Постанова
Іменем України
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 291/383/19
провадження № 61-3314св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Житомирська обласна прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області, у складі судді Митюк О. В., від 23 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю., від 31 січня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Житомирської області (наразі - Житомирська обласна прокуратура), про відшкодування шкоди заподіяної незаконними рішеннями та діями.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 11 червня 2010 року щодо нього була порушена кримінальна справа за частиною п'ятою статті 191
КК України, а 15 вересня 2010 року за частиною другою статті 364,
частиною першою статті 209 КК України, які були об'єднані в одне провадження, його було затримано, а 21 червня 2010 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому був продовжений до 4 місяців.
11 червня 2010 року слідчим прокуратури Попільнянського району Житомирської області було накладено арешт та вилучено два належні йому на праві власності автомобілі: марки «ВАЗ 21099», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та марки «МІТSUІВІSНІ Сanter», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Повторно арешт на автомобілі було накладено ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду
м. Житомира від 09 вересня 2015 року.
27 вересня 2010 року йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою
статті 364, частиною першою статті 209 КК України, яке неодноразово змінювалося та уточнювалося.
08 листопада 2010 року в судовому засіданні Попільнянського районного суду Житомирської області запобіжний захід щодо нього у вигляді тримання під вартою було змінено на підписку про невиїзд, а вироком цього ж суду
від 29 листопада 2010 року, після зміни прокурором обвинувачення, він був засуджений за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі
статті 75 КК України.
Вироком Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2011 року вказаний вирок скасовано в частині призначеного покарання за м'якістю та постановлено новий, яким його засуджено за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі та додаткового покарання.
Вирок апеляційного суду було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня
2011 року, а кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2011 року скасовано вирок Попільнянського районного суду Житомирської області
від 29 листопада 2010 року, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області
від 26 вересня 2011 року кримінальну справу щодо нього було закрито у зв'язку з декриміналізацією статті 364 КК України стосовно службових осіб юридичних осіб приватного права.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада
2011 року скасовано постанову суду першої інстанції про закриття справи, а справу направлено на новий судовий розгляд до Андрушівського районного суду Житомирської області.
Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області
від 19 червня 2013 року кримінальну справу за раніше зміненим прокурором обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого частиною п'ятою
статті 191 КК України, направлено на додаткове розслідування.
Після додаткового розслідування вироком Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року його дії із частини п'ятої статті 191 КК України перекваліфіковано на частину другу статті 3641
КК України та засуджено до 6 місяців арешту з додатковим покаранням.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 10 липня 2018 року, вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року скасовано, а кримінальне провадження закрито через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення.
Таким чином, він був підданий незаконному кримінальному переслідуванню та знаходився під слідством і судом у період з 11 червня 2010 року до
10 липня 2018 року, тобто, протягом 97 місяців, з яких з 11 червня 2010 року по 08 листопада 2010 року перебував під вартою (4 місяці 29 днів).
Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, затримання, застосування запобіжних заходів, у тому числі тримання під вартою, арешту та вилучення майна йому була заподіяна майнова та моральна шкода.
Посилаючись на викладене і остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- стягнути з Державного бюджету України на свою користь у відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, 288 294,82 грн матеріальних збитків, 240 000 грн витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі, 8 905 грн витрат за проведення експертизи та 1 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;
- повернути арештовані та вилучені під час кримінального провадження автомобілі: марки «ВАЗ 21099», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та марки «МІТSUІВІSНІ Сanter», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 647 890 грн в якості відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди та з огляду на фактичні обставини справи збільшив розмір відшкодування моральної шкоди із мінімально визначеного законом (547 890 грн) до 647 890 грн.
Вимоги про повернення арештованого майна суд вважав необґрунтованими, оскільки питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства, вирішується в порядку, визначеному КПК України.
У зв'язку з тим, що доля арештованого майна на даний час не вирішена, суд вважав передчасними позовні вимоги про стягнення матеріальних збитків у сумі 288 294,82 грн.
Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у кримінальній справі, оскільки до матеріалів справи не долучено детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Житомирської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є достатньою та справедливою сатисфакцією душевним стражданням позивача і відповідає принципам розумності, справедливості, співмірності.?
Також апеляційний суд вказав, що вимоги про стягнення матеріальних збитків, відшкодування витрат на судову експертизу не можуть бути задоволені до вирішення питання скасування арешту майна і повернення його власнику, що здійснюється у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів понесених витрат на правову допомогу у кримінальній справі, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх стягнення з держави.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про повернення транспортних засобів в апеляційному порядку не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення вимог в частині відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальній справі, матеріального збитку, відшкодування витрат на судову експертизу, а щодо вимог про повернення транспортних засобів визнати оскаржувані судові рішення нечинними, закривши провадження в цій частині.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
02 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ружинського районного суду Житомирської області
від 23 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 31 січня 2023 року у справі № 291/383/19.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права при вирішенні вимог про відшкодування збитків завданих власнику автомобілів, на які було накладено арешт у кримінальному провадженні (пункт 3 частини другої статті 389
ЦПК України).
Звертає увагу, що йому не була надіслана апеляційна скарга прокуратури та всупереч вимог статті 373 ЦПК України не було розглянуто його клопотання про відмову від вимоги про повернення майна в натурі.
Наголошує, що перебував під слідством та судом до ухвалення рішення Верховним Судом, а не судом апеляційної інстанції.
Зауважує, що ним фактично понесені (сплачені) витрати на правничу правову допомогу у кримінальній справі в сумі 240 000 грн, а на підтвердження цих витрат суду було надано акт виконаних робіт і документи про сплату коштів.
Вважає помилковими висновки судів щодо відсутності підстав для відшкодування майнової шкоди.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року Житомирська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що судами попередніх інстанцій правильно визначено розмір морального відшкодування та обґрунтовано вказано на відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу правову допомогу у кримінальній справі. Звертає увагу, що арешт на автомобілі вже скасовано та вирішено питання щодо їх повернення позивачу.
Фактичні обставини справи встановлені судами
11 червня 2010 року слідчим прокуратури Попільнянського району Житомирської області стосовно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за частиною п'ятою статті 191 КК України, а 15 вересня 2010 року за частиною другою статті 364, частиною першою статті 209 КК України, які були об'єднані в одне провадження.
11 червня 2010 року слідчим прокуратури Попільнянського району Житомирської області було накладено арешт та вилучено два належні ОСОБА_1 на праві власності автомобілі: ВАЗ 21099, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; МІТSUІВІSНІ Сanter, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . В подальшому на вказані автомобілі повторно був накладений арешт ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2015 року.
21 червня 2010 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжений в подальшому до 4 місяців.
27 вересня 2010 року ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191,
частиною другою статті 364, частиною першою статті 209 КК України.
08 листопада 2010 року в судовому засіданні Попільнянського районного суду Житомирської області запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 було змінено на підписку про невиїзд, а вироком цього суду від 29 листопада 2010 року після зміни прокурором обвинувачення, ОСОБА_1 був засуджений за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі статті 75 КК України.
Вироком Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2011 року скасовано вирок Попільнянського районного суду Житомирської області
від 29 листопада 2010 року в частині призначеного покарання за м'якістю та постановлено новий вирок в цій частині, згідно якого ОСОБА_1 було засуджено за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі та додаткового покарання.
Зазначений вирок апеляційного суду скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2011 року, а кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2011 року скасовано вирок Попільнянського районного суду Житомирської області
від 29 листопада 2010 року, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області
від 26 вересня 2011 року кримінальну справу було закрито у зв'язку з декриміналізацією статті 364 КК України щодо службових осіб юридичних осіб приватного права.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада
2011 року скасовано постанову суду першої інстанції про закриття справи, а справу направлено на новий судовий розгляд до Андрушівського районного суду Житомирської області.
Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області
від 19 червня 2013 року кримінальну справу за раніше зміненим прокурором обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого частиною п'ятою
статті 191 КК України, направлено на додаткове розслідування.
Після додаткового розслідування вироком Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року дії ОСОБА_1 з
частини п'ятої статті 191 КК України перекваліфіковано на частину другу статті 3641 КК України та засуджено до 6 місяців арешту з додатковим покаранням.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 10 липня 2018 року, вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року скасовано, а кримінальне провадження закрито за відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.
Висновком судової автотоварознавчої експертизи № СЕ-1207-2-1140.19 визначено, що
- вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його експлуатаційного зносу за час перебування під арештом на штрафному майданчику Попільнянського РВ (ВП) Коростишівського ВП ГУНП у Житомирській області за період з
11 червня 2010 року на дату проведення експертизи становить
68 178,88 грн;
- вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Mitsubishi Canter, реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок його експлуатаційного зносу за час перебування під арештом на штрафному майданчику Попільнянського РВ (ВП) Коростишівського ВП ГУНП у Житомирській області за період з 11 червня 2010 року на дату проведення експертизи становить 220 115,94 грн.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом
(частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 3 Закону № 266/94-ВР передбачено, що унаведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
У розглядуваній справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив відшкодувати моральну шкоду, майнові збитки, витрати за проведення експертизи, витрати за надання правової допомоги у кримінальній справі та повернути йому транспортні засоби.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 11 червня 2010 року (порушення кримінальної справи) по 20 червня
2017 року (дата набрання законної сили ухвали апеляційного суду про закриття кримінального провадження відносно позивача), тобто 84 місяці
9 днів, з яких під вартою 4 місяці 29 днів.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 10 липня 2018 року, вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року скасовано, а кримінальне провадження закрито за відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону № 266/94-ВР.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок про те, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц,
від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
Конкретний розмір моральної шкоди у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Ухвалюючи рішення від 23 травня 2022 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР становить 547 890 грн (84 місяці 9 днів х 6 500 грн).
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, застосувавши правило частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР, визначив суму відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімальний розмір такого відшкодування.
Збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди порівняно із мінімальним, суди обґрунтовано врахували тривалість перебування позивача під слідством та судом, застосування до ОСОБА_1 запобіжних заходів, у тому числі тримання під вартою, арешт та вилучення його майна, тощо.
При цьому суди керувалися принципами розумності та справедливості і забезпечили відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі, який вважали достатньою сатисфакцією душевних страждань позивача, враховуючи встановлені фактичні обставини справи.
Доводи заявника про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 1 200 000 грн, Верховний Суд відхиляє як безпідставні, оскільки визначений заявником розмір відшкодування моральної шкоди, за обставин цієї справи, є надмірним і не відповідатиме засадам розумності та справедливості.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження законної сили.
Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 405/6466/18 дійшов висновку, що з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, особа вважається такою, що реабілітована та позбавлена будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно неї - завершеним.
Підстав для відступлення від вищенаведених висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі
№ 686/23731/15-ц та від 13 травня 2021 року у справі № 405/6466/18, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи ОСОБА_1 про те, що розмір відшкодування йому моральної шкоди має відбуватися з врахуванням часу перегляду в касаційному порядкуухвали апеляційного суду, якою кримінальне провадження закрито за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Разом із тим, суди попередніх інстанцій без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі
№ 303/3973/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, помилково вказали на необхідність стягнення коштів на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України, тому оскаржені судові рішення підлягають зміні шляхом вказівки про стягнення на користь ОСОБА_1 647 890 грн на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо стягнення збитків
11 червня 2010 року слідчим прокуратури Попільнянського району Житомирської області було накладено арешт та вилучено два належні ОСОБА_1 на праві власності автомобілі: ВАЗ 21099, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; МІТSUІВІSНІ Сanter, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
В подальшому на вказані автомобілі повторно був накладений арешт ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира
від 09 вересня 2015 року (справа № 296/10468/15-к).
Відповідно до статті 126 КПК України (1960 року), в редакції станом на
11 червня 2010 року, забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
За змістом статті 170 КПК України (2012 року), в редакції станом на
09 вересня 2015 року, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною четвертою статті 168 КПК України (2012 року), в редакції станом на 09 вересня 2015 року, передбачено, що після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 27 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.
Системний аналіз пунктів 2 частини першої статті 3, частини четвертої
статті 4 Закону № 266/94-ВР дає підстави для висновку, що у разі пошкодження майна (зокрема вилученого органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність) завдана шкода відшкодовується повністю.
За змістом статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги ОСОБА_1 про відшкодування збитків є передчасними.
Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками, оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину, а питання відшкодування завданої йому шкоди, у тому числі спричиненої пошкодженням вилученого майна, може бути вирішено в межах цивільної справи.
Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що питання скасування арешту та повернення транспортних засобів у кримінальному провадженні вже вирішено.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати судові рішення, які внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
За відомостями ЄДРСР ухвалою Корольовського районного суду
м. Житомира від 12 серпня 2022 року у справі № 296/4824/22 заяву
ОСОБА_1 задоволено. Арешт накладений ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2015 року в справі №296/10468/15-к на два належних ОСОБА_1 на праві власності автомобілі, а саме: «ВАЗ 21099», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та «МІТSUІВІSНІ Сanter», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 - скасовано та зобов'язано слідчого у кримінальному провадженні № 12013060270000506 та/або відповідальних працівників за місцем зберігання вказаного майна повернути зазначені транспортні засоби.
Із дослідженого судами попередніх інстанцій висновку судової автотоварознавчої експертизи № СЕ-1207-2-1140.19 від 20 лютого 2020 року вбачається, що на дату накладення арешту на майно, транспортні засоби ОСОБА_1 перебували у технічно справному стані. Натомість на час проведення експертизи автомобілі знаходяться в технічно несправному стані, мають пошкодження, перелік яких наведений експертом у висновку.
Таким чином, позивачем доведено, що після вилучення в нього транспортних засобів та у період їх перебування під контролем органу досудового розслідування, автомобілі отримали пошкодження.
Водночас, колегія суддів вважає, що позивачем помилково заявлено до відшкодування суму матеріального збитку в сумі 288 294,82 грн, завданого транспортним засобам, внаслідок експлуатаційного зносу за час перебування автомобілів під арештом, яка визначена експертом як різниця між ринковою вартістю автомобілів ОСОБА_1 на дату накладення арешту (11 червня 2010 року) та на момент проведення експертизи (20 лютого
2020 року), оскільки саме по собі знецінення (втрата вартості) автомобіля залежно від строку експлуатації (року випуску) не перебуває у причинному зв'язку із накладенням арешту на автомобіль.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 серпня
2022 року у справі № 296/4824/22 вилучені автомобілі ОСОБА_1 повернуті та арешт з них знято.
Разом із тим ОСОБА_1 , на підставі пунктів 2 частини першої статті 3, частини четвертої статті 4 Закону № 266/94-ВР, має право на відшкодування шкоди, завданої пошкодженням вилученого у нього майна (автомобілів) у розмірі вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортних засобів, яка визначена експертом у розмірі 8 969,34 для автомобіля ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та у розмірі 4 355,98 грн для автомобіля Mitsubishi Canter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а усього 13 325,32 грн.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але судами попередніх інстанцій при вирішенні вимог про стягнення матеріальних збитків не застосовано норми матеріального права, зокрема положення частини четвертої статті 4 Закону № 266/94-ВР рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у зазначеній частині підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих вимог у розмірі 13 325,32 грн.
Витрати на проведення автотоварознавчої експертизи відповідно до
статті 141 ЦПК України підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 у розмірі 411,41 грн, пропорційно до задоволених вимог у цьому розділі.
Щодо стягнення витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.
Як вже зазначалось пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР передбачено, що громадянинові відшкодовуються суми, сплачені у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 303/3973/17, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, зазначено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що у кримінальній справі із 2010 року по 2018 рік позивачу надавалась юридична допомога адвокатом
АО «Українська адвокатська група».
При цьому у розглядуваній цивільній справі судом першої інстанції було витребувано та оглянуто матеріали кримінального провадження
№ 12013060270000506 (справа № 291/1294/15-к) по обвинуваченню
ОСОБА_1 , а позивачем надано акт виконаних робіт від 12 вересня
2018 року, складеного АО «Українська адвокатська група» відповідно до угоди про надання правової допомоги від 16 липня 2010 року, за яким вартість послуг з надання правничої допомоги у кримінальній справі упродовж 2010-2018 років становить 240 000 грн.
ОСОБА_1 надав суду квитанцію від 24 січня 2019 року про сплату
АО «Українська адвокатська група» коштів в сумі 240 000 грн, призначення платежу: «оплата послуг адвоката згідно договору від 16 липня 2010 року».
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вказав на недоведеність витрат ОСОБА_1 на надання правової допомоги у кримінальній справі.
Оскільки судами попередніх інстанцій при вирішенні вимог про стягнення витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню із ухваленням судового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Щодо повернення транспортних засобів
За змістом статті 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
31 січня 2023 року ОСОБА_1 під час судового засідання в суді апеляційної інстанції просив зняти з розгляду питання про повернення транспортних засобів, оскільки вказане питання вже є вирішеним.
Апеляційний суд, уточнивши позицію позивача, з'ясував, що ОСОБА_1 просив виключити лише доводи апеляційної скарги стосовно повернення транспортних засобів, а не відмовився від зазначених вимог.
За відсутності чітко сформульованої заяви позивача про відмову від позовних вимог про повернення транспортних засобів, у апеляційного суду були відсутні передбачені процесуальним законом підстави для скасування та визнання в цій частині нечинним рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі.
ОСОБА_1 також не звертався і до касаційного суду із заявою про відмову від позовних вимог про повернення транспортних засобів.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 січня
2023 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у наступній редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 647 890 гривень».
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 січня
2023 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення матеріальних збитків, витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі та витрат на проведення експертизи скасувати, ухваливши нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальних збитків 13 325,32 гривень, на відшкодування витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі 240 000 гривень та витрати, пов'язані із проведенням експертизи, в сумі 411,41 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович