Постанова
Іменем України
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 154/2708/20
провадження № 61-5329св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська міська прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуКиївської міської прокуратури на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 грудня 2022 року у складі судді
Каліщука А. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Бовчалюк З. А.,
Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Позов обґрунтований тим, що слідчим відділом прокуратури м. Києва здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 42015100000000555 від 05 травня 2015 року, в якому їй було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 13 вересня 2017 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року, у справі № 154/2906/15 її було виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку
з недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Під час кримінального провадження, відповідно до ухвал слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва щодо неї було застосовано запобіжний захід, а крім того відсторонено від займаної посади з 22 травня до 19 вересня 2015 року, внаслідок чого вона втратила заробіток.
Незаконне кримінальне переслідування призвело до того, що інформацію про нібито вчинення нею злочину було оприлюднено у засобах масової інформації та поширено серед необмеженої кількості осіб.
Розмір фактично завданої їй моральної шкоди є значно більшим за мінімум, передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд стягнути із Державного бюджету України 9 397,36 грн на відшкодування втраченого заробітку (грошового забезпечення) за період з 22 травня до 19 вересня 2015 року та 827 640 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 28 грудня 2022 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 400 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 9 397,36 грн - втраченого заробітку. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь
ОСОБА_1 8 393,44 грн витрат пов'язаних із проведенням експертизи та на користь держави 4 093, 97 грн судового збору.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, щоОСОБА_1 , щодо якої ухвалено виправдувальний вирок, має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР та статей 23, 1167, 1176 ЦК України.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд, урахувавши тривалість перебування позивача під слідством та судом, що загалом становить повних 34 місяці, характер і обсяг страждань, яких позивач зазнала внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом; тяжкість вимушених змін у її життєвих відносинах; ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; взявши до уваги, що під час досудового розслідування до позивачки були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження,
слідчо-розшукові дії, арешт майна, а також відсторонення від посади виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визнав необхідною і достатньою суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Київська міська прокуратура просить оскаржувані судові рішення в частині відшкодування моральної шкоди скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в позові в цій частині.
В силу положень статті 400 ЦПК України в іншій частині оскаржувані судові рішення Верховним Судом не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13 квітня 2023 року через систему «Електронний Суд» та 19 квітня 2023 року засобами поштового зв'язку Київська міська прокуратура подала касаційну скаргу на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 14 березня 2023 року.
Оскільки касаційні скарги подані однією особою на одні й ті самі судові рішення та їх зміст є ідентичним, Верховний Суд розглядає їх як одну касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У задоволенні клопотанняпро зупинення виконання судових рішень відмовлено. У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відмовлено Київській міській прокуратурі у задоволенні клопотання про розгляд справи
у судовому засіданні з викликом та участю сторін. Справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування статті 13 Закону
№ 266/94-ВР без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц,
від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду
від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, від 14 січня 2021 року
у справі № 466/2383/19, Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року
у справі № 6-2203цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що суди, визначаючи розмір моральної шкоди, неправильно витлумачили статтю 23 ЦК України, статтю 13 Закону № 266/94-ВР, неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи.
Визначений судами розмір моральної шкоди є значно завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення позивачки за рахунок коштів держави, що не відповідає принципам розумності та справедливості.
Наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому, ніж гарантований державою мінімум, належними та допустимими доказами не доведено.
У матеріалах справи відсутні достатні докази, які б підтверджували факт завдання позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, докази необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, відновлення стосунків
з оточуючими людьми, як і докази втрати чи погіршення таких зв'язків.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив
Обставини справи, встановлені судами
21 травня 2015 року у кримінальному провадженні № 420150000000555 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Ухвалами слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва
від 22 травня 2015 року та від 20 липня 2015 року ОСОБА_1 була відсторонена від посади головного державного інспектора митного поста «Устилуг» Волинської митниці Державної фіскальної служби України загальним строком до 19 вересня 2015 року.
Досудове розслідування кримінального провадження здійснювалось слідчим відділом прокуратури міста Києва.
Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 13 вересня 2017 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року, у справі № 154/2906/15 ОСОБА_1 було виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України
у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого
частиною третьою статті 368 КК України.
ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 21 травня 2015 року до 27 березня 2018 року.
Відомості про затримання ОСОБА_1 правоохоронними органами та притягнення її до кримінальної відповідальності були поширені в засобах масової інформації.
Відповідно до висновку судово психологічної експертизи від 25 серпня
2022 року № 1494-Е незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності є психотравмуючим для неї. Встановлено значний рівень порушення біологічної рівноваги та високий рівень інтенсивності емоційно-травмуючого впливу психогенної ситуації, завданої шляхом притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним засудженням на особистість ОСОБА_1 . Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 нанесено психологічну травму, а відтак завдано моральну шкоду (страждання). Можливий розмір відшкодування за завдані страждання для
ОСОБА_1 відповідає 827 640 грн.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР (тут і далі, в редакції чинній на час звернення з позовом) визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття
і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону
№ 266/94-ВР).
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, у Законі № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом
з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування. Суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц,
від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року
у справі № 468/901/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17,
від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року
у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 було виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю її винуватості
у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а під слідством та судом ОСОБА_1 перебувала з 21 травня 2015 року до 27 березня 2018 року.
З огляду на викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону № 266/94-ВР.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР визначив мінімальний розмір відшкодування виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом першої інстанції (6 700 грн) та часу перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (33 місяці + 11 днів + 27 днів).
Разом із тим, з огляду на обставини встановлені у розглядуваній справі, зокрема факт відсторонення ОСОБА_1 від роботи; проведення обшуків, у тому числі за місцем її проживання де мешкали малолітні діти,
у нічний час неуповноваженою на це службовою особою, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2019 року; здійснення щодо позивачки негласних слідчих розшукових дій пов'язаних із втручанням
у право на повагу до її приватного життя; висновки судів у кримінальній справі щодо провокації злочину з боку органу досудового розслідування; застосування щодо позивачки запобіжного заходу; поширення в засобах масової інформації повідомлень про вчинення нею тяжкого корупційного злочину під час перебування на державній службі, що безумовно призвело до завдання їй душевних страждань, порушення способу життя, необхідності докладати значних зусиль для відновлення своїх прав, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які дійшли обґрунтованого висновку, що в даному випадку передбачений законом мінімальний розмір є недостатнім для відшкодування завданої моральної шкоди та має бути збільшений до 400 000 грн.
З цих підстав підлягають відхиленню доводи заявника щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги щодо недоведеності права позивачки на відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки позивачка виправдана вироком судом, який набрав законної сили, що надає їй право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР.
За встановлених обставин висновки судів по суті вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди не суперечать висновкам, що викладені
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року
у справі № 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, на які посилався заявник в касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги загалом зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так
і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київської міської прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 28 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 14 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович