ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року Справа № 160/23476/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
13.09.2023 року за допомогою підсистеми «Електронній суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та скасувати рішення № 046350013679 від 11.08.2023 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 з 12.08.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період навчання в Уманському педагогічному училищі імені Т.Г. Шевченка з 01.09.1987 по 05.07.1989 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 01.04.1994 по 11.11.1996 роки згідно записів 9-10 трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 11.10.2017 по 03.08.2023 (дату звернення до органів ПФУ) роки згідно записів 22-26 трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 04.06.2019 року №2-р/2019, з 03.08.2023 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що має спеціальний педагогічний стаж роботи, який складає більше 31 року та 03.08.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 11.08.2023 було прийнято рішення № 046350013679 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років через відсутність необхідного педагогічного стажу. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням та вказує, що всі необхідні записи є у трудовій книжці та відповідальність за її заповнення та ведення несе роботодавець. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує право на отримання пенсії, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
27.09.2023р. за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив проти позову. Відповідач позовні вимоги заперечує в повному обсязі, в обґрунтування своєї позиції вказує, що за результатами опрацювання звернення страховий стаж на дату звернення склав 29 років 07 місяців 08 днів, стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 склав 21 рік 04 місяці 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
До страхового стажу роботи та стажу за вислугу років не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 07.09.1989 НОМЕР_1 з 01.04.1994 по 11.11.1996, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для сприйняття змісту.
Станом на дату звернення позивач продовжувала працювати на посаді вихователя групи подовженого дня у ліцеї, яка передбачена Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 04.06.2019 року №2-р/2019, з 03.08.2023 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, оскільки позивач має право звернутися до відповідача із документами підтверджуючими його стаж і останній, у межах своєї компетенції, здійснивши розрахунок стажу позивача прийме відповідне компетентне рішення.
З урахуванням викладеного вказує, що Головне управління ПФУ в Донецькій області діяло на підставі та в межах діючого законодавства, тому рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років від 11.08.2023 № 046350013679 не підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню та просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року залучено до участі у справі як відповідача-2 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Частиною 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано копію ухвали про відкриття провадження разом із матеріалами адміністративного позову 05.10.2023 року, про що свідчить довідка про доставку електронного листа в його електронний кабінет.
Відповідачем-2 не надано відзиву проти адміністративного позову. З клопотаннями, заявами, поясненнями відповідач у справі не звертався.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.08.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років працівникам охорони здоров'я відповідно до пункту е) статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами.
Заяву ОСОБА_1 направлено за принципом екстериторіальності для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким було 11.08.2023 року прийнято рішення № 046350013679 наступного змісту:
«03.08.2023 року до територіального органу Пенсійного фонду України звернулася ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років працівникам охорони здоров'я відповідно до пункту е) статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами.
Пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, котрі обіймають посади, визначені Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 за наявності стажу, визначеного пунктом "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», працівникам, зазначеним у Списку, пенсію за вислугу років призначають за умови звільнення з роботи за спеціальністю. Право виходу на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно від віку, вислуга років яких на відповідних посадах становить не менш як:
- 25 років - на 1 квітня 2015 року;
- 25 років 6 місяців - на 3 і грудня 2015 року;
- 26 років 6 місяців - на 11 жовтня 2017 року.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 29 років 07 місяців 08 днів, стаж за вислугу років станом на і 1.10.2017 року становить 21 рік 04 місяці 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» однією з умов для призначення пенсії за вислугу років є звільнення з роботи, яка дає право на пенсію (Перелік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909). Заявниця продовжує працювати на посаді вихователя групи подовженого дня у ліцеї, що дає право на пенсію за вислугу років.
До страхового стажу роботи та стажу за вислугу років не зараховано:
- період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1989 року з 01.04.1994 по 11.11,1996, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для сприйняття змісту.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного стажу за вислугу років та не звільнення з посади, яка дає право на пенсію за вислугу років.»
Про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.08.2023року № 046350013679 ОСОБА_1 було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.08.2023 № 0400-010226-8/124877.
Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку фактичним обставинам справи, аргументам, що викладені у позові та наданим доказам у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.
Пунктом е статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту е статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII (далі Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті е статті 55 Закону № 1788-XI.
Так, відповідно до внесених змін пунктом е статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 03.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом е статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
На момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії у ОСОБА_1 станом на 03.08.2023 стаж складав 29 років 07 місяців 08 днів, що не заперечується відповідачем та вказано в рішенні від 11.08.2023 № 046350013679.
Водночас оспорюваним рішенням вказано, що до страхового стажу роботи та стажу за вислугу років не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1989 року з 01.04.1994 по 11.11.1996, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна до сприйняття змісту.
Щодо незарахування цього періоду роботи до страхового та стажу за вислугу років позивача з наведених підстав, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду роботи позивача з 02.07.1984 року по 01.10.1991 рік) в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, в графі 2 вказується дата прийняття на роботу.
В графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, дільницю, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії чи посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії чи посади, най яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників - у відповідно до найменувань професій, вказаних в Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій для робітників; для службовців - у відповідно до найменувань посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розпису.
Згідно до п. 2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з додержанням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 р. «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Згідно до п. 2.4 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник,
виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Відповідно до п. 4.1 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і
нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27.04.1993 р. № 301 за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 07.09.1989 наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:
- 01.04.1994 прийнята вихователем дошкільного закладу № 5 Гороно по переводу. Наказ № 1-к §15 від 01.04.94р.;
- 11.11.1996 звільнена з посади вихователя дошкільного закладу № 5 згідно ст. 40п. 1 КЗпПУ. Наказ № 13-к§2 від 11.11.96р.
Записи про прийняття на роботу в спірні періоди вчинені відповідно до вимог Інструкції № 162, № 58.
Записи скріплені печатками підписами відповідальних осіб.
Таким чином, наведені записи є такими, що, незважаючи на виявлені органом Пенсійного фонду недоліки, дають можливість підтвердити страховий стаж позивача.
Позивач не несе відповідальності за заповнення та зберігання трудових книжок.
Не належний порядок заповнення трудової книжки з вини відповідальної особи підприємства не може бути підставою для обмеження права особи на призначення пенсії.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24.05.2018 р. № 490/12392/16-а, від 29.03.2019 р. № 548/2056/16-а,від 28.02.2018 р. № 428/7863/17, від 04.09.2018 р. № 423/1881/17.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача у зарахуванні період роботи з 01.04.1994 по 11.11.1996 до загального страхового стажу позивача та до стажу за вислугу років вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України "Про освіту" навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо).
Структура освіти включає, у тому числі, дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту (стаття 29 Закону України "Про освіту").
За приписами статті 34 Закону України "Про освіту" дошкільними навчальними закладами є, зокрема, дошкільні навчальні заклади (дитячі садки); дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини).
До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади (частина перша статті 39 Закону України "Про освіту").
За змістом частин першої - четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" педагогічним працівником позашкільного навчального закладу повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в позашкільних навчальних закладах. Педагогічним працівником позашкільного навчального закладу може бути також народний умілець з високими моральними якостями за умови забезпечення належної результативності навчально-виховного процесу.
Перелік посад педагогічних працівників системи позашкільної освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Права, обов'язки та соціальні гарантії для педагогічних працівників позашкільного навчального закладу визначаються Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, за змістом абзаців першого, другого якого, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, завідувач позашкільного навчального закладу, а також методист.
У розумінні статті 50 Закону України "Про освіту" учасниками навчально-виховного процесу є: діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти; керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти; батьки або особи, які їх замінюють, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу; представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.
Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні, визначає Закон України від 11.07.2001 №2628-III "Про дошкільну освіту" (тут і далі у тексті застосовується у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
За правилами абзаців першого, другого частини першої статті 5 вищезгаданого Закону систему дошкільної освіти становлять, у тому числі, дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
Типи дошкільних навчальних закладів визначає стаття 12 Закону України "Про дошкільну освіту", згідно з положеннями якої відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади, зокрема, дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти (абзаци перший-третій).
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" або до складу об'єднання з іншими навчальними закладами.
Дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності (частина перша статті 15 Закону України "Про дошкільну освіту").
Абзацами першим, третім статті 27 Закону України "Про дошкільну освіту" також установлено, що учасниками навчально-виховного процесу у сфері дошкільної освіти є: директори (завідуючі), заступники директора (завідуючого) з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
До такого Переліку віднесено посади: завідуючі, вихователі-методисти, вихователі, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи дошкільних навчальних закладів всіх типів, а також директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи позашкільних навчальних закладів.
Так, позивачем в прохальній частині сформовано вимоги щодо зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період навчання в Уманському педагогічному училищі імені Т.Г. Шевченка з 01.09.1987 по 05.07.1989, період роботи з 11.10.2017 по 03.08.2023 року.
Спірне рішення органу Пенсійного фонду не містить обґрунтувань підстав не зарахування до страхового стажу позивача вказаних періодів.
Зазначені періоди роботи позивача підтверджені належними чином записами трудової книжки.
Таким чином, ці періоди роботи мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, суд для найбільш ефективного захисту порушеного права особи може вийти за межі позовних вимог. Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком буде скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.08.2023р. № 046350013679 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду про зарахування до страхового стажу та стажу за вислугу років позивача періоду навчання в Уманському педагогічному училищі імені Т.Г. Шевченка з 01.09.1987 по 05.07.1989, періоду роботи з 01.04.1994 по 11.11.1996, періоду роботи з 11.10.2017 по 03.08.2023 року.
Пунктом 4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.
З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем-1 заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
А відповідно, відповідач-1, за відсутності у нього матеріалів пенсійної справи, позбавлений можливості відновити порушене право позивача шляхом прийняття рішення.
За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов'язок, так і фізичну можливість виконати зобов'язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин суд доходить висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років від 11.08.2023 № 046350013679 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 430,00 грн. підлягає стягненню з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.08.2023 № 046350013679.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу та до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченої п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, період навчання в Уманському педагогічному училищі імені Т.Г. Шевченка з 01.09.1987 по 05.07.1989, період роботи з 01.04.1994 по 11.11.1996, період роботи з 11.10.2017 по 03.08.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.08.2023 року з урахуванням висновків суду про зарахування стажу за вислугу років та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 з 12.08.2020 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84122) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 215,00грн. (двісті п'ятнадцять гривень 00 копійок).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 215,00грн. (двісті п'ятнадцять гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук