номер провадження справи 19/69/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.11.2023 Справа № 908/2723/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Давиденко Ірина Вікторівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнайтед Глобал Лоджистік”, (65026, м. Одеса, Польський узвіз, буд. 11, офіс 5, ідентифікаційний код 42367749)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано - магнієвий комбінат”, (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18, ідентифікаційний код 38983006)
про стягнення суми 127 515,45 грн.,
без виклику учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду Запорізької області 28.08.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнайтед Глобал Лоджистік” за вих. № 6060 від 22.08.2023 (вхід. № 2957/08-07/23 від 28.08.2023) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано - магнієвий комбінат” 127 515,45 грн., які складаються з 99 996,11 грн. основного боргу за Договором № 184 про надання транспортно-експедиторських послуг від 30.04.2021, 14 895,78 грн. втрат від інфляції, 1504,05 грн. - 3% річних та 11 119,51 грн. пені за неналежне виконання умов договору.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг за Договором № 184 про надання транспортно-експедиторських послуг від 30.04.2021. За порушення грошового зобов'язання відповідачу нарахована пеня, 3% річних та втрати від інфляції. Позовні вимоги заявлено на підставі ст. ст. 193, 216, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 611, 625, 631 Цивільного кодексу України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 28.08.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2723/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2723/23 у порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 19/69/23, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Встановлено відповідачу строк - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, - надати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України та заперечень із урахуванням вимог ст. 167 ГПК України.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 04.09.2023 про відкриття провадження у справі № 908/2723/23 отримана уповноважено особою відповідача (за довіреністю) 07.09.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 6900121211788).
Відповідачем на підставі ст. ст. 165, 251 ГПК України подано відзив на позовну заяву вих. № 25-16/640 від 20.09.2023 (зареєстрований за вх. № 20245/08-08/23 від 22.09.2023) в якому заначено що, ТОВ «Юнайтед Глобал Лоджистік» було надано послуги на суму - 99 996,11 грн. Оплата за надані послуги ТОВ «ЗТМК» не здійснювалась. Щодо нарахування пені, то відповідач не погоджується з розрахунком позивача та наводить власний розрахунок пені з урахуванням вимог ч.1 ст. 253, ч. 1 ст. 254 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, у звязку з чим просить відмовити у позові в частині стягнення пені у розмірі 107,80 грн. Стосовно нарахування інфляційних втрат та 3% річних, відповідач вважає розрахунок позивача вірним.
Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 03.11.2023.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (Замовник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Глобал Лоджистік» (Експедитор, позивач у справі) був укладений Договір № 184 про надання транспортно-експедиторських послуг від 30.04.2021 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, замовник доручає, а експедитор бере на себе обов'язок надати за дорученням та за рахунок замовника транспортно-експедиторські послуги (надалі - ТЕО), організувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України та у міжнародному сполученні, надати митно-брокерські послуги та інші послуги за домовленістю сторін.
За умовами пункту 5.1 Договору, перелік наданих послуг, а також їх вартість, встановлюються за погодженням сторін у додатках/додаткових угодах/заявках/протоколах погодження договірної ціни до діючого договору.
Відповідно до п. 5.2 Договору, замовник оплачує послуги експедитора на умовах 14 днів відстрочки платежу з моменту отримання рахунку після підписання актів виконаних послуг згідно узгодженої заявки, якщо інше не погоджено сторонами у додатках/додаткових угодах/заявках до цього договору.
Пунктом 5.6. Договору сторони узгодили, що підтвердженням надання послуг експедитором по цьому договору є акт наданих послуг/виконаних робіт, підписаний обома сторонами.
У пункті 4.1.8 Договору сторони визначили, що замовник зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту отримання Акту, підписувати акт здачі-приймання наданих послуг/виконаних робіт або вказувати обґрунтовані причини, з яких він не згоден підписувати вищезазначений акт. Якщо протягом 10 календарних днів з моменту отримання акту замовник не підпише наданий експедитором акт або не надасть обґрунтовану та документально підтверджену претензію про неналежне їх виконання, він вважається таким, що погоджений сторонами, а послуги вважаються прийнятими та виконаними належним чином.
Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності, яка виникла із-за порушень умов договору у період його дії (пункти 10.1 та 10.3 договору).
На виконання умов Договору, позивач надав визначені транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 99 996,11 грн, про що складено акти здачі-приймання робіт: № А007720 від 17.09.2021 на суму 7 800,00 грн.; № А007730 від 27.09.2021 на суму 15 100,00 грн.; № А007766 від 29.09.2021 на суму 8 400,00 грн., № А007786 від 01.10.2021 на суму 4 200,00 грн.; № А007981 від 14.12.2021 на суму 64496,11 грн. на суму 64 496,11 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень і зауважень та скріплені печатками підприємств.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо надання комплексу транспортно-експедиторських послуг.
Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату наданих позивачем послуг за виставленими ним рахунками-фактурами № А007720 від 17.09.2021 на суму 7 800,00 грн., № А007730 від 27.09.2021 на суму 15 100,00 грн., № А007766 від 29.09.2021 на суму 8 400,00 грн., № А007786 від 01.10.2021 на суму 4 200,00 грн., № А007981 від 14.12.2021 на суму 64 496,11 грн. не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 99 996,11 грн.
Позивачем була надіслана на адресу відповідача претензія вих. № 5897 від 09.06.2023 з вимогою сплатити заборгованість за Договором № 184, яка була отримана відповідачем 13.06.2023, проте залишена без відповіді та задоволення.
У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 99 996,11 грн., суми пені в розмірі 11 119,51 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 14 895,78 грн. та суми 3% річних в розмірі 1 504,05 грн.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст.11, 629 Цивільного кодексу України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, а відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Пунктом 5.2 Договору сторони визначили, що замовник оплачує послуги експедитора на умовах 14 днів відстрочки платежу з моменту отримання рахунку після підписання актів виконаних послуг згідно узгодженої заявки, якщо інше не погоджено сторонами у додатках/додаткових угодах/заявках до цього договору.
Судом встановлено, що позивачем надано відповідачу транспортно-експедиторські послуги, в підтвердження чого надано акти здачі -приймання робіт та рахунками для оплати цих послуг, а отже з огляду на приписи ст. 530 ЦК України та пункту 5.2 до Договору строк оплати на момент розгляду справи настав.
В порушення вказаних вище вимог законодавства та договору, відповідач взяті зобов'язання щодо здійснення своєчасної оплати за надані позивачем послуги не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 99 996,11 грн.
Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов'язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отримані послуги належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.
За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 99996,11 грн. заборгованості за Договором документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за Договором № 184 від 30.04.2021, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Договором в загальному розмірі 1504,05 грн., які розраховані за загальний період з 02.10.2021 по 29.06.2022. Розрахунок здійснено окремо по кожному рахунку.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 1504,05 грн. 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат в загальному розмірі 14 895,78 грн., які розраховані за період з жовтня 2021 по червень 2022. Розрахунок здійснено окремо по кожному рахунку.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 14 895,78 грн. інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Крім того, позивач просить стягнути пеню в розмірі 11 119,51 грн. за загальний період з 02.10.2021 по 29.06.2022. Розрахунок здійснено окремо по кожному рахунку (за 183 дня).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас, пунктом 6.3.4 договору сторонами погоджено, що у випадку прострочки замовником здійснення платежу за надані експедитором послуги, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає сплаті за кожен день прострочки та за весь період такої прострочки.
Заперечення відповідача щодо нарахування пені більше ніж за 6 місяців (за 182 дня), що суперечить частині 6 статті 232 Господарського кодексу України спростовуються, оскільки сторонами узгоджено інший строк нарахування пені, аніж визначений ч. 6 ст. 232 ГПК України, що не протирічить вимогам чинного законодавства.
Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 11 119,51 грн. є правильним та виконаним з дотриманням вказаних норм права та умов договору, тому вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 11 119,51 грн. судом задовольняються.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст., ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано - магнієвий комбінат”, (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18, ідентифікаційний код 38983006) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнайтед Глобал Лоджистік”, (65026, м. Одеса, Польський узвіз, буд. 11, офіс 5, ідентифікаційний код 42367749) 99 996 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 11 коп. основного боргу, 14 895 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 78 коп. втрат від інфляції, 1504 (одна тисяча п'ятсот чотири) грн. 05 коп. -3% річних та 11 119 (одинадцять тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 51 коп. пені.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано - магнієвий комбінат”, (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18, ідентифікаційний код 38983006) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнайтед Глобал Лоджистік”, (65026, м. Одеса, Польський узвіз, буд. 11, офіс 5, ідентифікаційний код 42367749) 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) грн. витрат зі сплати судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 03.11.2023.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.