Номер провадження 2/754/3881/23 Справа №754/8294/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
31 жовтня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Панченко О.М.
з секретарем судового засідання - Сарнавським М.О.
за участю представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Відомості про право власності позивача на квартиру внесені записом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64049671 від 01.07.2022 року державного реєстратора - ПНКМНО Задорожного О.С. Підставами для державної реєстрації є договір іпотеки від 28.04.2014 року, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та договір про відступлення права вимоги за іпотечним дорговором від 29.05.2021 року. Квартира складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 72,00 кв.м. в тому числі жилою площею 47,5 кв.м. Зареєстрованими та проживають в квартирі є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка була попереднім власником квартири. З дати набуття позивачем права власності на квартиру (29.06.2022 року), жодних договорів на користування квартирою із відповідачами не укладалось. Відповідачі не є членами родини позивача. ОСОБА_2 стало відомо, що вдповідач 1 та відповідач 2, зробили незаконне перепланування в цій квартирі. Не погоджуючись із цим, позивач, бажає відновити квартиру відповідно до плану квартири, що наведений в технічному паспорті на квартиру. Проте позивач не має фізично можливостей зробити ремонт в квартирі. До дати подання цього позову до суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично проживають за вищевказаною адресою і відмовляються впускати до квартири законного власника та надати йому комплект ключів від вхідних дверей. Ця обставина робить неможливою проживання законного власника в квартирі за вказаною адресою та розпорядження нею. Також, позивач зазначає, що ним вживались заходи досудового врегулювання спору, а саме 03.05.2023 позивачем було надіслано на адресу відповідачів вимогу про надання доступу в квартиру АДРЕСА_1 . Проте, станом на дату подання позову вказана вимога залишена відповідачами без відповіді. Таким чином, позивач звернувся до суду та просить вселити його до вищевказаної квартири, а також зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні квартирою та надати йому комплект ключів від дверних замків вхідної двері.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.06.2023 справу передано головуючому судді Панченко О.М.
Ухвалою судді від 29.06.2023 року відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 15.09.2023 закрито підготовче судове засідання та призначено справу по суті.
У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позов та просив його задовольнити.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, про дату час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, відзиву та клопотань до суду не надходило.
Оскільки відповідачі про розгляд справи повідомлялись належним чином, відзив на позовну заяву не подавала та не повідомили причини його неподання, а також те, що сторона позивача не заперечувала щодо розгляду справи в порядку заочного порядку, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновкущо позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що спірним жилим приміщенням є трикімнатна квартира АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей про право власності на квартиру, що внесені записом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64049671 від 01 липня 2022 року державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Задорожного Олександра Сергійовича - власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Підставами для державної реєстрації є договір іпотеки від 28 квітня 2014 року, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29 травня 2021 року.
У своїх позовних вимогах ОСОБА_2 просить вселити його до спірної квартири, зважаючи на те, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні житлом, змінили замки на вхідних дверях, зробили незаконне перепланування в цій квартирі, та не бажають врегулювати спірне питання.
Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд враховує наступні вимоги діючого законодавства.
Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.
У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено при розгляді справи, на даний час позивач не має можливості користуватися своєю власністю, оскільки відповідачі змінили замки на вхідних дверях, заперечують проти його проживання у квартирі, на вимогу про усунення порушень його прав не реагують.
Даний факт порушення права позивача на користування своєю власністю знайшов своє підтвердження під час розгляду справи та був доведений належними письмовими доказами, а саме: витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; копією іпотечного договору від 08.04.2014 р.; Договору про відступлення вимоги (цесії) від 29.05.2021 р., вимогою адресованою відповідачам про надання доступу в квартиру та усунення перешкод користування квартирою.
Зважаючи на те, що спірна квартира належить позивачу на праві власності, позивач як власник квартири має перешкоди у користуванні своєю власністю, його порушене право підлягає захисту у судовому порядку.
При цьому Суд звертає увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, свідчить про наявність таких перешкод.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для задоволення позовних вимог, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1075 грн. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст. 317, 319, 321, 383 ЦК України, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, - задовольнити у повному обсязі.
Вселити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 і ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 не чинити ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та надати йому комплект ключів від дверних замків вхідних дверей, що встановлена в квартирі АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 075.00 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 075.00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Оксана Панченко