ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2023Справа № 910/7622/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" (08202, Київська область, м. Ірпінь, вул. Соборна, 152, ідентифікаційний код 39812547)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Майстер" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 12, офіс 213, ідентифікаційний код 41562963)
про стягнення 584 126,52 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Майстер" про стягнення заборгованості за договором поставки № Б1/02/11/20 від 02.11.2020 у розмірі 584 126,52 грн, з яких: 281 518,47 грн основного боргу, 165 970,36 грн інфляційних втрат, 35 198,64 грн трьох відсотків річних та 101 439,05 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали позову та наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд зазначає, що розрахунок пені, 3% та інфляційних втрат містить 82 періоди нарахування, тоді як до матеріалів позовної заяви позивачем долучено 49 видаткових накладних та 50 актів надання послуг.
Таким чином, у розрахунку пені, 3% та інфляційних втрат позивач не зазначає за якими видатковими накладними чи актами наданих послуг наявний період заборгованості, що перешкоджає встановленню об'єктивної істини.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 запропоновано позивачу подати:
- обґрунтований розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% за спірний період з посиланням на видаткові накладні та акти надання послуг;
- письмові пояснення щодо методики нарахованих позивачем сум;
- письмові пояснення куди та за який період враховувались оплати відповідача по спірному договору. 20.10.2023 через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання, до якого долучено розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних за спірний період з посиланням на видаткові накладні та акти надання послуг, письмові пояснення щодо методики нарахування позивачем сум та письмові пояснення куди та за який період враховувались оплати відповідача по спірному договору.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
02.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд-Майстер" (покупець) було укладено договір поставки № Б1/02/11/20 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар та надати послуги, найменування, кількість, ціна яких вказані в специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Відповідно до п. 4.8.1. договору покупець оплачує товар на умовах та у строки, визначені у специфікації.
Пунктами 2.1., 2.2. специфікацій №1,2 до договору визначено умови оплати, а саме:
2.1.Відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту одержання товару покупцем, за умови, що поточна заборгованість покупця не перевищує 200 000,00 грн.
2.2.Якщо поточна заборгованість перевищує зазначену суму, покупець зобов'язаний погасити її в день виникнення такої заборгованості до моменту поставки наступної партії товару згідно умов договору.
Датою здійснення платежу буде дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (пункт 4.8.2 договору).
Розрахунки проводяться в національній валюті України - гривні в безготівковій формі платіжним дорученням або готівкою через касу постачальника (пункт 4.8.3. договору)
Згідно пунктів 5.1. договору товар вважається прийнятим по кількості та асортименту відповідно до кількості та найменування товару, зазначених у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Видаткові накладні підписані сторонами, мають юридичну силу с пецифікацій, в розумінні ст.266 Господарського кодексу України і є невід'ємними частинами цього договору.
Позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено оплати поставленого товару та наданих послуг, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 281 518,47 грн основного боргу, що і стало підставою для звернення до суду.
Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 165 970,36 грн інфляційних втрат, 35 198,64 грн трьох відсотків річних та 101 439,05 грн пені.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що ТОВ «Астор і Ко» було поставлено відповідачу бетон товарний (надалі - товар) в період з 02.11.2020 по 12.03.2021 на загальну суму 3 782 910,97 грн в т.ч. ПДВ, а відповідач сплатив свої грошові зобов'язання за наданий товар та послуги в сумі 3 501 392,50 грн.
За твердженням позивача, відповідач не здійснив погашення заборгованості у розмірі 281 518,47 грн.
Доказів протилежного суду не надано.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктами 2.1., 2.2. специфікацій №1,2 до договору визначено умови оплати, а саме:
2.1.Відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту одержання товару покупцем, за умови, що поточна заборгованість покупця не перевищує 200 000,00 грн.
2.2.Якщо поточна заборгованість перевищує зазначену суму, покупець зобов'язаний погасити її в день виникнення такої заборгованості до моменту поставки наступної партії товару згідно умов договору.
Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи, що виконання обов'язку позивача з поставки товару та надання послуг підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором в частині повної оплати отриманого товару та наданих послуг є таким що настав.
Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не наведено.
З огляду на вищезазначене, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару та наданих послуг, суд дійшов висновку про те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором в сумі 281 518,47 грн належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 101 439,05 грн.
За змістом з частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частини 1 статті 230 Господарського кодексу України).
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.2. договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання проти термінів, обумовлених у п. 4.8 договору, за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити останньому: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення. Обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України; 3 % річних від простроченої суми.
Суд здійснивши перевірку розрахунку пені зазначає, що він є арифметично вірним, а отже підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нараховує 165 970,36 грн інфляційних втрат та 35 198,64 грн трьох відсотків річних.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок позивача 3 % річних та інфляційні втрати, враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 35 198,64 грн та інфляційних втрат в розмірі 165 970,36 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор І Ко" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Майстер" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 12, офіс 213, ідентифікаційний код 41562963) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" (08202, Київська область, м. Ірпінь, вул. Соборна, 152, ідентифікаційний код 39812547) заборгованість у розмірі 281 518 (двісті вісімдесят одна тисяча п'ятсот вісімнадцять) грн 47 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 165 970 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят) грн 36 коп., 3% річних у розмірі 35 198 (тридцять п'ять тисяч сто дев'яносто вісім) грн 64 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 761 (вісім тисяч сімсот шістдесят одна) грн 89 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.11.2023
Суддя І.О. Андреїшина