Постанова
Іменем України
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 0907/2-5107/2011
провадження № 61-8898св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт»,
відповідачі: ОСОБА_1 (третя особа за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 липня 2007 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11226044000 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 88 000 дол. США, а останній зобов'язався повернути наданий кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором були укладені наступні правочини: між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11226044000/П-1 від 28 вересня 2007 року; між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 28 вересня 2007 року.
У зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 21 жовтня 2010 року становила 727 968,77 грн, з яких: 580 026,77 грн - кредитна заборгованість, 131 628, 45 грн - заборгованість по процентам, 15 813,55 грн - заборгованість по пені, 500 грн - штрафні санкції, та яку позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 31 жовтня 2012 року позивача ПАТ «Укрсиббанк» замінено на публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).
У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 , про визнання договору поруки недійсним.
В обґрунтування позову вказав, що договір поруки від 28 вересня 2007 року він не укладав та не підписував, тому відповідно не мав волевиявлення на виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ОСОБА_1 .
З огляду на зазначене просив визнати недійсним договір поруки № 11226044000/П-1 від 28 вересня 2007 року.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28 січня 2014 року вказані позови об'єднані в одне провадження.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт» (далі - ТОВ «ФК «Горизонт») залучено до участі у справі як правонаступника позивача.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2023 року в складі судді Пастернак І. А. позов ТОВ «ФК «Горизонт» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Горизонт» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 28 вересня 2007 року № 11226044000 у загальному розмірі 78 910,81 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 21 жовтня 2010 року становить 624 302,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Горизонт» 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір поруки від 28 вересня 2007 року № 11226044000/П-1 до кредитного договору від 28 вересня 2007 року № 11226044000 та додаткову угоду № 1 від 30 січня 2009 року до цього договору, укладені між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 .
Стягнуто з ТОВ «ФК «Горизонт» на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 229,40 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що у зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість у загальному розмірі 78 910,81 дол. США, яку слід стягнути із останнього на користь кредитора, визначивши її гривневий еквівалент у розмірі 624 302,40 грн.
Водночас суд дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з позичальника пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахованої у період з 22 жовтня 2009 року до 16 лютого 2010 року, у зв'язку із спливом річного строку звернення до суду із позовом, передбаченого частиною другою статті 258 ЦК України.
Крім того, суд керувався тим, що пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 11 801,17 грн нараховувалася на безпідставно нараховані проценти за користування кредитом після 20 листопада 2009 року та дійшов висновку, що вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню за період з 21 лютого 2010 року до 21 жовтня 2010 року в розмірі 2 956,80 грн.
Суд також виснував про безпідставність нарахування штрафу у розмірі 500 грн.
Установивши, що оспорюваний договір поруки та додаткова угода до нього підписана не ОСОБА_2 , а іншою особою, суд врахував відсутність волевиявлення останнього на укладення договору поруки та додаткової угоди до нього та дійшов висновку про обґрунтованість вимог зустрічного позову.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2023 року в частині задоволення позову ТОВ «ФК «Горизонт» до ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Горизонт» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 28 вересня 2007 року № 11226044000 у загальному розмірі 621 345,60 грн, що станом на 21 жовтня 2010 року складало 78 537,08 дол. США.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Горизонт» 1 450,95 грн судового збору та 102,45 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5 060,11 грн витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням судової економічної експертизи.
В решті рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «Горизонт» до ОСОБА_2 і задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.
Стягнуто з ТОВ «ФК «Горизонт» на користь ОСОБА_1 9,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що стягуючи заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року в загальному розмірі 78 910,81 дол. США, суд першої інстанції не врахував, що позивач при зверненні до суду у позові визначив, що грошове зобов'язання за кредитним договором має бути виконане у гривнях, а тому суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог у цій справі, порушивши норми процесуального права.
Водночас суд дійшов висновків, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Горизонт» слід стягнути 1 450,95 грн судового збору та 102,45 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 5 060,11 грн витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням судової економічної експертизи, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
16 червня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 адвокат Грабовський В. А. подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості та витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням судової економічної експертизи, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Горизонт» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 28 вересня 2007 року № 11226044000 у загальному розмірі 621 345,60 грн лише у гривневому еквіваленті; стягнути з ТОВ «ФК «Горизонт» на користь ОСОБА_1 5 060,11 грн витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням судової економічної експертизи.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 травня 2021 року в справі № 201/4738/16-ц, від 19 серпня 2020 року в справі № 287/587/16-ц, від 16 грудня 2020 року в справі № 296/6683/18, від 05 квітня 2023 року в справі № 754/16388/19, від 10 квітня 2023 року в справі № 591/1419/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції з порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства дійшов висновку про стягнення із позичальника на користь кредитора кредитної заборгованості в гривні, безпідставно визначивши її еквівалент у доларах США. Водночас суд не врахував, що позивач просив суд стягнути кредитну заборгованість у гривні, без визначення її еквіваленту у доларах США, та будь-яких заяв про зміну предмета позову чи його уточнення щодо стягнення заборгованості в доларах США ні позивач, ні його правонаступники не заявляли.
Крім того, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ ФК «Горизонт», суд апеляційної інстанції всупереч положенням статей 133, 141 ЦПК України поклав всі судові витрати, пов'язані із проведенням судової економічної експертизи, на відповідача, не врахувавши, що саме він сплатив ці витрати.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 липня 2007 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11226044000, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 88 000 дол. США, а останній зобов'язався повернути наданий кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором були укладені наступні правочини: між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11226044000/П-1 від 28 вересня 2007 року; між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 28 вересня 2007 року.
У зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 21 жовтня 2010 року становила 727 968,77 грн, з яких: 580 026,77 грн - кредитна заборгованість, 131 628, 45 грн - заборгованість по процентам, 15 813,55 грн - заборгованість по пені, 500 грн - штрафні санкції.
Відповідно до висновку експерта № 8780, складеного 28 серпня 2020 року за результатами проведення судово-економічної експертизи, заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» за договором про надання споживчого кредиту № 11226044000 від 28 вересня 2007 року (з урахування додаткових угод до договору) становить: 73 313,46 дол. США (основний борг), 16 637,40 дол. США (проценти).
Відповідач ОСОБА_1 здійснив оплату вказаної експертизи на суму 34 540,00 грн та 11 лютого 2021 року надав до суду відповідні банківські квитанції: від 26 грудня 2019 року на суму 5 000 грн, від 24 січня 2020 року на суму 5 908 грн, від 27 лютого 2020 року на суму 5 908 грн, від 24 березня 2020 року на суму 5 908 грн, від 28 квітня 2020 року на суму 4 990 грн, від 28 квітня 2020 року на суму 918 грн, від 22 травня 2020 року на суму 1 408 грн, від 02 липня 2020 року на суму 1 500 грн, від 17 липня 2020 року на суму 1 500 грн, від 20 липня 2020 року на суму 1 500 грн (а. с. 106-116, т. 4).
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судове рішення не оскаржується заявником в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , отже в силу статті 400 ЦПК України в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі з таких підстав.
Щодо доводів скарги про вихід за межі позовних вимог
Вирішуючи первісний позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що ОСОБА_1 не виконав у повній мірі зобов'язання за кредитним договором від 28 вересня 2007 року, оскільки із отриманих в кредит 88 000 дол. США не повернув 78 537,08 дол. США.
На переконання апеляційного суду, стягуючи заборгованість за кредитним договором у доларах США, суд першої інстанції в порушення вимог процесуального права вийшов за межі заявлених позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості у національній валюті, тому стягнув із відповідача кредитну заборгованість у розмірі 621 345,60 грн, що станом на 21 жовтня 2010 року складало 78 537,08 дол. США.
Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з відповідача заборгованість у національній валюті із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, колегія суддів виходить із такого.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Водночас частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Крім того, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року (справа № 296/10217/15-ц, провадження № 14-727цс19).
У справі, що переглядається, було встановлено, що валютою кредитування у договорі від 28 липня 2007 року АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 визначили долар США, предметом наданого банком споживчого кредиту була грошова сума у розмірі 88 000 дол. США.
Звертаючись із цим позовом до суду у лютому 2011 року, банк зазначав, що ОСОБА_1 узяв в кредит 88 000 дол. США, а неповернута частина кредитних коштів складає 73 313,46 грн дол. США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом 21 жовтня 2010 року складає 580 026,70 грн.
З урахуванням заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та штрафних санкцій загальний розмір заборгованості складає 92 012,84 дол. США (727 968,77 грн).
У позовній заяві банк просив стягнути солідарно з відповідачів кредитну заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 28 липня 2007 року № 11226044000, що станом на 21 жовтня 2010 року в загальному розмірі у гривневому еквіваленті складала 727 968,77 грн (а.с. 3-5, т. 1).
Позовна заява відповідно до статті 119 ЦПК України (у редакції, чинні на час подання позовної заяви) повинна була містити вимогу про зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Визначаючи характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, зміст їх правових вимог, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що внаслідок вирішення спору позивач вимагав виконання відповідачем кредитного зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті.
Зазначаючи розмір кредитної заборгованості в доларах США, позивач просив відновити своє порушене право шляхом стягнення суми заборгованості у гривні, нарахованої за валютним курсом на день подання позовної заяви.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Таким чином, стягуючи з відповідача заборгованість, яка утворилась внаслідок невиконання валютного зобов'язання, у національній валюті із зазначенням еквіваленту у валюті кредитного зобов'язання, суд апеляційної інстанції не вийшов за межі заявлених позовних вимог.
За таких обставин та з огляду на зазначені норми законодавства суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах позовних вимог, дотримавшись норм процесуального права та принципу диспозитивності та змагальності цивільного процесу, а доводи касаційної скарги про порушення судом цих принципів є безпідставними.
Колегія суддів також вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 травня 2021 року в справі № 201/4738/16-ц, від 19 серпня 2020 року в справі № 287/587/16-ц, від 16 грудня 2020 року в справі № 296/6683/18, від 10 квітня 2023 року в справі № 591/1419/20, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Так, у наданих для порівняння справах суд касаційної інстанції встановив порушення судами попередніх інстанцій принципу диспозитивності цивільного процесу у зв'язку із виходом за межі позовних вимог, тоді як у даній справі суд апеляційної інстанції вирішив спір з урахуванням таких меж.
Водночас висловлений судом касаційної інстанції висновок у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 754/16388/19 про стягнення розміру заборгованості у національній валюті із зазначенням її доларового еквіваленту не суперечить висновку апеляційного суду, зробленому в цій справі.
Щодо судових витрат
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.
Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - Грабовський В. А. подав до суду клопотання про призначення судово-економічної експертизи.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2019 року в справі призначена судова економічна експертиза, за наслідками проведення якої 28 серпня 2020 року складених відповідних висновок.
Відповідач ОСОБА_1 здійснив оплату вказаної експертизи на суму 34 540,00 грн та 11 лютого 2021 року надав до суду відповідні банківські квитанції: від 26 грудня 2019 року на суму 5 000 грн, від 24 січня 2020 року на суму 5 908 грн, від 27 лютого 2020 року на суму 5 908 грн, від 24 березня 2020 року на суму 5 908 грн, від 28 квітня 2020 року на суму 4 990 грн, від 28 квітня 2020 року на суму 918 грн, від 22 травня 2020 року на суму 1 408 грн, від 02 липня 2020 року на суму 1 500 грн, від 17 липня 2020 року на суму 1 500 грн, від 20 липня 2020 року на суму 1 500 грн (а. с. 106-116, т. 4).
У справі, що переглядається, встановлено, що апеляційний суд, приймаючи постанову від 10 травня 2023 року, задовольнив первісний позов частково на суму 621 345,60 грн, що становить 85,35 % від суми, яку позивач просив стягнути - 727 98,77 грн. Частина позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, становить 106 623,17 грн, що складає 14,65 % від заявлених позовних вимог.
Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягали стягненню судові витрати, пов'язані із проведенням судової економічної експертизи, у розмірі 5 060,11 грн (14,65 % від 34 540 грн).
Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ ФК «Горизонт», суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір стягуваних судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, проте всупереч положенням статей 133, 141 ЦПК України поклав судові витрати, пов'язані із проведенням судової економічної експертизи, на відповідача ОСОБА_1 , не врахувавши, що саме він сплатив ці витрати.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну оскаржуваного судового рішення в частині розподілу судових витрат та необхідність стягнення з ТОВ «ФК «Горизонт» на користь ОСОБА_1 5 060,11 грн витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням судової економічної експертизи.
Керуючись статтями 400, 412, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року змінити в частині стягнення витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням судової економічної експертизи.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт» на користь ОСОБА_1 5 060,11 гривень витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням судової економічної експертизи.
В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович