ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
03.11.2023Справа № 910/13333/23
За позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «СУМИГАЗ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»
про стягнення 16 631,09 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «СУМИГАЗ» (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (надалі - відповідач) про стягнення суми заборгованості в розмірі 16 631,09 грн, з яких: 15 036,32 грн основний борг, 753, 25 грн пеня, 238,06 грн 3% річних та 603,46 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання в частині оплати послуг з розподілу природного газу, що були надані за укладеним між сторонами договором розподілу природного газу відповідно до заяви-приєднання № 42FPSm9813-18 від 01.06.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
21.09.2023 від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній вказує, що ним погашено суму основного боргу та просить закрити провадження в справі та відмовити в стягненні штрафних санкцій.
02.10.2023 від представника позивача надішла відповідь на відзив, в якій останній просив суд у частині основного боргу закрити провадження, в іншій частині позов задовольнити.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
01.06.2018 між позивачем (надалі - оператор ГМР) та відповідачем (надалі - споживач) укладений типовий договір розподілу природного газу (затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30.09.2015) (заява-приєднання № 42FPSm9813-18 від 01.06.2018, для споживача, що не є побутовим) (надалі - договір), відповідно п. 1.1. якого, є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Згідно з п. 1.3. договору, цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Відповідно до п. 2.1 договору, оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Згідно з п. 6.1 договору, оплата вартості послуг оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом встановленим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (регулятор) для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Відповідно до п. 6.4. договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктом 6.6. договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ. Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб.
Згідно з п. 8.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 8.2. договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим договором.
Цей договір укладено на невизначений строк (п. 12.1. договору).
На виконання договору позивач поставив протягом з вересня 2022 року по червень 2023 року за адресою 41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. Привокзальна, буд. 19, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 15 036, 32 грн, що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу від 30.09.2022 на загальну суму 2 015, 59 грн, від 31.10.2022 на загальну суму 2 015, 59 грн, від 30.11.2022 на загальну суму 2 015, 59 грн, від 31.12.2022 на загальну суму 2 015, 59 грн, від 31.01.2023 на загальну суму 1 162, 33 грн, від 28.02.2022 на загальну суму 1 162, 33 грн, від 31.03.2023 на загальну суму 1 162, 31 грн, від 30.04.2023 на загальну суму 1 162, 33 грн, від 31.05.2023 на загальну суму 1 162, 33 грн, від 30.06.2023 на загальну суму 1 162, 33 грн.
Натомість, відповідач своєчасно оплату прийнятого природного газу не здійснив, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 15 036, 32 грн, що не заперечується відповідачем та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Спір у даній справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором з оплати послуг з розподілу природного газу, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 15 036,32 грн основного боргу, 753, 25 грн пені, 238,06 грн 3% річних та 603,46 грн інфляційних втрат.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором розподілу природного газу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, параграфу 4 глави 30 Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу», який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також Кодексу газорозподільних систем, який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.
Згідно із пунктом 4 глави 1 розділу I Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 278 Господарського кодексу України, правові умови організації та здійснення купівлі-продажу природного газу, у тому числі проведення розрахунків, встановлюються Законом України «Про ринок природного газу».
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абзацу 1 пункту 7 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу з моменту його укладання.
Пунктом 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ встановлено, що Оператор ГРМ до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником Оператором ГРМ. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги з розподілу природного газу за період з вересня 2022 року по червень 2023 року за адресою 41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. Привокзальна, буд. 19, на загальну суму 15 036, 32 грн, що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу, наявними в матеріалах справи.
Вказані акти наданих послуг разом з рахунками на попередню оплату, актами приймання-передачі природного газу, а також актом звіряння взаємних розрахунків направлялися позивачем на адресу відповідача та були отримані останнім, однак останній вказані документи не підписав та мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за спірний період відповідачем так само не надав.
За умовами п. 6.4 договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до п. 6.6 договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, з урахуванням положень п. 6.6. договору та приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату наданих послуг з розподілу природного газу до десятого числа місяця, наступного за звітним, тож починаючи з 11 числа місяця, наступного за звітним відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження в даній справі відповідачем у повному обсязі була сплачена сума основного боргу в розмірі 15 036, 32 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 19550 від 15.09.2023.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Отже, враховуючи, що предмет спору (стягнення суми основного боргу в розмірі 15 036, 32 грн) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку про закриття провадження в справі № 910/13333/23 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу за договором розподілу природного газу в розмірі 15 036, 32 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тобто в зв'язку з відсутністю предмета спору.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 238,06 грн 3% річних та 603,46 грн інфляційних втрат за загальний період з 11.10.2022 по 16.08.2023.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за загальний період з вересня 2022 року по червень 2023 року в розмірі 603, 46 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір інфляційних втрат за період з жовтня 2022 року по червень 2023 року складає 982,78 грн, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.
Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок розміру 3 % річних за загальний період з 11.10.2022 по 16.08.2023, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період з 11.10.2022 по 16.08.2023 складає 383, 12 грн, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.
Тому вимоги позивача, про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, проте арифметично невірними та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 238,06 грн 3% річних та 603,46 грн інфляційних втрат.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 753, 25 грн пені за загальний період з 13.03.2023 по 16.08.2023, що розрахована за період заборгованості лютий-червень 2023 року.
Відповідно до п. 8.2. договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим договором.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок пені наданий відповідачем за загальний період з 13.03.2023 по 16.08.2023 в сумі 753, 25 грн суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір пені за загальний період з 13.03.2023 по 16.08.2023 складає 776,06 грн (47,77 + 98,72 + 162,41 + 184,70 + 282,46), що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.
Тому вимоги позивача, про стягнення пені є обґрунтованими, проте арифметично невірними та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 753, 25 грн пені.
Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною згідно листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022. Також стосовно посилань на те, що в зв'язку з бойовими діями на території України склалися форс-мажорні обставини, фінансове положення відповідача погіршилось, тому останній не зміг здійснити у строк оплату послуг за договором, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання відповідача (поставку транспортного засобу), тоді як доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим.
Відповідно до п. 10.3. договору, сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та чек поштового відділення) відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання.
Судом також враховано, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв'язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов'язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.
З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, та враховуючи, що сума основного боргу була сплачена відповідачем під час розгляду судом справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 753, 25 грн пені, 238,06 грн 3% річних та 603,46 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Закрити провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» суми основного боргу за договором розподілу природного газу в розмірі 15 036, 32 грн.
2. У іншій частині позов задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8, ідентифікаційний код 32104254) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «СУМИГАЗ» (40021, місто Суми, вулиця Лебединська, будинок 13, ідентифікаційний код 03352432) 753 (сімсот п'ятдесят три) грн 25 коп. пені, 238 (двісті тридцять вісім) грн 06 коп. 3% річних, 603 (шістсот три) грн 46 коп. інфляційних втрат та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань