РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
01 листопада 2023 р. Справа № 120/3956/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2020, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Разом із тим, постановою Верховного Суду від 15.03.2023 скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020, а справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду.
28.03.2023 матеріали справи надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 31.03.2023 матеріали даної справи прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також витребувано у відповідача усі наявні у нього докази, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення №160 від 24.05.2019.
18.04.2023 представником відповідача подано докази, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення №160 від 24.05.2019. Крім того, представником відповідача також подано клопотання про долучення доказів, на підтвердження того, що на даний час на території, яка орієнтовно зазначена в клопотанні позивача, яка бажана нею для отримання, розташовані земельні ділянки із зареєстрованим правом приватної власності за іншими особами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач разом з іншими громадянами звернулись із колективним клопотанням до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0.12 га на кожного, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
За наслідком розгляду вказаного колективного звернення, відповідачем 24.05.2019 прийнято рішення №160 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Агрономічне та згідно Генерального плану передбачена під пасовище.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 18 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України (незалежно від віку) на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, у частині сьомій статті 118 ЗК України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки уповноваженого органу в разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Водночас аналіз наведених норм вказує на те, що законодавцем визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який розширеному трактуванню не підлягає. При цьому суб'єкт владних повноважень не може відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 у справі № 802/721/18-а.
З оскаржуваного рішення видно, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв'язку з тим, що бажана нею земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Агрономічне та згідно Генерального плану передбачена під пасовище, а тому, на думку відповідача, наявні підстави для відмови у наданні дозволу.
Оцінюючи правомірність наданої відповідачем відмови, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 34 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Такі земельні ділянки набувають статусу земель загального користування населених пунктів та не можуть передаватися у приватну власність (ч. 4 ст. 83 ЗК України).
Втім, суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про фактичне створення громадського пасовища на тій земельній ділянці, щодо якої позивачем було подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
Наведені вище обставини свідчать про протиправність прийнятого відповідачем рішення №160 від 24.05.2019, яким позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Крім того, направляючи дану справу на новий розгляд суд касаційної інстанції у постанові від 15.03.2023 вказав на те, що суди не дослідили обставин того, чи були на момент розгляду клопотання позивача у сільської ради повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема, чи дійсно бажана для позивача земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га щодо якого існували обмеження, визначені судовим рішенням у справі № 128/2833/17.
Так, дійсно, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 по справі №128/2833/17 задоволено заяву Вінницького національного аграрного університету про забезпечення позову, зокрема:
- зупинено до вирішення справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили дію рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 21 серпня 2015 року 42 сесії 6 скликання "Про затвердження генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області".
- заборонено Агрономічній сільській раді Вінницького району Вінницької області (23227, Вінницька область, Вінницький район, с. Агрономічне, вул. Мічуріна, 12, код ЄДРПОУ 04525998) до вирішення справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили приймати рішення та вчиняти будь-які інші можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадянам 474,6783 га земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, які передані університету від ДП "Агрономічне", як правонаступнику державного підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України".
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 по справі №128/2833/17 набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги уже встановлену судом протиправність оскаржуваного у даній справі рішення, суд приходить до висновку про відсутність необхідності досліджувати обставини того, чи дійсно бажана для позивача земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га, щодо якого існували обмеження, визначені судовим рішенням у справі № 128/2833/17, адже станом на дату вирішення даної справи таких обмежень не існує.
До того ж, як видно зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення №160 від 24.05.2019, у ньому відсутні посилання на існування будь-яких обмежень у розпорядженні бажаною позивачем земельною ділянкою.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Агрономічної сільської ради №160 від 24.05.2019 є протиправним та підлягає скасуванню.
Що ж до вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою, то суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
В даному ж випадку, як зазначає представник відповідача, на даний час на території, що орієнтовно зазначена в клопотанні позивача, яка бажана нею для отримання, розташовані земельні ділянки із зареєстрованим правом приватної власності за іншими особами.
Дослідивши надані представником відповідача докази, судом встановлено, що на графічних матеріалах, які були додані до клопотання, бажане позивачем місце розташування земельної ділянки відмічене номером 28.
При цьому, зіставивши відповідні графічні матеріали із наданим відповідачем викопіюванням з кадастрової карти, судом встановлено, що бажане позивачем місце розташування земельної ділянки на даний час накладається на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520680200:01:007:0776, 0520680200:01:007:0766, 0520680200:01:007:0768.
Крім того, із наданої відповідачем інформації з Державного земельного кадастру слідує, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0520680200:01:007:0776, 0520680200:01:007:0766, 0520680200:01:007:0768 перебувають у приватній власності інших осіб.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою чи вчиняти будь-які інші дії щодо бажаної позивачем земельної ділянки є неефективним способом захисту, адже бажане позивачем місце розташування земельної ділянки на даний час накладається на земельні ділянки, які перебувають у приватній власності інших осіб, а тому земельна ділянка, з приводу якої зверталась позивач, вибула із розпорядження Агрономічної сільської ради.
Таким чином, враховуючи те, що на даний момент у відповідача відсутні повноваження розпоряджатися земельною ділянкою, з приводу якої зверталась позивач, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача до вчинення будь-яких дій, а тому у частині позовних вимог зобов'язального характеру слід відмовити.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 384,20 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Агрономічної сільської ради №160 від 24.05.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Агрономічної сільської ради.
В решті вимог даного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Агрономічна сільська рада (вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04525998)
Повний текст рішення складено 01.11.2023.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна