ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
03.11.2023Справа № 910/13464/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР"
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА"
про стягнення 175 935,79 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 175 935,79 грн., з яких: 116 400,00 грн. - основний борг за товар, поставлений позивачем згідно з укладеним між сторонами 08.07.2021 року договором купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-277/2, 6 869,19 грн. - 3 % річних, 42 222,49 грн. - інфляційні втрати, 10 444,11 грн. - пеня.
Крім того, у позовній заяві Товариство вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на оплату послуг професійної правничої допомоги у даній справі складає 30 000,00 грн.
Ухвалою від 30.08.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/13464/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Підприємства від 13.09.2023 року № 8-1615, в якому останнє вказало про можливе зловживання позивачем своїми процесуальними правами шляхом подання значної кількості однотипних позовних заяв про стягнення заборгованості за іншими договорами, а також заперечило проти задоволення вимог Товариства з огляду на відсутність обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат. Так, за розрахунком Підприємства, інфляційні втрати за період з 28.08.2021 року по 16.08.2023 року становлять 40 001,77 грн., а не 42 222,49 грн., як вказано Товариством. Крім того, відповідач зазначив про настання форс-мажорних обставин, що були зумовлені пандемією COVID-19 та військовою агресією російської федерації проти України, що, у свою чергу, на думку Підприємства, є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання або зменшення розміру пені.
Разом із тим, відповідач у наведеному відзиві на підставі статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України просив суд зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення неустойки.
03.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 25.09.2023 року на відзив на позовну заяву, в якій останній навів аргументи на спростування викладених відповідачем заперечень проти позову, у тому числі щодо зменшення нарахованої та заявленої до стягнення суми пені.
04.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 27.09.2023 року, до якого останній долучив оригінали договору купівлі-продажу (поставки) від 08.07.2021 року № УЗ-21-277/2, специфікації № 1 до нього, рахунку-фактури від 08.07.2021 року № 0002209 на суму 116 400,00 грн., видаткової накладної від 15.07.2021 року № 0000218 на суму 116 400,00 грн. та довіреності від 14.07.2021 року № 794 (для їх огляду судом).
12.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 02.10.2023 року, в якій останній просив суд стягнути з відповідача на користь Товариства витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн. До цієї заяви позивачем долучено, зокрема, копію укладеного 17.05.2023 року між ним та адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною договору про надання правової допомоги № 17/05 з додатком, копію виставленого Товариству рахунку-фактури від 02.10.2023 року № 0000037 на суму 10 000,00 грн., копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 02.10.2023 року № 37 на суму 10 000,00 грн. та копію розрахунку суми гонорару.
17.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Підприємства від 13.10.2023 року № 1.8-1773, в якому останнє просило суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги у даній справі, посилаючись на те, що справа не є складною. Крім того, позивач вже неодноразово звертався до суду з аналогічними вимогами та документами більше ніж у п'ятнадцяти справах; текст відповідних позовних заяв зазнає змін виключно у датах, сумі та реквізитах договорів, що об'єктивно не може ані займати значну кількість часу, ані потребувати вкладення суттєвих зусиль; правничу допомогу надає один і той самий адвокат. Відповідач вказав, що Товариство не було позбавлене можливості звернутися до суду з об'єднаними (однотипними) вимогами у справах, проте подало значну кількість однакових позовів з вимогою відшкодування витрат на правничу допомогу у кожній справі окремо, штучно збільшивши розмір відшкодування. Підприємство також наголошувало, що матеріали справи не містять підписаних адвокатом процесуальних документів, які можуть свідчити про беззаперечне виконання адвокатом певної роботи, тоді як наявні у матеріалах справи заяви по суті підписані директором Товариства.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
08.07.2021 року між Підприємством (покупець) та Товариством (продавець) укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-277/2 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - специфікації), або в заявці, у разі поставки товару до укладення Договору.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
За умовами пункту 1.1 Договору найменування товару: комплектуючі. Код ДК: 021:2015-34731000-0.
Відповідно до пункту 1.2 цього правочину поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця, переданою продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляються за цим Договором, передбачені у специфікаціях або в заявці, у разі поставки товару до укладання цього Договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договору його загальна ціна на момент укладення складає 116 400,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 19 400,00 грн.
Ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання Договору та передбачена в специфікації до Договору або в заявці, у разі поставки товару до укладення цього Договору, з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього Договору зміні в односторонньому порядку не підлягає (пункт 3.2 Договору).
Пунктами 4.1-4.3 Договору передбачено, що розрахунки проводяться наступним чином:
- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- покупець згідно з рахунком в рамках специфікації (додатку) проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці, у разі поставки товару до укладання цього Договору, окремо.
Оплата по Договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами Договору.
Форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний у Договорі.
Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Згідно з пунктами 10.1, 10.2 Договору останній набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами. Умови Договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, ч. 3 ст. 631 ЦК України.
У специфікації № 1 до Договору сторони погодили умови оплати товару (ССП-7БИС Блок сигнализации пожаротушения, ДВС Датчик воздушной скорости): 100 % оплата протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання Договору.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору та специфікації № 1 до цієї угоди Товариство згідно з підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками без жодних зауважень чи заперечень видатковою накладною від 15.07.2021 року № 0000218 поставило у власність відповідача погоджений між наведеними контрагентами товар на загальну суму 116 400,00 грн. (що відповідає ціні Договору).
Означені обставини додатково підтверджуються наявною в матеріалах справи копією виданої відповідачем довіреності від 14.07.2021 року № 794 на отримання товарно-матеріальних цінностей за Договором, яка містить посилання на виставлений Підприємству рахунок-фактуру від 08.07.2021 року № 0002209 на суму 116 400,00 грн. (наявний у матеріалах справи), а також не заперечувалися відповідачем під час розгляду справи.
Про належне виконання Товариством своїх зобов'язань з поставки товару, в тому числі в частині його кількості та якості, свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем своїх зобов'язань за Договором.
Проте, судом встановлено, що всупереч умовам Договору Підприємство оплату вартості поставленого йому за видатковою накладною від 15.07.2021 року № 0000218 товару не здійснило, заборгувавши таким чином Товариству 116 400,00 грн. Ці обставини Підприємством, зокрема, у відзиві на позовну заяву, також фактично не заперечувалися.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідача вищезазначеної суми основного боргу, а також 6 869,19 грн. 3 % річних, 42 222,49 грн. інфляційних втрат і 10 444,11 грн. пені, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Оскільки сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 116 400,00 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач не надав жодних документів, які свідчать про відсутність чи погашення наведеної заборгованості перед Товариством, яка існує на момент розгляду справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Підприємства про стягнення вказаної суми боргу, в зв'язку із чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 3 % річних у розмірі 6 869,19 грн., нарахованих у період з 29.08.2021 року по 16.08.2023 року на суму основного боргу в розмірі 116 400,00 грн., а також 42 222,49 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означену суму боргу з 29.08.2021 року по 01.08.2023 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства та умовам Договору, що спростовує заперечення відповідача, які зводяться до відсутності обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та їх неправильного обрахунку.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог Товариства про стягнення з відповідача 6 869,19 грн. 3 % річних та 42 222,49 грн. інфляційних втрат.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому за Договором товару, позивач просив суд стягнути з Підприємства 10 444,11 грн. пені, нарахованої у період з 29.08.2021 року по 28.02.2022 року на загальну суму боргу в розмірі 116 400,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 7.2 Договору його сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору, а відтак вимога Товариства про стягнення з відповідача 10 444,11 грн. пені є обґрунтованою.
Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як на підставу для звільнення його від відповідальності за порушення грошових зобов'язань за Договором не приймаються судом до уваги з огляду на таке.
Відповідно до пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).
Згідно з пунктом 8.2 цієї угоди сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі.
Пунктом 8.3 Договору визначено, що доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Суд зазначає, що Торгово-промислова палата України на своєму сайті у мережі Інтернет розмістила лист від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, що адресований всім кого це стосується, згідно з яким на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Водночас означений лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Разом із тим, неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства, чого Підприємством у встановленому законом порядку доведено не було.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що Договір був укладений між сторонами 08.07.2021 року, тобто в період дії карантину. Отже, дана обставина існувала під час укладання Договору, а відповідач зобов'язаний був оцінити можливість реального виконання ним умов Договору, зважаючи на карантинні обмеження, які діяли на той момент більше року.
Крім того, всупереч умовам пункту 8.2 Договору Підприємством не було надано доказів дотримання ним порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати товару.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять належних доказів ані повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин, ані відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, який би підтверджував неможливість виконання відповідачем грошових зобов'язань за цим правочином, суд дійшов висновку про те, що відповідні заперечення Підприємства є необґрунтованими та безпідставними.
Разом із тим, дослідивши зміст відзиву Підприємства від 13.09.2023 року № 8-1615 на позовну заяву, в якому викладене клопотання відповідача про зменшення заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
У відзиві на позов Підприємство вказувало на те, що воно входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. З початку введення воєнного стану в Україні відповідачем оголошено простій на підприємстві, призупинено дію трудових договорів з працівниками до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше припинення або скасування воєнного стану (накази від 24.02.2022 року № 45, від 24.03.2022 року № 46).
Основним видом діяльності відповідача є КВЕД 30.30 "Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування"; інші види діяльності "Неспеціалізована оптова торгівля, Пасажирський авіаційний транспорт, Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, Ремонт і технічне обслуговування повітряних і космічних літальних апаратів", що є суттєво обмеженою підприємницькою діяльністю з 24.02.2022 року в силу загальновідомих фактів закриття повітряного простору над Україною та міжнародного авіасполучення з Україною.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем збитків внаслідок прострочення Підприємством виконання його грошових зобов'язань за Договором.
Судом також враховано, що порушення відповідачем зобов'язань по сплаті поставленого товару мало місце до початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, проте наведені обставини не нівелюють права суду за наявності вищенаведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Слід зазначити, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства про стягнення з Підприємства 3 % річних та інфляційних втрат у загальному розмірі, що становить 42 % від суми основного боргу, з огляду на що додаткове стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі може мати не компенсаційних, а каральний характер, а отже бути надмірним тягарем для Підприємства.
З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов'язань з оплати поставленого товару, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також зважаючи на невідповідність, на переконання суду, розміру стягуваної пені наслідкам порушення відповідачем зобов'язання зі своєчасної оплати погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку, з урахуванням змісту відзиву на позов, є можливим зменшення обґрунтованого до стягнення розміру пені на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відтак, стягненню з Підприємства на користь Товариства підлягає 5 222,06 грн. пені, тоді як у решті позовних вимог про стягнення з відповідача цієї штрафної санкції слід відмовити.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд із цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження належного виконання умов Договору чи добровільної оплати заявлених до стягнення спірних сум грошових коштів.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням викладеного.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Враховуючи наведені приписи, а також зважаючи на положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, без урахування зменшення пені.
Щодо витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даній справі, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України.
У позовній заяві Товариство зазначило, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 30 000,00 грн.
Разом із тим, у заяві від 02.10.2023 року позивач просив суд стягнути з відповідача на користь Товариства витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Як було зазначено вище, на підтвердження розміру понесених витрат на оплату послуг адвоката позивачем було подано, зокрема, копію укладеного 17.05.2023 року між ним (клієнт) та адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною (Адвокат) договору про надання правової допомоги № 17/05 з додатком (далі - Договір № 17/05), за умовами якого Адвокат прийняв на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язався сплатити винагороду (гонорар) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі, у порядку та строки, обумовлені сторонами у договорі.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору № 17/05 гонорар є формою винагороди Адвоката за надання правової допомоги клієнту. За правову допомогу, передбачену в пунктах 1.2, 1.3 цього договору, клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди Адвоката при наданні правової допомоги, перелік послуг, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами додатковими угодами до цього договору.
У додатку № 1 до Договору № 17/05 його сторони погодили, що вартість послуг, зокрема, з підготовки позовної заяви, відповіді на відзив, відзиву, заперечення на відповідь на відзив, зустрічного позову (в залежності від витраченого часу) становить 5 000,00 грн. за 1 годину роботи Адвоката.
До матеріалів справи позивачем також долучено копію рахунку-фактури від 02.10.2023 року № 0000037 та підписаного між Товариством і Адвокатом акту від 02.10.2023 року № 37 приймання-передачі наданої правової допомоги за Договором № 17/05, за яким Адвокат передав, а клієнт прийняв надані послуги з підготовки позовної заяви до Підприємства у справі № 910/13464/23 (тривалістю 1 година вартістю 5 000,00 грн.) та відповіді на відзив до Підприємства у справі № 910/13464/23 (тривалістю 1 година вартістю 5 000,00 грн.) загальною вартістю 10 000,00 грн.
При цьому, суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року в справі № 922/445/19.
Зважаючи на викладене, витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у даній справі в сумі 10 000,00 грн. є підтвердженими.
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Однак, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, відповідно до частин 4, 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, судом враховано обґрунтування клопотання Підприємства від 13.10.2023 року № 1.8-1773 про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги у даній справі, у тому числі щодо подання Товариством ряду тотожних за змістом та доказовим наповненням позовів до Підприємства (більше п'ятнадцяти) та здійснення представництва інтересів позивача одним і тим же адвокатом, що не потребує значних затрат часу при підготовці однотипних документів. Крім того, здійснений позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних, що нараховані на сталу суму заборгованості за однією видатковою накладною, не є складним.
Судом також взято до уваги те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат, а також складності справи.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі № 910/2170/18.
Так, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Суд також звертає увагу на положення частини 7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування (у даному випадку - 10 000,00 грн.) та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку (що становила 30 000,00 грн.), суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. У той же час позивачем не було доведено підстав та поважності причин зменшення ним суми судових витрат на оплату професійної правничої допомоги порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком у 3 рази.
Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, а також складності справи, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів цієї справи, беручи до уваги, зокрема, подане відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на те, що заявлений Товариством до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не повністю відповідає критеріям співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат та зважаючи на положення частини 7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 94; код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНКОР" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 38; код ЄДРПОУ 41557466) 116 400 (сто шістнадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 6 869 (шість тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 19 коп. 3 % річних, 42 222 (сорок дві тисячі двісті двадцять дві) грн. 49 коп. інфляційних втрат, 5 222 (п'ять тисяч двісті двадцять дві) грн. 06 коп. пені, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору та 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 03.11.2023 року.
Суддя В.С. Ломака