Постанова
Іменем України
31 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 204/5173/22
провадження № 61-8294св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року у складі судді Черкез Д. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк), третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М., про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 грудня 2006 року між позивачем та АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № DNU0GK00000971, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 298 800 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між сторонами у справі укладено договір іпотеки № DNU0GK00000971 від 28 грудня 2006 року, зареєстрований в реєстрі за № 1399, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності майно - квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому від співробітників банку позивачу стало відомо, що 01 грудня 2016 року відповідач здійснив реєстрацію права власності на вищевказану квартиру на підставі договору іпотеки та статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Позивач зазначав, що відповідно до договору іпотеки № DNU0GK00000971 від 28 грудня 2006 року сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Проте, такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя з банком укладено не було.
Вважає, що у приватного нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ КБ «Приватбанк», оскільки станом на 01 грудня 2016 року діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також тому, що існували порушення процедури, за якою було здійснено перехід права власності на іпотечне майно.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за АТ КБ «Приватбанк» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений 01 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М., на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та припинити речові права за АТ КБ «Приватбанк» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 з поновленням речового права (права власності) за ОСОБА_1 на указане нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1107447312101, за ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайленко В. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1399, проведену 01 грудня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 32751708, номер запису про право власності - 17846852.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пункт 27 договору іпотеки № DNU0GK00000971 від 28 грудня 2006 року містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку». Цим пунктом сторони договору погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця.
Разом із цим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що АТ КБ «Приватбанк» для державної реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 подавав державному реєстратору копію письмової вимоги до ОСОБА_1 про усунення порушень, а також документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання ним, як іпотекодавцем та боржником, письмової вимоги іпотекодержателя.
Також суд зазначив, що указана квартира використовується ОСОБА_1 як місце його постійного проживання, є його єдиним житлом, а її площа не перевищує 140 кв. м, тому на спірний об'єкт нерухомого майна не може бути примусово звернуто стягнення шляхом реєстрації за іпотекодержателем права власності у зв'язку із дією станом на 01 грудня 2016 року Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У зв'язку із цим, у державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру за відповідачем, а у банку були відсутні передбачені законом підстави для набуття у власність квартири АДРЕСА_1 .
Оскільки у приватного нотаріуса не було законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд вважав, що державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за АТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2006 року слід скасувати.
При цьому суд зазначив, що скасування на підставі судового рішення державної реєстрації права власності, проведеної на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є самостійною підставою для припинення за АТ КБ «Приватбанк» речового права та поновлення права власності на квартиру за ОСОБА_1 , оскільки відповідні права повертаються у стан, що існував до скасованої державної реєстрації, а дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної (скасованої) державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, залишаються незмінними.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року змінено.
Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, як підставу для задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції по суті позовних вимог, апеляційний суд вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності порушень процедури, за якою було здійснено перехід права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
01 червня 2023 року АТ КБ «Приватбанк» череззасоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
07 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 28 грудня 2006 року між позивачем та АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № DNU0GK00000971, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 298 800 доларів США.
28 грудня 2006 року між ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, та ЗАТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержателем, було укладено Договір іпотеки № DNU0GK00000971, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайленко В. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1399, відповідно до умов якого з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № DNU0GK00000971 від 28 грудня 2006 року іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: трикімнатну квартиру загальною площею 66,20 кв.м, житловою площею 43,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайленко В. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1392.
Пункт 27 Договору іпотеки № DNU0GK00000971 від 28 грудня 2006 року містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку». Цим пунктом сторони договору погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
Право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16039707 від 24 вересня 2007 року.
08 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А., зареєстрований в реєстрі за № 1303.
У пункті 6 указаного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами обумовлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом надіслання повідомлення іподекодавцям про це, одним із наступних способів задоволення своїх вимог, про що іпотекодержатель сповіщає іпотекодавців у цьому повідомленні: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавців, при чому відправлення іпотекодавцями зазначеного у цьому пункті повідомлення є свідченням про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, якщо звернення стягнення здійснюється цим способом задоволення вимог, цей договір з повідомленням іпотекодавцям є підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем; або продажу предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому законом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу, для чого іпотекодавці надають іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити для цього всі необхідні дії від імені іпотекодавця, в тому числі отримати витяг Державного реєстру прав власності на нерухоме майно на предмет іпотеки.
01 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1107447312101), було зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк», номер запису про право власності - 17846852.
Підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк» зазначено договір іпотеки від 28 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайленко В. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1399.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржені, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, вказані судові рішення в цій частині не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року в частині, що не змінена апеляційним судом, та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про Іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Приписами статті 36 Закону № 898-IV (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Із наведеного слідує, що обов'язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 , як іпотекодавцем та боржником, письмової вимоги-повідомлення іпотекодержателя щодо сплати заборгованості за кредитним договором та попередженням про наслідки її невиконання.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
При таких обставинах суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у державного реєстратора - приватного нотаріуса передбачених законом підстав для державної реєстрації за АТ КБ «Приватбанк» права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору іпотеки.
З огляду на викладене, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для скасування державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2006 року.
Доводи касаційної скарги про неврахування висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року в частині, що не змінена апеляційним судом, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року в частині, що не змінена апеляційним судом, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов