ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року Справа № 918/550/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Коломис В.В.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.08.2023 (повний текст - 16.08.2023) у справі №918/550/23 (суддя Горплюк А.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Промсантехніка-1"
до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
про стягнення заборгованості в розмірі 321924,35 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Промсантехніка-1" звернулось в господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення заборгованості в розмірі 321924,35 грн.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 15.08.2023 у справі №918/550/23 провадження в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" 268468 грн 80 коп. заборгованості - закрито.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.08.2023 у справі №918/550/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Промсантехніка-1" 9979 грн 57 коп. інфляційних втрат, 2861 грн 44 коп. 3% річних, 84 грн 22 коп. судового збору та 5000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу. В задоволенні позову в частині стягнення 48247 грн 95 коп. пені - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
В скарзі, зокрема, звертає увагу суду, що на підтвердження обставин, які суттєво впливали на своєчасне виконання умов договору були надані докази, які не були судом досліджені. Дані докази направлялись разом з клопотанням за №11633/001-юр від 16.06.2023 (копія звіту про фінансові результати за 2022 рік; розшифровка витрат на збут за 2022 рік; довідка щодо реалізації електричної енергії ДП «Гарантований покупець»). Судом першої інстанції не враховані загальновідомі факти які були наведені у клопотанні про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
Також зазначає, що суд не звернув увагу, що виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, ДП «НАЕК «Енергоатом», відповідно до статті 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов'язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок.
Не враховано, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії (окупація ВП «Запорізька АЕС»).
Стверджує, що судом не враховано практику Верховного Суду у справах: від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18 та висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Наголошує, що наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, ДП «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС, а стягнення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних у повному розмірі призведе до додаткового фінансового навантаження, що при вказаних обставинах матиме негативні наслідки для діяльності державного підприємства.
На підставі викладеного просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення по справі в частині задоволення 3% річних та інфляційних втрат та ухвалити нове рішення, яким зменшити 3% річних та інфляційних втрат до 90%, які підлягають до стягнення; здійснити перерозподіл судового збору; стягнути з ТОВ “Торговий дім “Промсантехніка-1” на користь ДП “НАЕК “Енергоатом” від імені якого діє ВП “Рівненська АЕС” сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.
Листом від 30.08.2023 належним чином оформлені матеріали справи витребувано з господарського суду Рівненської області.
08.09.2023 матеріали справи №918/550/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.08.2023 у справі №918/550/23. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 29.09.2023 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.
12.09.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Промсантехніка-1" надійшов письмовий відзив у якому позивач в повному обсязі заперечує проти апеляційної скарги відповідача та погоджується з рішенням господарського суду Рівненської області від 15.08.2023, вважає рішення об'єктивним, справедливим, законним, таким, що винесене з урахуванням усіх обставин справи, з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно позивач просить суд прийняти до уваги, що відповідач не надав доказів, не навів доводів і заперечень, що спростовують правомірність рішення даній справі, не вказав в чому невірність застосування та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Звертає увагу, що відповідач не надав доказів, аргументів, контр-розрахунків чи пояснень, що вказували би на неправомірність судового рішення в частині стягнення коштів з відповідача на користь позивача.
Зазначає, що твердження відповідача про те, що суд залишив поза увагою копію звіту про фінансові результати за 2022 рік, та розшифровку витрат на збут за 2022 рік, довідку щодо реалізації електроенергії, не відповідає дійсності. Суд досліджував вказані докази, але вони не являються такими, що звільняють відповідача від своєчасного виконання господарських зобов'язань перед контрагентами по договорам та не є підставою для відмови у стягненні відсотків річних та інфляційних втрат на користь позивача.
Також зазначає, що вартість наданих правових послуг на стадії апеляційного розгляду справи №918/550/23 склала 2684,00 грн на підтвердження чого надає докази та детальний розрахунок.
На підставі викладеного позивач просить залишити рішення господарського суду Рівненської області від 15.08.2023 у справі №918/550/23 без змін, а скаргу без задоволення; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційній інстанції в розмірі 2684,00 грн.
21.09.2023 до суду від відповідача надійшла заява про зменшення витрат на професійну правничу допомогу у якій зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2684,00 грн є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаними роботами із предметом апеляційного оскарження, тому відповідач вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в цьому випадку не відповідає критеріям розумності, співмірності, справедливості.
На підставі викладеного вище, просить суд зменшити заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 1000,00 грн.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
13.12.2022 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Промсантехніка-1" (далі - постачальник) №53-122-01-22-12692 (т.1, а.с.16-18).
Пунктами 1.1., 1.2. Договору погоджено, що постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовнику продукцію (44160000-9, сталеві деталі трубопроводів) за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 від 13 грудня 2022 року до Договору.
Згідно пункту 2.2. Договору загальна сума договору поставки (вартість продукції) становить 336148,00 грн в тому числі ПДВ - 67229,60 грн.
Як погоджено пунктами 4.1., 4.2. Договору, кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного договору, а якість та комплектність продукції, повинні відповідати умовам договору, технічній специфікації.
В специфікації №1 від 13 грудня 2022 року сторони вказали найменування товару, одиниці виміру, кількість, його ціну за одиницю, та суму товару. Всього товару на загальну суму 336148, 00 грн, в тому числі ПДВ - 67229,60 грн (т.1, а.с.19).
У технічній специфікації від 13.12.2022 сторони погодили, зокрема, найменування товару, його характеристики (т.1, а.с.20-21).
У пунктах 1.4. та 3.1. Договору сторони погодили, що місцем виконання даного договору та місцем поставки продукції є адреса: 34400, місто Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом". Строк поставки по 24 грудня 2022 року.
У відповідності до вимог пункту 6.1. Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію та за умови реєстрації Постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
В пункті 6.2. Договору погоджено, що про дату оформлення ярлика на придатну продукцію відповідач письмово повідомляє позивача не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
Як підтверджується матеріалами справи, на виконання вищевказаних умов договору позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем в повному обсязі та 21 грудня 2022 року, а саме - здійснив поставку продукції за адресою визначеною у договорі, що підтверджується видатковою накладною №187 від 21 грудня 2022 року на суму 403477,60 грн (т.1, а.с.22), товарно-транспортною накладною №170 від 21 грудня 2022 року (т.1, а.с.23), податковою накладною №4 від 21 грудня 2022 року (т.1, а.с.26) зареєстрованою в ЄРПН відповідно до квитанції №1 від 22 грудня 2022 року (т.1, а.с.27).
26.12.2022, у відповідності до вимог пунктів 6.2. та 8.6. Договору, відповідач оформив та надіслав на поштову адресу позивача ярлик на придатну продукцію №1-8-351 від 23 грудня 2022 року, ярлик №Я1-8-352-22 від 24.12.2022 та лист з якого вбачається, що продукція пройшла вхідний контроль (т.1, а.с.28-30).
За умовами пункту 6 Договору відповідач зобов'язався оплатити поставлену продукцію, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію.
Умовами договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату вартості поставленої продукції протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярликів на придатну продукцію: до 06.02.2023 включно по ярлику №1-8-351 від 23.12.2022; до 07.02.2023 включно по ярлику №Я1-8-352-22 від 24.12.2022.
21.02.2023 відповідачем частково сплачено заборгованість по Договору в сумі 51780,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1883 від 21.02.2023 (т.1, а.с.33).
З метою досудового вирішення спору, 06.03.2023 позивач надіслав відповідачу претензію №1 (т.1, а.с.31), в якій просив терміново сплатити кошти в сумі 351597,60 грн за поставлений товар по Договору.
03.04.2023 відповідачем частково сплачено суму заборгованості на підставі платіжних інструкцій №1232929203 на суму 6543,20 грн та №1232929206 на суму 9350,40 грн (т.1, а.с.34-35).
Також, 11.04.2023 відповідачем частково сплачено суму заборгованості на підставі платіжних інструкцій №1241205172 на суму 34070,40 грн та №1241205175 на суму 33364,80 грн (т.1, а.с.36-37).
07.04.2023 відповідач надав письмову відповідь №6667/001-юр (т.1, а.с.38) на претензію №1, в якій останній не відмовляється від зобов'язань здійснити оплату за поставлену продукцію та робить все можливе для забезпечення проведення розрахунків з постачальниками товарів, робіт та послуг.
Залишок несплаченої заборгованості за поставлену продукцію, станом на 30.05.2023 складав 268468,80 грн.
Враховуючи викладені обставини та прострочення у розрахунках за договором, позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" з позовом про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення строків проведення оплати за поставлений товар.
Станом на 15.08.2023 сума основного боргу в розмірі 268468,80 була сплачена відповідачем, з огляду на що, ухвалою господарського суду Рівненської області від 15.08.2023 провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 268468 грн 80 коп. - закрито.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до положень ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як передбачено ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до положень ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Між сторонами на підставі укладеного договору виникли цивільно-правові відносини з поставки товару.
Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України)
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апелянт оскаржує рішення в частині нарахування позивачем 9979,57 грн інфляційних втрат та 2894,59 грн 3% річних.
Переглянувши рішення в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
За своїми ознаками, 3% річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання.
У свою чергу, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.
Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.
Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок позивача інфляційних втрат, колегія суддів погоджується, що останній вірно нарахований та становить 9979,57 грн.
Разом з цим, відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, відповідно до п.п.6.1., 8.3. Договору початок перебігу строку оплати слід вважати - 25.12.2022, а кінцевий строк оплати - 07.02.2023.
Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок позивача 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вірна сума 3% річних становить - 2861,44 грн, а не заявлені позивачем 2894,59 грн.
У клопотанні про зменшення суми нарахованих 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилався на різні моделі роботи ринку електричної енергії ДП "НАЕК Енергоатом", окупацію Запорізької атомної енергетичної станції та отримання збитку в 2022 році. Додає до клопотання копію звіту про фінансові результати за 2022 рік, розшифровку витрат на збут за 2022 рік, довідку щодо реалізації електричної енергії ДП «Гарантований покупець».
Колегія суддів зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи ст.625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Норми ст.625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 11.05.2018 у справі №922/3087/17.
Проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси, позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (постанова Верховного Суду від 20.02.2023 у справі №910/15411/21).
Посилання відповідача на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених, у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, відхиляються колегією суддів оскільки у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
При цьому, у даній справі №918/550/23, заявлені до стягнення позивачем 3% річних та інфляції втрати в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, не є надмірним для відповідача та виступають мінімальною гарантією кредитора для захисту власних інтересів від несвоєчасного повернення грошових коштів за отриману продукцію.
Доводи відповідача про різні моделі роботи ринку електричної енергії ДП "НАЕК Енергоатом" 2019-2021 роках, окупацію Запорізької атомної енергетичної станції та отримання збитку в 2022 році (хоча діючими залишаються Рівненська атомна електростанція (4 енергоблоки), Південноукраїнська атомна електростанція (3 енергоблоки) та Хмельницька атомна електростанція (2 енергоблоки)) не підтверджують неможливості своєчасного виконання договорів.
Крім цього, сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу в Україні автоматично не звільняє сторону від виконання будь-яких зобов'язань та від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов'язок за договором. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно відмовив відповідачу у зменшені розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 2861,44 грн 3% річних та 9979,57 грн інфляційних втрат.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Як встановлено ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься у ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Тобто діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, об'єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 у справі №925/1137/19).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Як підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Торговий Дім «Промсантехніка-1» (Замовник) та Адвокатським об'єднанням «ПРАВО-ЛЕКС» було укладено Договорір №1-260523 від 26.05.2023 про надання правової допомоги.
Згідно умов пунктів 1.1., 1.2. Договору «Замовник» доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу «Замовнику» у правовідносинах з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція», в тому числі але не виключно, з приводу стягнення заборгованості за поставлену продукцію по Договору поставки № 53-122-01-22-12692 від 13.12.2022 (далі по тексту Договір). Представництво інтересів «Замовника» в місцевих господарських судах, апеляційних господарських судах, Верховному суді в якості позивача, відповідача, третьої особи з усіма правами в тому числі з правом складати, підписувати та подавати претензії, позовні заяви, клопотання, заяви, пояснення, відзиви, відповіді на відзиви, письмові заперечення, подавати докази, завіряти документи, складати, підписувати та подавати скарги на ухвали, постанови та рішення судів; приймати участь в судових засіданнях в тому числі шляхом відеоконференцій, вчинення інших процесуальних дій, та виконання обов'язків, передбечених господарським процесуальним кодексом України. Представництво інтересів «Замовника» у виконавчих провадженнях про примусове виконання судових рішень з усіма правами, наданими діючим законодавством України.
Для надання правової допомоги та представництва інтересів Замовника Адвокатське об'єднання призначає адвоката Веснянко Олександра Миколайовича (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 518 від 26.04.2007).
Відповідно до п.4.1 Договору за професійну правничу допомогу, надану Адвокатським об'єднанням, Замовник сплачує грошову винагороду. Сторони погодили, що для розрахунку вартості 1 (однієї) години роботи призначеного адвоката береться 40 % (сорок відсотків) від прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня 2023 року - 2684 гривні, затвердженого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», що в грошовому еквіваленті складає 1073 грн 60 коп. за 1 (одну) годину роботи адвоката.
Згідно пункту 5.1 цей Договір укладений на строк до « 31» грудня 2024 року та набуває чинності з моменту його підписання.
06.09.2023 директором ТОВ «Торговий Дім «Промсантехніка-1» та адвокатом АО «ПРАВО-ЛЕКС» Веснянко О.М. було складено Акт надання послуг №060923 від 06.09.2023 про виконання робіт на суму 2684,00 грн.
06.09.2023 Адвокатське об'єднання «ПРАВО-ЛЕКС» надало позивачеві для оплати рахунок №060923 від 06.09.23 на суму 2684,00 грн.
Рахунок було оплачено позивачем на підставі платіжної інструкції №94 від 06.09.2023.
Заявником до відзиву на апеляційну скаргу було долучено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом АО «ПРАВО-ЛЕКС» Веснянко О.М. під час розгляду справи №918/550/23 в Північно-західному апеляційному господарському суді, відповідно до якого:
1) вивчення судового рішення від 15.08.2023 у справі №918/550/23; вивчення апеляційної скарги відповідача №16172/001-юр від 25.08.2023 (інв.№712981) - 30 хвилин - 536,80 грн (0,5 години * 1073,60 грн);
2) складання відзиву на апеляційну скаргу, друкування, формування додатків до неї, відправлення на адресу відповідача та до суду, прийняття участі в судових засіданнях в апеляційний інстанції (в разі потреби) - 2 години - 2147,20 грн (2 години * 1073,60 грн).
Частиною 5 статті 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, постанові Верховного Суду у складі КГС від 24.11.2020 у справі №911/4242/15).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо не співмірності заявлених іншою стороною витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат (правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, постановах Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №922/743/20, від 16.07.2020 у справі №909/452/19, від 02.11.2020 у справі №922/3548/19, від 18.11.2019 у справі №923/1121/17).
Відповідач у поданих до суду запереченнях зауважує, що представником позивача в апеляційній інстанції є адвокат АО «ПРАВО-ЛЕКС» Веснянко О.М., який здійснював представництво позивача при розгляді справи в суді першої інстанції, тому він був ознайомлений з обставинами справи, доказами, доводами і запереченнями у цій справі на етапі розгляду справи господарським судом Рівненської області, а також вивчав рішення від 15.08.2023 та його обґрунтування - як результат своєї роботи. З огляду на це, включення цього виду робіт до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу не є доцільним.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги безпосередньо пов'язані із суттю рішення суду першої інстанції, тому вивчення додаткових документів, судової практики чи здійснення розрахунків/контррозрахунків представником позивача не потребували.
Відзив позивача на апеляційну скаргу не містить якихось суттєвих обґрунтувань, нових аргументів та фактично становить половину сторінки формату А4, де позивач зазначає, що погоджується з рішенням суду першої інстанції та стверджує про відсутність доказів з боку відповідача щодо неправомірності судового рішення.
Решта тексту відзиву на апеляційну скаргу становить обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, які не стосуються суті апеляційної скарги, тому зазначений час, витрачений на складання відзиву на апеляційну скаргу (2 години) неспівмірний із фактичним його змістом.
Додатки до відзиву на апеляційну скаргу становлять лише докази витрат на правничу допомогу, що також не виражаються аргументацію проти доводів апеляційної скарги, а націлені на компенсацію витрат позивача на правничу допомогу.
Також зазначає, що апеляційний розгляд згідно з ухвалою від 12.09.2023 здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, тому участь у судових засіданнях під час апеляційного розгляду відсутня.
Тому відповідач вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2684,00 грн є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаними роботами із предметом апеляційного оскарження, тому відповідач вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в цьому випадку не відповідає критеріям розумності, співмірності, справедливості.
Відповідач просить суд зменшити заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 1000,00 грн.
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що дана справа не є складною, апелянтом оскаржено рішення лише в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, при цьому відзив позивача на апеляційну скаргу є незначним за обсягом, не містить суттєвих обґрунтувань чи нових аргументів, а по суті зводиться лише до погодження з висновком суду першої інстанції.
Також, колегія суддів приймає до уваги, що апеляційний розгляд здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, що виключає необхідність участі представників у судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2684,00 грн неспівмірними із складністю справи та обсягом наданих послуг та виконаними роботами, такими, що не відповідають критеріям розумності, співмірності, справедливості.
Тому, приймаючи до уваги заперечення відповідача, з огляду на обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, та беручи до уваги те, що стягнення з позивача витрат у заявленій сумі буде суперечити принципу розподілу таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.08.2023 у справі №918/550/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Промсантехніка-1" про стягнення витрат на правничу допомогу - задоволити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м.Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Промсантехніка-1" (39610, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3а, код ЄДРПОУ 23806668) 1000 (одну тисячу) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
В решті заяви відмовити.
Видачу наказу доручити господарському суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складений 01.11.2023.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.