ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
24.10.2023Справа № 910/12267/23
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до відповідачів:
1. Міністерства юстиції України
2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про стягнення 3 518 600,31 грн
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Токарєва К.К.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів, які були списані з рахунків позивача на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 10.09.2021 (ВП №34029225), визнаної незаконною у судовому порядку, у сумі 3 518 600,31 грн, яка складається з 3 472 835 грн - суми безпідставно набутих коштів, 17 982,63 грн - 3% річних та 27 782,68 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.08.2023.
17.08.2023 через відділ діловодства суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
22.08.2023 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
25.08.2023 через відділ діловодства суду від Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
Протокольною ухвалою суду від 29.08.2023 відкладено підготовче засідання на 13.09.2023.
30.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 13.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2023.
У судовому засіданні 24.10.2023 суд заслухав вступні слова представників сторін, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог та заперечень проти позову.
У судовому засіданні 24.10.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
У провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №34029225 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.02.2012 №18/113-53/81 про стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованості.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 10.09.2021 у межах виконавчого провадження №34029225 постановлено стягнути з боржника - ДП "НАЕК "Енергоатом" виконавчий збір у розмірі 12 730 868,93 грн.
За результатами примусового списання коштів, на підставі виставлених державним виконавцем платіжних вимог у межах виконавчого провадження №34029225, з рахунків підприємства протягом вересня 2021 року були списані грошові кошти в рахунок сплати виконавчого збору у розмірі 3 472 835 грн. Указані грошові кошти у перераховані до державного бюджету України.
Не погодившись із постановою про стягнення виконавчого збору від 10.09.2021, ДП "НАЕК "Енергоатом" оскаржило постанову у судовому порядку.
Постановою Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №640/26475/21 позовні вимоги ДП "НАЕК "Енергоатом" задоволені повністю, та визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича від 10.09.2021 №34029225 про стягнення виконавчого збору.
У подальшому, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 16.05.2023 №01-9503/10-вих про повернення коштів - виконавчого збору у розмірі 3 472 835,00 грн.
Листом від 19.06.2023 №01-11933/10-вих позивач повторно звернувся до Міністерства юстиції України з проханням повідомити про рух поданої заяви.
Листом Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.06.2023 №78599/77571-33-23/20.1 повідомлено, що постанова Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №640/26475/21 та заява від 16.05.2023 №01-9503/10-вих не є підставами для повернення коштів.
Указані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів, які були списані з рахунків позивача на підставі постанови державного виконавця, яка у подальшому була визнана незаконною, а також інфляційних втрат та 3% річних.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. При цьому, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Аналогічні висновки викладені у постанова Верховного Суду від 08.01.2019 у справі №916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Як встановлено судом, 10.09.2021 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у ВП №34029225 стягнено виконавчий збір з НАЕК "Енергоатом" як боржника у виконавчому провадженні у розмірі 12 730 868,93 грн.
За результатами примусового списання коштів, на підставі виставлених державним виконавцем платіжних вимог у межах виконавчого провадження №34029225, з рахунків підприємства протягом вересня 2021 року були списані грошові кошти в рахунок сплати виконавчого збору у розмірі 3 472 835 грн. Указані грошові кошти у перераховані до державного бюджету України, що підтверджується копіями розпорядження №34029225/20 від 21.09.2021 та платіжного доручення №15396 від 22.09.2021.
Постановою Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №640/26475/21 визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича від 10.09.2021 №34029225 про стягнення виконавчого збору.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти виконавчою службою не отримано чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу.
Положеннями Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частина 3 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Згідно ч. 1 зазначеної статті кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013 (Порядок), визначено процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).
Положеннями п. 5 розділу І Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім'я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.
Таким чином, головне управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, яким у цьому випадку виступає Міністерство юстиції України (відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету").
Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган, що контролює справляння надходжень бюджету, в установлений законом строк не надає відповідний висновок (подання) органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
З огляду на викладе, суд відхиляє доводи відповідача-2 щодо неналежно способу захисту та недотримання досудового порядку врегулювання спору.
Враховуючи вище викладене, а також, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов до висновку про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у сумі 3 472 835 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як було зазначено вище, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 16.05.2023 №01-9503/10-вих про повернення коштів - виконавчого збору у розмірі 3 472 835,00 грн. Указаний лист адресат отримав 1.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення №0103283932960.
Посилаючись на прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно стягнутих коштів, позивачем заявлено вимоги про стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат у розмірі 27 782,68 грн та 3% річних у розмірі 17 982,63 грн.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказані висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі №916/1914/17 та від 07.10.2018 у справі №908/2552/17.
Враховуючи викладене, з огляду на виникнення між сторонами у даній справі грошового зобов'язання, яке полягає у поверненні безпідставно сплачених позивачем грошових коштів, а також наявність прострочення у виконанні цього зобов'язання та відсутність спеціальних норм, які регулюють вказані правовідносини, суд вважає, що вимоги позивача про застосування положень ст. 625 ЦК України є обґрунтованими до вказаних правовідносин.
Також, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, відповідно до якої відповідачами у справах про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є орган примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Відтак, участь органів Державного казначейства України як співвідповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету. Встановивши наявність підстав для стягнення 3% річних та збитків від інфляції, таке відшкодування може здійснюватися лише за рахунок коштів Державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Правомірність застосування до аналогічних правовідносин приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України та необхідність їх стягнення саме з Державного бюджету України встановлено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №910/2569/18.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд не виявив у них помилок, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
При цьому, суд, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 та постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №906/775/17, звертає увагу на те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). У даній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.
Такими органами у даній справі є Міністерство юстиції України, дії якого призвели до безпідставного стягнення коштів, та Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.
При цьому у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися із Державного бюджету України.
Відповідно до частини п'ятої статті 238 ГПК України відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна.
Таким чином, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведені вище положення не встановлюють, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - задовольнити.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 24584661) 3 472 835 (три мільйони чотириста сімдесят дві тисячі вісімсот тридцять п'ять) грн - безпідставно отриманих коштів; 17 982 (сімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн 63 коп. - 3% річних та 27 782 (двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 68 коп. - інфляційних втрат та 52 779 (п'ятдесят дві тисячі сімсот сімдесят дев'ять) грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 03.11.2023.
Суддя Н.І. Зеленіна