізніше п'ятого числа розрахункового місяця, наступним чином:
- шляхом перерахування суми аліментів на особистий банківський рахунок матері дітей, ОСОБА_2 ».
Як вбачається з наданих стороною відповідача банківських виписок частину коштів відповідач відправляв ОСОБА_5 , в результаті чого, на його думку, виникла передплата. Однак, вказані суми були відправлені дочці на особисті потреби та в якості «кишенькових» грошей.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення в частині вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, суд виходив із того, що відповідач є батьком дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та відповідно до умов договору про сплату аліментів від 03.12.2021 року зобов'язаний сплачувати аліменти у визначеному сторонами розмірі, але свої обов'язки за вказаним договором виконував не в повному обсязі, в результаті чого за період з 01.12.2021 р. по 31.12.2022 р. утворилась заборгованість в розмірі 25 790,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача у примусовому порядку.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів суд першої інстанції виходив із того, що відповідач був обізнаний зі змістом договору про стягнення з нього аліментів на утримання дітей та знав про свій обов'язок їх сплати, доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти та утворення заборгованості з незалежних від нього причин відповідач не надав, тому вважав позовні вимоги в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 21.08.2008 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 08.07.2016 року.
03.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про сплату аліментів на дітей, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Любіченковським О.О., зареєстровано в реєстрі за № 716, відповідно до умов якого сторони встановили розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з п. 2 договору про сплату аліментів від 03.12.2021 р., ОСОБА_1 зобов'язується сплачувати аліменти на утримання дітей в наступному розмірі: щомісячно, з 01.12.2021 р. по 30.06.2022 р., по 12 500,00 грн. на кожну дитину; щомісячно, з 01.07.2022 р. по 31.12.2022 р., по 7500,00 грн. на кожну дитину; щомісячно, з 01.01.2023 р. по 5000,00 грн. на кожну дитину, до моменту повноліття дитини.
За умовами п. 3 договору про сплату аліментів від 03.12.2021 р., аліменти повинні сплачуватися батьком щомісячно, не пізніше п'ятого числа розрахункового місяця, наступним чином: шляхом перерахуванням суми аліментів на особистий банківський рахунок матері дітей, ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 8 договору про сплату аліментів від 03.12.2021 р., кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні її обов'язків. Сторона, що порушила зобов'язання за цим договором, повинна усунути ці порушення.
Згідно з п. 9 договору про сплату аліментів від 03.12.2021 р., усі спори, що виникають у процесі виконання цього договору, та розбіжності в тлумаченні окремих положень цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку відповідно до діючого законодавства України.
Відповідно до п. 11 договору про сплату аліментів від 03.12.2021 р., у разі несвоєчасного виконання умов цього договору і виникнення заборгованості за аліментами з вини батька, останнім сплачується неустойка (пеня) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення (ст. 196 СК України).
Згідно з п. 16 договору про сплату аліментів від 03.12.2021 р., цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення, і діє до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини другої та дев'ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У частині першій статті 9 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За частиною першою статті 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.
Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Відповідно до положень статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Судом правильно встановлено, що договір, укладений між сторонами 03.12.2021 р., містить усі істотні умови, які необхідні для укладення такого виду договору, умови надання коштів на утримання дітей, їх розмір, що відповідає інтересам дітей та є обов'язковими для сторін договору. Цей договір укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений, є чинним, в установленому законом порядку недійсним не визнаний.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що загальна сума аліментів за умовами визначеними договором, які повинні бути сплачені за період з 01.12.2021 р. по 31.12.2022 р., складає 265 000,00 грн.
Як вбачається з наданих сторонами та досліджених судом квитанцій, ОСОБА_1 на особистий банківський рахунок ОСОБА_2 за період з 01.12.2021 року по 01.12.2022 року сплачено наступні суми аліментів: 01.12.2021 р. - 25 000,00 грн., 02.12.2021 р. - 1800,00 грн., 04.12.2021 р. - 500,00 грн.; 01.01.2022 р. - 25 000,00 грн., 09.01.2022 р. - 350,00 грн.; 01.02.2022 р. - 25 000,00 грн., 18.02.2022 р. - 500,00 грн.; 20.02.2022 р. - 1 500,00 грн., 24.02.2022 р. - 1 300,00 грн.; 21.06.2022 р. - 5 000,00 грн., 24.06.2022 р. - 2 000,00 грн., 28.06.2022 р. - 5 000,00 грн.; 25.07.2022 р. - 5 000,00 грн., 28.07.2022 р. - 5 000,00 грн.; 04.09.2022 р. - 1 300,00 грн.; 15.10.2022 р. - 950,00 грн., 17.10.2022 р. - 5 000,00 грн.; 01.11.2022 р. - 10 000,00 грн.; 07.12.2022 р. - 10 000,00 грн.
У березні, квітні, травні, серпні 2022 р. аліменти не сплачувалися.
02.02.2023 року ОСОБА_1 сплачено на особистий рахунок ОСОБА_2 борг по аліментах за період з 01.12.2021 р. по 01.12.2022 р. в розмірі 109 010,00 грн.
Отже, загальна сума сплачених аліментів за період з 01.12.2021 р. по 31.12.2022 р. становить 239 210,00 грн. (130 200,00 грн. + 109 010,00 грн.).
Таким чином, у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів за період 01.12.2021 р. по 31.12.2022 р. у розмірі 25 790,00 грн. (265 000,00 грн. (загальна сума аліментів) - 239 210,00 грн. (сплачені аліменти).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті аліментів в зазначеному розмірі.
Щодо сплати пені, то згідно з ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм гл. 49 ЦК України неустойка (пеня) це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2018 року у цивільній справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14- 37цс18), неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
У ст. 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
Законодавець установив розмір пені 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі 333/6020/16-ц, провадження № 14-61цс18.
Розрахунок заборгованості неустойки (пені) від суми несплачених аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.12.2022 року:
- грудень 2021 р., січень 2022 р., лютий 2022 р.: відповідачем сплачено розмір аліментів, та наявна переплата у розмірі 5950,00 грн.;
- березень 2022 р.: нарахована сума аліментів 25 000,00 грн. - переплата в попередні місяці 5950,00 грн. х 244 дні х пеня (1%) = 46 482,00 грн. - сума неустойки (пені);
- квітень 2022 року: нарахована сума аліментів 25 000,00 грн. - сплачена сума аліментів 0 грн. х 214 днів х пеня (1%) = 53 500,00 грн. - сума неустойки (пені);
- травень 2022 року: нарахована сума аліментів 25 000,00 грн. - сплачена сума аліментів 0 грн. х 183 дні х пеня (1%) = 45 750,00 грн. - сума неустойки (пені);
- червень 2022 року: нарахована сума аліментів 25 000,00 грн. - сплачена сума аліментів 12 000,00 грн. х 153 дні х пеня (1%) = 6640,00 грн. - сума неустойки (пені);
- липень 2022 року: нарахована сума аліментів 15 000,00 грн. - сплачена сума аліментів 10 000,00 грн. х 122 дні х пеня (1%) = 6100,00 грн. - сума неустойки (пені);
- серпень 2022 року: нарахована сума аліментів 15 000,00 грн. - сплачена сума аліментів 0 грн. х 91 день х пеня (1%) = 13 650,00 грн. - сума неустойки (пені);
- вересень 2022 року: нарахована сума аліментів 15 000,00 грн. - сплачена сума аліментів 1300,00 грн. х 61 день х пеня (1%) = 8357,00 грн. - сума неустойки (пені);
- жовтень 2022 року: нарахована сума аліментів 15 000,00 грн. - сплачена сума аліментів 5950,00 грн. х 30 днів х пеня (1%) = 2715,00 грн. - сума неустойки (пені).
Суд дійшов вірного висновку, що загальний розмір пені за період з 01.12.2021 року по 01.12.2022 року становить 183 194,00 грн., при цьому, невірно зроблений позивачем розрахунок заборгованості не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду, який врахував, що позивач просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01.12.2021 року по 01.12.2022 р. у розмірі 48 860,00 грн., заяв про збільшення розміру позовних вимог до суду першої інстанції не надходило, суд не має право виходити за межі позовних вимог, а тому вимоги про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів підлягають задоволенню у розмірі, який просила стягнути позивач. У період з 01.12.2021 р. по 01.12.2022 р. заборгованість зі сплати аліментів становила 130 200,00 грн. (109 010,00 грн. в погашення заборгованості по аліментам сплачено лише 02.02.2023 р.), а тому розмір пені, який просила стягнути позивач не перевищував розмір заборгованості зі сплати аліментів.
Далі, як роз'яснено у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Висновки суду про те, що факт наявності у ОСОБА_1 на утриманні вагітної дружини та інших осіб не звільняє останнього від обов'язку сплати аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 також є вірними.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів на утримання дітей, оскільки останнім не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.
Таким чином, відповідач, відповідно до вимог ст. ст. 77, 81 ЦПК України не надав суду доказів, що заборгованість по аліментах утворилась з незалежних від нього причин. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність його вини у простроченні сплати аліментів, а тому він повинен нести цивільну відповідальність, встановлену законом.
Доводи апеляційної скарги про те, що стягнення аліментів за укладеним між сторонами договором повинно відбуватися у позасудовому порядку за виконавчим написом нотаріуса, а тому позивач вибрала неправильний спосіб захисту, спростовані під час апеляційного розгляду справи.
Так, частиною другою статті 189 СК України встановлено, що у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Встановлений частиною другою статті 189 СК України порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. Законодавець передбачив додаткову можливість спрощеного стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, але цим правом не обмежив право на судовий захист.
Доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості по сплаті аліментів, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 певний час сплачував аліменти на картковий рахунок доньки ОСОБА_5 оскільки матір дітей взагалі не надавала їм кошти на їхні потреби, не знайшли свого підтвердження.
Як зазначалося вище, п. 3 договору про сплату аліментів від 03.12.2021 р., визначено, що аліменти повинні сплачуватися батьком щомісячно, не пізніше п'ятого числа розрахункового місяця, наступним чином: шляхом перерахуванням суми аліментів на особистий банківський рахунок матері дітей, ОСОБА_2 .
Отже, умовами договору визначено, що грошові кошти на утримання дитини відповідач зобов'язаний передавати щомісячно шляхом перерахуванням суми аліментів на особистий банківський рахунок матері дітей, ОСОБА_2 , тобто позивачці у даній справі.
Крім того, пунктом 10 договору від 03.12.2021 р., сторони визначили, що за згодою сторін, у період дії договору, зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення додаткового договору, що підлягає нотаріальному посвідченню. Таким же шляхом договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. За відсутності домовленості між сторонами, питання зміни чи розірвання цього договору вирішується у судовому порядку.
Відповідачем не було надано доказів, що сторони вносили зміни та укладали додатковий договір стосовно зміни порядку виплати грошових коштів відповідачем на утримання дітей, зокрема, на картковий рахунок, відкритий на ім'я дочки сторін. Також відповідачем не було надано доказів звернення до суду з позовом про внесення змін до договору або про розірвання договору, а відтак відповідач зобов'язаний виконувати умови укладеного договору, а саме, сплачувати грошові кошти у визначеному розмірі щомісячно на утримання дітей шляхом перерахуванням суми аліментів на особистий банківський рахунок матері дітей, ОСОБА_2 .
Доводи відповідача про нецільове використання позивачем коштів, які він надавав на утримання дітей, належними доказами не доведені.
Відповідно до ч. 1 ст. 186 СК України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.
Частина 2 вказаної норми передбачає, що у разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Відповідачем суду не надано доказів звернення до органу опіки та піклування з приводу здійснення контролю за цільовим витрачанням позивачкою аліментів. Також відповідач не повідомляв суд про звернення до суду з позовом про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини (дітей) у відділенні Державного ощадного банку України та не надав доказів нецільового використання позивачкою коштів, які були ним виплачені на утримання дітей.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що одноособова зміна відповідачем порядку виплати аліментів суперечить умовам укладеного з позивачкою договору, а відтак є неправомірною і підтверджує посилання позивачки на порушення відповідачем умов укладеного договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач додатково, крім сплати аліментів, надавав позивачу гроші на оренду житла у м. Києві, на виїзд останньої разом з дітьми за кордон на початку повномасштабного вторгнення, правильність висновків суду по суті спору не спростовують та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Додаткова турбота батька про дітей не звільняє його від виконання умов договору від 03.12.2021 р., від обов'язку здійснювати обов'язкові платежі на користь матері, з якою проживають діти.
За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 30 жовтня 2023 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко