ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2023Справа № 910/13652/23
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6-В, корпус 4; ідентифікаційний код: 20033533)
до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10; ідентифікаційний код: 40108981)
про стягнення 202454,91 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
29.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» з вимогами до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про стягнення 202454,91 грн., з яких 3% річних у розмірі 31107,43 грн та інфляційні втрати у розмірі 171347,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13/22, у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.03.2020 по 30.03.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 відкрито провадження у справі №910/13652/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
20.09.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в яком у відповідач повідомив, що визначення розміру грошового зобов'язання відбулось в дату набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/13/22 законної сили. При цьому, позивач сам запропонував відповідачу сплатити грошові кошти, присуджені до стягнення вказаним судовим рішенням, в строк до 01.04.2023. За таких обставин, як вказує відповідач, відсутнє прострочення виконання ним зобов'язання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
29.11.2013 між ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» (страховик) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (страхувальник) укладено Дговір добровільного комплексного страхування на транспорті №245001/4098/0001426 (надалі - «Договір»), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, зокрема, автомобілем Volkswagen Touareg NF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
16.12.2019 о 22:07 год. в м. Києві по Іллєнка, 83 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Skoda, реєстраційний номер НОМЕР_2 , перед зміною напрямку свого руху не переконався в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, при перестроюванні здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що призвело до отримання автомобілями механічних пошкоджень.
Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п. 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 10.07.2020 у справі №761/12936/20.
Згідно з актом виконаних робіт №2019027318/1 від 23.12.2019, який складений СТО, вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при спірному ДТП, склала 543509,82 грн.
До акта виконаних робіт №2019027318/1 від 23.12.2019 СТО додана ремонтна калькуляція №00332556 від 25.12.2019, яка складена із застосуванням авторизованого програмного комплексу «Audatex» та включає перелік всіх видив робіт, матеріалів та запасних частин, що необхідні для відновлення пошкодженого автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
На підставі страхового акту №00332556 від 25.03.2020 ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», виконуючи свої зобов'язання за Договором, здійснило відшкодування завданої страхувальнику шкоди у розмірі 445322,73 грн., що підтверджується платіжним дорученням №144111 від 30.03.2020.
Отже, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за Договором відповідно до його умов, здійснивши відшкодування завданих збитків, а саме у розмірі 445322,73 грн., що підтверджується платіжним дорученням №144111 від 30.03.2020.
У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування, до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації.
Оскільки цивільна-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Skoda, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес» згідно з Договором (Полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8636482, позивач звернувся до нього із заявою №27772 від 16.12.2019 про виплату страхового відшкодування у розмірі 445322,73 грн.
Відповідно до платіжного доручення №231962 від 03.12.2020, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» здійснило виплату ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» страхового відшкодування у розмірі 100000,00 грн.
Вище вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/13/22, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 у справі №910/13/22.
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Дійсно, преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, обставини, які були встановлені судами у справі №910/13/22 та які викладені вище, не потребують доказування при розгляді даної справи.
При цьому, згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Суд у справі встановив, що автомобіль Skoda, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння ДТП належав ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», що зазначено у довідці про дорожньо-транспортну пригоду №3019351372046317.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/13/22, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 у справі №910/13/22, стягнуто з Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 345322,73 грн. (445322,73 грн - «мінус» 100000,00 грн).
Вказану суму грошових коштів відповідач сплатив позивачу 30.03.2023, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучено позивачем до матеріалів даної справи.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 31107,43 грн за період з 30.03.2020 по 30.03.2023 та інфляційні втрати у розмірі 171347,48 грн за період з квітня 2020 року по березень 2023 року.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що визначення розміру грошового зобов'язання відбулось в дату набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/13/22 законної сили. При цьому, позивач сам запропонував відповідачу сплатити грошові кошти, присуджені до стягнення вказаним судовим рішенням, в строк до 01.04.2023. За таких обставин, як вказує відповідач, відсутнє прострочення виконання ним зобов'язання.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Отже, за змістом ст.ст.598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Тобто наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналіз положень статей 11 та 1166 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Відповідно до частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18) зроблено висновок, що «по своїй суті зобов'язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов'язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов'язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання».
Оскільки в даному випадку конкретизація зобов'язання відповідача відбулось в дату набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/13/22 - 22.12.2022, то нарахування 3% річних та інфляційних втрат до цієї дати є безпідставним.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, що у нього не виникло прострочення з відшкодування шкоди (оскільки позивач сам запропонував відповідачу сплатити грошові кошти, присуджені до стягнення судовим рішенням, в строк до 01.04.2023), оскільки позивач звертався із претензіями про сплату грошових коштів від 30.07.2020 та від 23.12.2021, що встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/13/22.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зважаючи на викладені обставини, беручи до уваги, що позивач звертався до відповідача із претензією про відшкодування шкоди, а конкретизація змісту зобов'язання відповідача відбулось в дату набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 у справі №910/13/22 - 22.12.2022, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 23.12.2022 по 29.03.2023.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх необгрунтованості, оскільки позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за період з 30.03.2020 по 30.03.2023, тоді як обґрунтованим для нарахування є період з 23.12.2022 по 29.03.2023 (з викладених вище судом підстав).
За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 2753,12 грн та інфляційних втрат - 10457,01 грн.
Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення з Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» 3% річних у розмірі 31107,43 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 2753,12 грн, інфляційних втрат у розмірі 171347,48 грн - частковому задоволенню у розмірі 10457,01 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
У позовній заяві позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.
02.09.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Старк Україна» (повірений) укладено Договір доручення №ЮК/СУ, відповідно до умов якого повірений має право залучати до виконання покладених на нього обов'язків адвокатів, адвокатські об'єднання на договірних засадах.
02.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Старк Україна» (клієнт) та адвокатським бюро «Білий» (бюро) укладено Договір №1/23ю про надання правової допомоги, відповідно до умов якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу.
Відповідно до п 4.5 Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, де вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація.
У Додатку №1 до Договору сторони погодили, що клієнт доручає бюро надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільним або господарським судочинством за переліком: номер страхової справи - 27772, страховий акт 00332556. страхувальник - ТОВ «Порше Лізинг Україна», відповідальна особа - Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України».
14.08.2023 між сторонами складено Акт прийому-передачі наданих послуг на суму 5000,00 грн: 1) здійснено повний збір а аналіз усіх документів у справі, 2) досліджено та оцінено матеріали справи на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, 3) досліджено та оцінено самостійно отримані бюро документи на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрано спосіб захисту прав та інтересів клієнта, 4) складено та подано відповідний позов до суду.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», суд дійшов висновку стягнути з Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 326,25 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10; ідентифікаційний код: 40108981) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6-В, корпус 4; ідентифікаційний код: 20033533) 3% річних у розмірі 2753 (дві тисячі сімсот п'ятдесят три) грн 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 10457 (десять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн 01 коп., судовий збір у розмірі 198 (сто дев'яносто вісім) грн 15 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 326 (триста двадцять шість) грн 25 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак