ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
01.11.2023Справа № 910/14373/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, м.Вінниця в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл", м. Київ
про визнання недійсним пункту договору та стягнення 16 017,71 грн, -
Без виклику представників сторін
ВСТАНОВИВ:
Вінницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону звернулась до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" про:
- визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл";
- стягнення 15 000 грн податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та 702,09 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оспорюваний пункт договору суперечить вимогам п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанові №178 від 02.03.2022 Кабінету міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", яким передбачено, що нульова ставка податку застосовується, в тому числі, і до операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів. Одночасно, обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів прокурор посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкойл" набуло кошти в сумі 15 000 грн за рахунок військової частини НОМЕР_1 не в порядку виконання грошових зобов'язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 18.09.2023 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позивачем 1 було подано пояснення по справі, в яких зазначено, що договір, №96 від 17.11.2022 укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл" не в рамках виконання мобілізаційних завдань, а отже, приписи постанови №178 від 02.03.2022 Кабінету міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" до останнього не застосовуються.
Відповідач відзиву на позов не подав, проте, про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0105495211645.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У жовтні 2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у справі №320/20717/23 про визнання протиправним та скасування вимоги.
Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з урахуванням такого.
Пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні по господарській справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.
Підстава, передбачена пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України виникає в процесі тоді, коли ухвалення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо. Ця підстава зупинення застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 по справі №906/806/15.
Судом зазначалось, що предметом розгляду у справі №910/14373/23 є вимоги позивача про визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл"; стягнення 15 000 грн податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та 702,09 грн.
Одночасно, як вбачається зі змісту розглядуваного клопотання до Київського окружного адміністративного суду звернулось Міністерство оборони України з позовом до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій та скасування пунктів вимоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 02.08.2023 адміністративну справу №320/20717/23 за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій та скасування вимоги, - передати голові Київського окружного адміністративного суду для видання розпорядження про передачу даної справи за підсудністю (до Харківського окружного адміністративного суду).
Виходячи з предмету та підстав розглядуваного позову, слід зауважити, що всі обставини справи може бути самостійно встановлено судом, а зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у справі №320/20717/23 про визнання протиправним та скасування вимоги може призвести до безпідставного затягування строків вирішення спору.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
17.11.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл" (продавець) було укладено договір №96 про постачання товару, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю оливу згідно специфікації.
Згідно п.1.2 договору №96 від 17.11.2022 місце постачання товару: склад військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У п.4.1 договору вказано, що загальна вартість товару (сума договору) за ціною, визначеною у рахунку, становить 90 000 грн, в тому числі податок на додану вартість 15 000 грн. У вартість включено послуги по транспортуванню товару до складу покупця.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (п.7.1 договору №96 від 17.11.2022).
Договір діє з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 (п.8.1 договору №96 від 17.11.2022).
Як свідчать матеріали справи, згідно видаткової накладної №РН-00511 від 22.11.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл" було поставлено, а Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято товар за договором №96 від 17.11.2022 на суму 90 000 грн, з яких податок на додану вартість в сумі 15 000 грн.
Згідно змісту акту про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за поставлений товар за договором №96 від 17.11.2022, укладеним між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл", покупцем було оплачено поставлений товар в розмірі 90 000 грн.
За твердженнями прокурора п. 4.1 договору №96 від 17.11.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20% суперечить вимогам п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанові №178 від 02.03.2022 Кабінету міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", яким передбачено, що нульова ставка податку застосовується, в тому числі, і до операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів. Одночасно, обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів прокурор посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкойл" набуло кошти в сумі 15 000 грн за рахунок військової частини НОМЕР_1 не в порядку виконання грошових зобов'язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи доводи учасників судового процесу, господарський суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно із ч.4 ст.55 Господарського процесуального кодексу України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч.3, 4 ст.53 ГПК України, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначила, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.
Отже, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів та тривале їх неповернення беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов'язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б додатково використати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Національної гвардії України, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.
Зі змісту ст.10 Закону України «Про Збройні сили України) Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2023 Вінницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону звернулась звернулась до Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 із повідомленнями №7/2158 та №7/2160 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених грошових коштів.
Проте, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом позивачами 1 та 2 відповідних заходів вжито не було, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом в інтересах держави.
Оцінючи твердження прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл", суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним в частині повинно бути доведено, укладення оспорюваного правочину, та наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (їх частин) недійсним.
За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
У п.4.1 договору вказано, що загальна вартість товару (сума договору) за ціною, визначеною у рахунку, становить 90 000 грн, в тому числі податок на додану вартість 15 000 грн. У вартість включено послуги по транспортуванню товару до складу покупця.
Наразі, судом враховано, що спірний договір міг бути укладений його сторонами без включення до нього умов щодо податку на додану вартість в розмірі 20 %, оскільки хоча податок на додану вартість і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 року в справі № 910/12764/20 та від 09.06.2022 по справі №912/1052/21.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Постановою №178 від 02.03.2022 Кабінету міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» передбачено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Національної гвардії, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця Постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.
Відповідно до положень Постанови, її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Постанова містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за яким за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
У листі-роз'ясненні від 10.06.2022 на запит Міністерства внутрішніх справ України Головного управління Національної гвардії України, Державна податкова служба України вказала, що застосування Постанови та вказала, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені Постановою.
Норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку.
Також Державна податкова служба України зауважила, що застосування нульової ставки податку на додану вартість до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
Отже, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Судом встановлено, що №96 від 17.11.2022 укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юкойл» вже після прийняття постанови №178 від 02.03.2022 Кабінету міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», проте, п.4.1 договору вказано, що загальна вартість товару (сума договору) за ціною, визначеною у рахунку, становить 90 000 грн, в тому числі податок на додану вартість 15 000 грн.
За таких обставин, оскільки покупцем за договором №96 від 17.11.2022 є Військова частина НОМЕР_1 , включення у п.4.1 до суми договору податку на додану вартість 15 000 грн суперечить постанові №178 від 02.03.2022 Кабінету міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Одночасно, судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 року в справі № 910/12764/20 про те, що хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, а отже, відповідна умова договору може бути визнана недійсною.
Таким чином, з огляду на все вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позову Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" в частині вимог про визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл".
Щодо вимог Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про стягнення 15 000 грн податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та 702,09 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Як вказувалось вище, предметом спору у розглядуваній справі є стягнення з відповідача податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та інфляційних втрат 702,09 грн.
Підставою позову в цій частині прокурором визначено те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкойл" набуло кошти в сумі 15 000 грн за рахунок військової частини НОМЕР_1 не в порядку виконання грошових зобов'язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з представлених суду документів, а саме платіжних доручень №7917 від 22.09.2023 й №7916 від 22.09.2023 відповідачем було повернуто військовій частині НОМЕР_1 суму податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та інфляційні втрати 702,09 грн.
Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що за наслідками перерахування суми суми податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та інфляційні втрати 702,09 грн предмет спору у справі в цій частині припинив своє існування.
За таких обставин, клопотання Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про закриття провадження в частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" суми податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та інфляційних втрат 702,09 грн, підлягає задоволенню.
Враховуючи висновки суду щодо задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійним пункту договору в частині, з огляду на те, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору (а саме його припиненням після відкриття провадження по справі), суд дійшов висновку, що судовий збір в повному обсязі покладається на відповідача.
З огляду на означені висновки суду, клопотання прокурора в частині повернення судового збору з Державного бюджету України задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Закрити провадження у справі №910/14373/23 в частині позовних вимог Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" про стягнення 15 000 грн податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн та 702,09 грн.
2. Задовольнити позовні вимоги Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" про визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл".
3. Визнати недійсним пункт 4.1 договору №96 від 17.11.2022, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" (03680, місто Київ, проспект Палладіна, будинок 32, кімната 434, ЄДРПОУ 31510568) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони південного регіону (5012, Одеська область, місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, ЄДРПОУ 38296363) судовий збір в сумі 5368 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського
суду.
Повний текст складено 01.11.2023.
Суддя В.В. Князьков