ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2023Справа № 910/11675/23
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Омега" (Україна, 01054, місто Київ, вул. Дмитрівська, 48-Г, літера А; ідентифікаційний код 21626809)
про стягнення 71 052,13 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Омега" про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 71 052,13 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.07.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
07.08.2023 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Омега" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
20.05.2022 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та ОСОБА_1 (далі - страхувальник) було укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 370021/4615/0000274 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Suzuki Ignis» д/н НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Строк дії договору встановлено з 02.06.2022 по 01.06.2023 (п. 13. договору).
13.04.2023 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Suzuki Ignis» д/н НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , та "SKODA RAPID", д/н НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого за шкоду майну перед третіми особами застрахована в АСК "ОМЕГА" за полісом №208992706.
Згідно з електронним Європротоколом від 13.04.2023 водій транспортного засобу "SKODA RAPID", д/н НОМЕР_2 є винним у ДТП.
Згідно з рахунком СТО вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Suzuki Ignis» д/н НОМЕР_1 склала 73 552,13 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт №9765093458 від 05.05.2023 та було визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 73 552,13 грн, виплата страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 087764 від 08.05.2023.
Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що кореспондується з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі, водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до зазначеної Інструкції, у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
З наявного в матеріалах справи Європротоколу водій автомобіля "SKODA RAPID", д/н НОМЕР_2 , визнав свою вину у скоєнні ДТП, про що міститься відмітка в пункті 14 повідомлення про ДТП.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку із виплатою страхового відшкодування страхувальнику пошкодженого автомобіля, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України забезпечення зобов'язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України.
За таких обставин, у зв'язку із настанням страхового випадку - пошкодженням автомобіля «Suzuki Ignis» д/н НОМЕР_1 , у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Разом з тим, як встановлено судом вище, вартість страхового відшкодування автомобіля «Suzuki Ignis» д/н НОМЕР_1 , сплачено позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів «КАСКО» № 370021/4615/0000274 від 20.05.2022 та страхового акту №9765093458 від 05.05.2023.
Згідно ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу SKODA RAPID, д/н НОМЕР_2 , станом на 13.04.2023 року була застрахована у відповідача згідно полісу №208992706, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.
Поліс № № 208992706 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачає франшизу в розмірі 2 500,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 130 000,00 грн.
Враховуючи наведене вище, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування застрахованого автомобіля «Suzuki Ignis» д/н НОМЕР_1 , у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Омега" у розмірі 71 052,13 грн (за вирахуванням франшизи 2 500,00 грн).
Станом на дату звернення до суду із позовною заявою грошові кошти в розмірі 71 052,13 грн відповідачем не сплачені.
За таких обставин, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 71 052,13 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, в тому числі чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обґрунтовуючи розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази: копію договору № 1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; копію додаткової угоди №1 від 13.12.2021 до договору № 1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; копію додатку №1 від 13.12.2021 до договору № 1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; копію рахунку № 60 від 27.06.2023; копію акту надання послуг № 60 від 21.07.2023; копію платіжного доручення № 4150 від 03.07.2023.
На підтвердження наявності у Білоконь І.В. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН № 1639 від 21.05.2019.
Наведеними документами підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн.
На думку суду, такі витрати відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру.
Заяв про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України від відповідача не надходило.
За таких обставин, враховуючи, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн підтверджені документально, такі витрати підлягають розподілу між сторонами у відповідності до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Омега" (Україна, 01054, місто Київ, вул. Дмитрівська, 48-Г, літера А; ідентифікаційний код 21626809) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) суму страхового відшкодування у розмірі 71 052 (сімдесят одна тисяча п'ятдесят дві) грн 13 коп, 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.11.2023
Суддя І.О. Андреїшина