Справа № 296/11047/23
2-з/296/108/23
УХВАЛА
Іменем України
02 листопада 2023 рокум. Житомир
Суддя Корольовського районного суду міста Житомира Шкиря В.М, розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення сторін заяву представника ОСОБА_1 - адвоката О.С.Пилипенко про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сіранчук Роза Василівна про визнання правочину недійсним, та скасування державної реєстрації,-
ВСТАНОВИВ:
01.11.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Пилипенко О.С., звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сіранчук Роза Василівна про визнання правочину (договору дарування земельної ділянки та житлового будинку №2640 від 24.10.2023 що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) недійсним та скасування державної реєстрації договору дарування, шляхом накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_3 , а саме на:
-земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:06:007:0036 площею 0,0537 га ;
-житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 239 кв.м., житловою плащею 52 кв.м. реєстраційний номер 2818355718040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,
Подана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 16.10.2023 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 181000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на день подачі позову 6 607 549,80 грн.
Ухвалою судді від 17.10.2023 було забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно, із забороною відчуження:
- транспортний засіб (автобус) марки Рута 22, 2013 року випуску, зареєстрований 23.01.2013 з об'ємом двигуна 2890 см3 ;
- транспортний засіб (автобус) марки Рута 25, 2012 року випуску, зареєстрований 03.07.2013 з об'ємом двигуна НОМЕР_1 ;
- автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, 2019 року випуску, зареєстрований 10.05.2019 об'єм двигуна 4461 см3 ;
- житловий будинок площею 239 кв.м., житловою площею 52 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 4596224 та земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:06:007:0036 площею 0,0537 га реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 2018132818101;
Станом на 27.10.2023 ОСОБА_2 власником транспортних засобів не значиться.
24.10.2023 ОСОБА_2 відчужив нерухоме майно на яке накладено арешт:
-земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:06:007:0036 площею 0,0537 га ;
-житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 239 кв.м., житловою плащею 52 кв.м. реєстраційний номер 2818355718040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
а саме: подарував своєму синові - ОСОБА_3 .
29.10.2023 ОСОБА_2 відчужив нерухоме майно:
-нежитлову будівлю (магазин) площею 109,7 кв.м.за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1810136600:06:007:0037 площею 0,0463 га своїй дружині - ОСОБА_4 шляхом дарування.
01.11.2023 ОСОБА_1 подав позов до суду про визнання договору дарування земельної ділянки та житлового будинку №2640 від 24.10.2023 що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) недійсним та скасування державної реєстрації договору дарування.
Заявник вважає, що що ненакладення арешту на майно може призвести до утруднення або і взагалі невиконання рішення суду, оскільки відповідачі можуть повторно відчужити майно,
Розгляд заяви про забезпечення позову проведено без повідомлення учасників справи на підставі частини 1 статті 153 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору №2640 від 24.10.2023 посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сіранчук Розою Василівною, щодо дарування земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації цього договору.
Подаючи заяву про забезпечення позову, заявник мотивував необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтованим припущенням, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки відповідач ОСОБА_3 може повторно перепродати майно.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 646/5878/20, провадження № 61-2564св21, зроблено правовий висновок, що вимоги про припинення та недійсність правочинів полягають у констатації цього факту, і таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню у подальшому та не залежить від наявності у позивача власності на житловий будинок. За вказаних обставин, вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони на відчуження предмета договору дарування не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 638/20248/19, провадження № 61-11744св20, за позовом про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними дійшов висновку, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, провадження № 61-17180св20, від 01 листопада 2021 року у справі № 766/22071/18, провадження № 61-7591св19.
Отже, вважаю, що запропонований вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій конкретній справі, оскільки в разі задоволення позову оспорюваний договір буде вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що запропоновані заявником заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами та не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в цій справі та не забезпечить реального та ефективного виконання можливого судового рішення (якщо його буде ухвалено на користь позивачки), оскільки таке рішення не підлягатиме примусовому виконанню, отже в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 149-153, 259-261 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
ПОСТАНОВИВ:
Заяву представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду в порядку та строки, передбачені статтями 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвалу складено та підписано 02.11.2023
Суддя В. М. Шкиря