Справа № 484/4045/23
Провадження № 1-кп/484/336/23
КП № 42022151410000033
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року м. Первомайськ
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретарів судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області, громадянина України, освіта середня, не одруженого, неповнолітніх дітей не має, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, який проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця відділення охорони взводу охорони групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 у військовому званні солдат, учасника бойових дій, паспорт ID НОМЕР_2 , виданий 17.03.2021 року органом 4826, РНОКПП НОМЕР_3 , затриманого 20.07.2023 року, обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 13.10.2023 року включно,
у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 407, ч.3 ст. 413 КК України, -
За участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
представника потерпілого - військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_9 , -
ВСТАНОВИВ:
24.02.2022 року ОСОБА_6 призвано на військову службу по мобілізації згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69/2022.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 №1 (по особовому складу) від 24.02.2022 року солдата ОСОБА_6 призначено на посаду старшого стрільця відділення охорони взводу охорони групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу частини, визнано таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків з військової служби за посадою.
Згідно положень п.1,2 ч.1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, є день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Відтак, з 24.02.2022 року, тобто з дня зарахування ОСОБА_6 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу за контрактом та з цього ж дня розпочав виконання свого військового обов'язку - проходження військової служби за мобілізацією.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Цією ж нормою визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній Незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З моменту видання Президентом України Указу «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти воєнний стан, який триває досі.
Згідно п.п.1,3 ч.4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби солдату ОСОБА_6 було відомо і до часу втрати ввіреної йому стрілецької зброї та самовільного залишення військової частини він дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього обов'язки.
Згідно до ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися конституції та Законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), необхідність виконання завдань оброни України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців певні обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Згідно до ст. 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань. доручених йому а посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно з положеннями ст.ст. 1,3,7 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, технічне майно, майно зв'язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Пунктом 13 «Положення про порядок обліку, збереження, списання і використання військового майна у Збройних Силах України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 року № 1225 визначено, що військове майно зберігається з дотриманням вимог, передбачених документацією заводів-виробників; умови зберігання цього майна повинні забезпечувати збереження його належного якісного (технічного) стану, виключати можливість втрати.
Також, згідно вимог Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року № 160-1Х військовослужбовці зобов'язані бережливо ставитися до довірених їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів до запобігання шкоди. Особи, які посягають на державну власність, недбало ставляться до озброєння, техніки та іншого військового майна, притягаються до матеріальної відповідальності. Притягнення до матеріальної відповідальності не звільняє від дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Не зважаючи на такі положення нормативно-правових актів, солдат ОСОБА_6 , діючи в порушення зазначених вище вимог законодавства із злочинною недбалістю, достовірно знаючи свої обов'язки, про які зазначено вище, маючи можливість належно їх виконувати, обвинувачується в їх невиконанні за таких обставин.
Відповідно до відомості закріпленої зброї за групою підрозділів 07.03.2022 року солдатом ОСОБА_6 отримано, та останньому ввірено для службового користування зброю, а саме пістолет НОМЕР_5 та 16 набоїв 9 мм ПМ. Відповідно до відомості закріплення зброї взводу охорони 10.03.2022 року солдатом ОСОБА_6 отримано, та останньому ввірено для службового користування зброю, а саме снайперську гвинтівку НОМЕР_6 .
10.03.2022 року ОСОБА_6 зі зброєю, а саме з пістолетом НОМЕР_5 , снайперською гвинтівкою НОМЕР_7 та 16 набоями 9 мм ПМ, вибув з місця тимчасового розташування підрозділів військової частин НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 до автодорожнього мосту біля АДРЕСА_2 для здійснення прикриття підрозділів Первомайського гарнізону.
У подальшому у період часу з 13.30 до 18.00 години 13.03.2022 року солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією та проходячи службу на посаді старшого стрільця відділення охорони взводу охорони групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст.ст. 2,11, 16, 17, 127, 128. 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 1,3 ,7 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України», п. 13 Положення «Про порядок обліку, збереження, списання і використання військового майна у Збройних Силах України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 року № 1225, діючи з необережністю, а саме із кримінально-протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, в умовах воєнного стану, порушуючи правила зберігання зброї, залишив ввірену йому для службового користування зброю, а саме: пістолет ПМ № НОМЕР_8 , снайперську гвинтівку НОМЕР_7 та 16 набоїв 9 мм ПМ, без нагляду у приміщенні будівлі, д сам тимчасово проживав, розташованій неподалік автодорожнього мосту біля АДРЕСА_2 , що у подальшому призвело до їх втрати. Своїми діями ОСОБА_6 спричинив шкоду державі в особі військової частини НОМЕР_1 у розмірі 37 515 грн. 13 коп.
Таким чином солдат ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч.3 ст. 413 КПК України - втрата ввіреної для службового користування зброї внаслідок порушення правил її зберігання, вчинена в умовах воєнного стану.
Крім того, під час проходження військової служби солдат ОСОБА_6 відповідно до вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 2-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати доручене йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Однак, діючи в порушення вимог вищезазначених нормативних актів, солдат ОСОБА_6 вчинив умисний воєнний злочин проти встановленого порядку несення військової служби.
Так, 09.04.2022 року близько 18.00 години ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, під час проходження військової служби на посаді старшого стрільця відділення охорони взводу охорони групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 у військовому званні солдат, діючи умисно, всупереч наведених вище вимог закону, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою ухилитися від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби - тимчасове місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , по АДРЕСА_3 та незаконно перебував поза її межами, де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, приховуючи при цьому свою належність до Збройних Сил України, не повідомляв про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, що самовільно залишив військову службу, до 24.06.2023 року.
Таким чином солдат ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч.4 ст. 407 КК України -самовільне залишення місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану.
Військовою частиною НОМЕР_1 було заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, мотивований тим, що внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 413 КК України він втратив ввірену йому зброю і боєприпаси: пістолет НОМЕР_5 , снайперську гвинтівку СВД № НОМЕР_9 та 16 набоїв 9 мм ПМ, загальна вартість яких становить 37 515 грн. 17 коп., чим завдав військовій частині матеріальної шкоди на вказану суму.
В судовому засіданні 05.10.2023 року представник цивільного позивача ОСОБА_9 повідомив, що ОСОБА_6 повністю відшкодував завдану ним матеріальну шкоду, внаслідок чого цивільний позивач не підтримує позов і просить залишити його без розгляду.
На підтвердження таких обставин захисник ОСОБА_7 надала суду відповідну платіжну інструкцію /т.1 а.с.116/, а представник цивільного відповідача - документи про надходження і зарахування коштів в рахунок відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди /т.2 а.с.9-11/.
За таких обставин, відповідно до ч.5 ст. 128 КПК України, п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України наданий цивільний позов слід залишити без розгляду.
Під час судового розгляду 02.11.2023 року між обвинуваченим ОСОБА_6 за участю його захисника адвоката ОСОБА_8 , та прокурором Первомайського відділу Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_5 укладена угода про визнання винуватості, відповідно до якої ОСОБА_6 беззаперечно визнав свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за вказаних в обвинувальному акті обставин, щиро розкаявся у скоєному. Між сторонами була досягнута домовленість про призначення ОСОБА_6 покарання за обома епізодами нижче від найнижчої межі, передбаченої у санкціях відповідних статей, відповідно до ст. 69 КК України, зокрема: за ч.3 ст. 413 КК України - на підставі ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 рік; за ч.5 ст. 407 КК України - на підставі ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 70 ч.1 КК України остаточне покарання призначити за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 62 КК України замінити призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки покаранням у виді тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу відповідно до вимог ст. ст. 473, 474 КПК України.
Допитаний під час судового засідання обвинувачений ОСОБА_6 повністю і беззаперечно визнав себе винним у пред'явленому обвинуваченні, ніякі фактичні обставини справи не заперечував, у скоєному розкаявся. Повністю підтвердив добровільність наміру укласти угоду про визнання винуватості та готовність відбути визначене в угоді покарання.
Захисник підтвердила зазначені обставини, а також добровільність укладення угоди обвинуваченим та його обізнаність з обмеженнями під час розгляду справи та наслідками укладення угоди про визнання винуватості.
Суд, у відповідності до ч. 2 ст. 473 КПК України та ч. 4 ст. 474 КПК України, роз'яснивши обвинуваченому його права та наслідки укладення та затвердження угоди, переконався у добровільності укладення угоди і що угода не є наслідком насильства, примусу, погроз, обіцянок, дії будь-яких інших обставин, ніж ті, які передбачені в угоді.
Обвинувачений ОСОБА_6 та прокурор заявили, що вони повністю розуміють наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України.
Захисник вважав, що угода відповідає інтересам ОСОБА_6 .
В ході перевірки відповідності зазначеної угоди вимогам КПК України судом встановлено, що її умови відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, узгоджені сторонами, вид та міра покарання відповідають нормам кримінального законодавства, а також ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого.
Представник потерпілого - командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 письмово надав згоду на укладення даної угоди.
В судому засіданні 05.10.2023 року представник потерпілого ОСОБА_9 підтвердив, що завдана злочином матеріальна шкода відшкодована повністю, претензій до обвинуваченого потерпілий не має, в частині міри покарання покладається на розсуд суду.
Судові витрати та речові докази у справі відсутні.
Цивільний позов слід залишити без розгляду на підставі наведених вище підстав.
За таких обставин суд вважає за можливе зазначену вище угоду про визнання винуватості затвердити, а обвинуваченого ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 407 та ч.3 ст. 413 КК України, призначивши йому покарання, визначене угодою.
При цьому суд зазначає, що в даному випадку дійсно наявні підставі для застосування як ст. 69 КУ України, так і ст. 62 КК України.
Оскільки ОСОБА_6 не засуджується до покарання, пов'язаного з позбавленням волі, відповідно до ст. 377 КПК України обраний щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід скасувати, звільнивши його з-під варти із зали суду негайно.
Строк відбуття покарання слід обчислювати з моменту приведення вироку у виконання.
На підставі ст. 72 КК України у строк відбуття покарання необхідно зарахувати строк попереднього ув'язнення ОСОБА_6 з розрахунку один день тримання в дисциплінарному батальйоні за один день попереднього ув'язнення.
Керуючись ст.ст. 370-374, 473 - 475, КПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Угоду про визнання винуватості, укладену між обвинуваченим ОСОБА_6 , за участі його захисника адвоката ОСОБА_8 , та прокурором Первомайського відділу Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_5 , укладену 02 листопада 2023 року - затвердити.
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 407, ч.3 ст. 413 КК України та призначити йому покарання, обумовлене угодою про визнання винуватості:
за ч.3 ст. 413 КК України - на підставі ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік;
за ч.5 ст. 407 КК України - на підставі ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_6 визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 62 КК України призначене ОСОБА_6 покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі як військовослужбовцю замінити покаранням у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк 2 (два) роки.
У строк відбуття покарання зарахувати строк попереднього ув'язнення з моменту затримання ОСОБА_6 24.06.2023 року /т.1 а.с.208/ до звільнення його з-під варти ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.06.2023 року /т.1 а.с.58/, а також з моменту затримання його 20.07.2023 року на підстави ухвали Миколаївського апеляційного суду від 20.07.2023 року /т.1 а.с.58-64,65/ до звільнення з-під варти на підставі наданого вироку 02.11.2023 року.
Строк відбуття покарання обчислювати з моменту приведення вироку у виконання.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 скасувати, звільнивши його з-під варти із зали суду негайно. Вирок в цій частині підлягає негайному виконанню.
Цивільний позов, заявлений військовою частиною НОМЕР_1 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, в сумі 37 515 грн. 17 коп. - залишити без розгляду.
Вирок суду на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскарженийдо Миколаївського апеляційного суду через Первомайським міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч. 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.
СУДДЯ: