ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" жовтня 2023 р. Справа№ 910/647/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Цурка Н.О.
від відповідача: не з'явився
розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" та Приватного підприємства "СВ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023, повний текст якого складено та підписано 25.04.2023
у справі № 910/647/23 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Приватного підприємства "СВ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн"
про стягнення 760 240, 00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
11.01.2023 Приватне підприємство "СВ" (далі орендодавець) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" (далі орендар) про стягнення 760 240, 00 грн заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 31.12.2020 № 01-0121 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.02.2023).
Позов обґрунтований тим, що орендар належним чином не виконав свій обов'язок щодо сплати орендної плати за період з березня 2022 по травень 2022, у наслідок чого виникла заборгованість у заявленому розмірі.
Доводи та заперечення відповідача
У відзиві на позовну заяву орендар проти позову заперечив, посилаючись на те, що він належним чином виконував умови договору та повністю заплатив орендну плату за лютий 2022 року. Утім, після введення воєнного стану, на прохання представника орендодавця частково звільнити орендоване приміщення для розміщення гуманітарної допомоги, орендар передав ключі від орендованого приміщення та з 08.04.2022 не мав до нього доступу. Орендар наголосив, що протиправна поведінка орендодавця призвела до фактичної неможливості користуватися орендованим приміщенням та до втрати обладнання відповідача, що там знаходилося. При цьому, між сторонами велися усні перемовини щодо зменшення розміру орендної плати, однак жодних домовленостей не досягнуто. Одночасно, орендар не заперечує проти розірвання договору, проте вважає за необхідне повернути гарантійний платіж.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 позовні вимоги Приватного підприємства "СВ" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" на користь Приватного підприємства "СВ" 514 280,00 грн заборгованості, а також 7 714,20 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідачем доведено наявність правових підстав для звільнення його від сплати орендної плати за травень 2022 року на підставі частини 6 статті 762 ЦК України, з огляду на об'єктивну неможливість використовувати орендоване приміщення. В решті суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за березень-квітень 2022 року в сумі 491920 грн (із розрахунку 245960 грн. за місяць) та 22360 грн доплати за останній місяць оренди відповідно до додаткової угоди від 27.01.2022 № 1 до договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2020 № 01-0121.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 760 240,00 грн заборгованості у повному обсязі, та стягнути витрати на правову допомогу.
Апелянт-позивач посилається на те, що орендарем не доведено обставин неможливості користування ним орендованим приміщенням з 04.04.2022, а докази, на які послався суд встановивши цю обставину, не є належними. Суд першої інстанції не врахував, що орендар визнав передачу ключів від орендованого приміщення орендодавцем представнику відповідача Зданковичу В., відтак позивач не може бути визнаний винним у неможливості доступу орендаря до такого приміщення. Крім того, орендодавцем зауважено, що направлення орендарем листа від 29.04.2022 здійснено не орендодавцю, а фізичній особі ОСОБА_1 , та штемпель із датою направлення не містить всіх ідентифікуючих відомостей. Таким чином орендодавець вважає безпідставним звільнення орендаря від сплати орендної плати за травень 2022 року на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України.
В свою чергу відповідач також не погодився із судовим рішенням. В апеляційні скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що орендодавець істотно порушив умови договору, самостійно в односторонньому порядку вчинив дії, якими фактично, з березня 2022 року унеможливив використання орендованого приміщення та привласнив обладнання, що знаходилось у власності орендаря, тому, на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України він мав законне право не сплачувати орендну плату.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 15.05.2023 апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/647/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/647/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "СВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/647/23. Об'єднано розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" та Приватного підприємства "СВ" на оскаржуване рішення у цій справі в одне апеляційне провадження. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційних скарг до розгляду на 26.07.2023. Явку сторін визнано не обов'язковою. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі до 19.07.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 19.07.2023.
Судове засідання 26.07.2023 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці; ухвалою суду від 31.07.2023 повідомлено учасників справи про призначення справи до розгляду на 04.09.2023.
Розгляд справи відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва, зокрема, до 09.10.2023.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін але з підстав, та з урахуванням обставин, які встановлені під час апеляційного перегляду справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
31.12.2020 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01-0121, за умовами якого орендодавець у відповідності з цим договором передає, а орендар приймає в оренду, тобто в тимчасове і платне користування, нежитлове приміщення загальною площею 1040 кв.м., яке належить орендодавцю, для здійснення орендарем господарської діяльності.
Відповідно до пункту 1.4 договору орендар припиняє користування приміщенням з моменту підписання акту здачі-прийому нежитлового приміщення, яким оформлюється повернення орендарем приміщення орендодавцю.
У пункті 3.1 договору передбачено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату в Національній валюті України, сума якої визначається в додатку № 1 до даного договору.
При достроковому розірванні або закінченні дії даного договору орендна плата стягується орендодавцем по день фактичної здачі орендованого приміщення по акту (пункт 3.4 договору).
Згідно з пунктом 5.1.5 договору орендодавець має право відмовитися від договору, якщо орендар протягом строку оренди не сплатив орендних та інших платежів, передбачених договором за будь-які два місяці.
Відповідно до пункту 7.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року.
У пункті 7.4 договору зазначено, що договір може бути достроково розірвано: у випадку використання приміщення не за призначенням; у випадку несплати орендарем будь-яких платежів за два місяці оренди підряд; якщо орендар порушує умови договору оренди і ці порушення тривають протягом місяця; якщо порушення умов договору з боку орендаря призводять чи можуть призвести до пошкодження чи знищення приміщення, договір розривається негайно; в інших випадках, передбачених Цивільним кодексом України або за рішенням суду.
У додатку № 1 від 31.12.2020 до договору передбачено, що орендна плата за місяць користування орендованими приміщеннями становить 223600 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 37266,67 грн. Орендар не пізніше 31.12.2020 сплачує на поточний рахунок орендодавця передоплату за перший місяць оренди, сума якої дорівнює 223600 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 37266,67 грн., і за останній місяць оренди, сума якої становить 223600 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 37266,67 грн. Орендна плата за користування орендованими приміщеннями сплачується щомісячно, на умовах передплати до 05 числа поточного місяця оренди.
Також 31.12.2020 сторонами підписано акт прийому-передачі приміщення в оренду.
27.01.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, в пункті 1 якої погоджено, що з 01.03.2022 орендна плата за місяць користування орендованими приміщеннями становить 245960 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 40993,33 грн.
Згідно з пунктом 2 додаткової угоди № 1 орендар не пізніше 15.03.2022 сплачує на поточний рахунок орендодавця доплату за останній місяць оренди, сума якої дорівнює 22360 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 3726,67 грн.
Оскільки орендар з березня 2022 не здійснював оплату орендних платежів Приватне підприємство "СВ" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" направило повідомлення-вимогу за № 5 від 30.05.2022 про погашення заборгованості та розірвання договору оренди нежитлових приміщень № 01-0121 у разі непогашення, в якому орендодавець вказав на наявність у орендаря заборгованості з орендних платежів в сумі 760 240,00 грн та вимагав її погашення до 07 червня 2022. В разі несплати заборгованості, орендодавець повідомив, що договір буде розірвано в односторонньому порядку 10 червня 2022.
Спір у справі виник щодо заборгованості відповідача з орендної плати за договором від 31.12.2020 № 01-0121 за період березень-травень 2022 року у сумі 737880 грн та не сплаченої згідно додаткової угоди № 1 до договору доплати в розмірі 22360 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.02.2023).
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті судового рішення
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
За змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України).
Згідно з ч. 1. ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 610 наведеного Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначав, що після повернення йому ключів від орендованого приміщення з квітня 2022 року він не міг в нього зайти у зв'язку із заміною орендодавцем замків. На думку відповідача, саме позивач унеможливив доступ до об'єкта оренди, підтвердженням чого є складений працівниками орендаря акт від 08.04.2022, що з урахуванням приписів частини шостої статті 762 ЦК України виключає можливість стягнення заявленої до стягнення орендної плати.
Судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2022 співробітниками орендаря складений акт про неможливість потрапити до орендованого приміщення, проте такий акт складений в односторонньому порядку та орендодавцю не направлявся.
У той же час, до матеріалів справи долучено докази направлення орендарем листа-звернення від 29.04.2022, в якому наголошено на неможливості користуватися орендованими приміщеннями з 04.04.2022 внаслідок зміни орендодавцем замків.
Щодо посилань орендодавця на те, що відповідачем у відзиві визнано повернення йому позивачем ключів від орендованого приміщення 01.04.2022, суд першої інстанції у своєму рішенні зауважив, що відповідні обставини мали місце до зміни замків 04.04.2022, про яку наголосив відповідач.
Судом першої інстанції прийнято до уваги, що лист-звернення направлений на юридичну адресу орендодавця: м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 8-А, на ім'я ОСОБА_1 . Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником (учасником) Приватного підприємства "СВ" та його кінцевим бенефіціарним власником (контролером). Враховуючи викладене, відповідні заперечення позивача проти зазначення в описі вкладення фізичної особи, а не Приватного підприємства "СВ", судом першої інстанції були відхилені.
Також суд першої інстанції зазначив, що на вказаному описі вкладення (копії) міститься відбиток календарного штемпелю «Козин Укрпошта», та орендодавцем не ставилася під сумнів копія даного доказу, не заявлялося клопотання про витребування оригіналу опису вкладення. Відтак, зауваження орендодавця про неналежність відповідного доказу судом вважаються недоведеними.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність орендарем наявності правових підстав для звільнення його від сплати орендної плати за травень 2022 року на підставі частини шостої статті 762 ЦК України, з огляду на об'єктивну неможливість використовувати орендоване приміщення.
Проте, в повній мірі колегія суддів не може погодитися з таким висновком, виходячи із наступного.
Згідно із частиною четвертою статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Для застосування названої норми цивільного законодавства та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Такий висновок щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України викладений у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.
При цьому, Закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини шостої статті 762 ЦК України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об'єктом оренди і він не відповідає за це (висновок Верховного Суду, викладений у пункті 8.11 постанови від 18.08.2020 у справі № 910/10657/19). За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.08.2018 у справі № 910/4320/17, право наймача вимагати зменшення плати або звільнення від неї через обставини, за які він не відповідає, та які впливають на можливість користування майном, передбачено законом.
Отже, в контексті вищенаведених приписів названої норми, орендар повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.
При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у своїх заявах по суті спору вказував на те, що після початку повномасштабної військової агресії проти територіальної цілісності України від представника орендодавця на початку березня 2022 надійшло прохання передати ключи від орендованого приміщення (складу) з метою організації та розміщення в ньому складу гуманітарної допомоги. Орендар погодився та направив свого працівника, яким, за доводами відповідача, було звільнено частину приміщення для орендодавця на зазначені цілі, ключі залишено на охороні.
Відповідачем також стверджувалось, що на початку квітня 2022 орендодавець повернув орендарю ключі від орендованого приміщення виконавчому директору орендаря - ОСОБА_2 , однак коли співробітники відповідача 08.04.2022 прибули на склад з метою підготовки до демонтажу та вивезення обладнання, продукції товариства не змогли потрапити в середину через зміну орендодавцем замків, про що складено акт.
З наведеного випливає, що сам орендар підтверджує факт знаходження належного йому майна в орендовану приміщенні в зазначений період, а отже і фактичне користування складом шляхом зберігання в ньому обладнання та продукції товариства. Тобто у даному випадку відсутні обставини повного припинення використання наймачем вказаного майна як необхідної передумови для повного звільнення його від орендної плати в порядку частини шостої статті 762 ЦК України.
Колегія суддів також не вбачає підстав для зменшення орендної плати у зв'язку із частковим звільненням орендованого приміщення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази з яких можливо було встановити частковість звільнення займаної площі на 500 кв.м., про що зазначалось орендарем. Домовленостей щодо внесення змін в договір, за доводами відповідача, між сторонами не досягнуто.
Відносно поданого відповідачем акта недопуску від 08.04.2022 колегія зазначає, що він не може бути визнаним належними, допустимим і достовірним доказом в розумінні приписів процесуального закону, позаяк був складений в односторонньому порядку без залучення представників орендодавця; не надано доказів, що у подальшому копія Акта направлялася на його адресу. Обставини справи не свідчать про те, що сторонами вчинялися дії для встановлення обставин зміни замків, та, в свою чергу, неможливості користування орендованим приміщенням. Відтак, суд першої інстанції цьому доказу дав належну оцінку та обґрунтовано його відхилив.
29 квітня 2022 року орендарем був направлений Лист на адресу сина директора ПП "СВ" Суско В.В. Надаючи правову оцінку цьому листу в контексті підтвердження факту перешкод у користуванні орендованим майном судова колегія вважає, що цей лист не може бути визнаний беззаперечним доказом наявності обставин на які в ньому йде посилання, оскільки в матеріалах справи відсутні інші докази у сукупністю з якими він міг би мати доказове значення.
Лист від 29.04.2022, на який посилається орендар, був датований ним майже через місяць після повернення йому ключів від орендованого майна на початку квітня 2022. Утім до матеріалів справи не представлено будь-яких доказів вчинення орендарем, за їх наявності, активних дій із фіксації та усунення зазначених перешкод, зокрема, виклику поліції з метою фіксації факту обмеження доступу в орендоване приміщення, направлення орендодавцю листа-запрошення із визначенням дати прибуття на місце для складання акта або усунення перешкод, тощо. Тож наведене дає підстави для висновку про бездіяльність орендаря щодо фіксації порушення з боку орендодавця в період з 04.04.2022 (дата укладання одностороннього акту) по 29.04.2022 (складання листа від 29.04.2022), так і до звернення орендодавця з вимогою здійснити погашення заборгованості.
У цьому зв'язку колегія звертає увагу на те, що усі документи, на які посилається орендар складені ним в односторонньому порядку. Обома сторонами не вчинялися спільні дії для встановлення обставин неможливості користування об'єктом оренди та фіксації зміни замків. Натомість орендодавець заперечує зміну замків та вчинення будь-яких перешкод у користуванні орендованим майном.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
З урахуванням того, що належними засобами доказування в порядку ст. 74 ГПК України не доведено повного позбавлення орендаря можливості користуватися орендованим майном з незалежних від нього обставин, колегія суддів, враховуючи принцип змагальності та стандарт вірогідності доказів, вважає, що висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для звільнення ТОВ "РД Продакшн" від сплати орендної плати за травень 2022 року на підставі частини 6 статті 762 ЦК України не ґрунтується на вірному дослідженні усієї сукупності матеріалів справи, а тому є помилковим.
Щодо розрахунку позовних вимог та гарантійного платежу
Як вже зазначалось у цій постанові, позивачем було надіслано відповідачу повідомлення-вимогу № 5 від 30.05.2022 про розірвання договору з 10 червня 2022 в односторонньому порядку договору оренди нежитлових приміщень № 01-0121 у разі непогашення заборгованості. Вказаний лист не був отриманий орендарем, однак ним визнається обставина щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2020 № 01-0121 з ініціативи позивача.
Згідно наявного у справі розрахунку позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача орендну плату: з 01.03.2022 по 31.03.2022 в сумі 245 960,00 грн; з 01.04.2022 по 30.04.2022 в сумі 245 960,00 грн; з 01.05.2022 по 31.05.2022 в сумі 245 960,00 грн; а також за травень 2022 (останній місяць оренди) - доплата згідно додаткової угоди № 1 від 27.01.2022 в сумі 22 360,00 грн.
Отже, з наявного розрахунку слідує, що позивач останнім місяцем оренди визначено травень 2022, за яким просить стягнути лише суму доплати до гарантійного платежу (орендна плата за останній місяць оренди згідно п. 3 додатку № 1 від 31.12.2020 до договору), який збільшився у зв'язку з укладенням між сторонами додаткової угоди № 1 від 27.01.2022 про збільшення з березня 2022 орендної плати.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач наполягав на тому, що гарантійний платіж в сумі 223 600,00 грн був сплачений ним в порядку та в межах строків визначених в додатку № 1 від 31.12.2020 (не пізніше 31.12.2020). В підтвердження чого надано, зокрема, платіжне доручення від 23.12.2020 № 2252 на суму 223600 грн; призначення платежу: сплата гарантійного платежу оренди нежитлового приміщення згідно рахунку № 194 від 23.12.2020.
Зазначені обставини позивачем не заперечувались, а пред'явлена ним вимога про стягнення за останній місяць оренди суми доплати гарантованого платежу в розмірі 22 360,00 грн додатково підтверджує визнання відповідної події.
Також сторонами визнаються обставини того, що в них наявні орендні правовідносини за двома договорами - за правочином, що є підставою позовних вимог у цій справі, та за договором від 25.06.2018. При цьому, колегія звертає увагу на те, що за договором від 31.12.2020 № 01-0121 гарантійний платіж сплачується передплатою - не пізніше 31.12.2020. Тобто проведена відповідачем у грудні 2020 року оплата гарантійного платежу у сумі, що визначена додатку № 1 до договору оренди від 31.12.2020 № 01-0121 не може стосуватися інших правовідносин сторін.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що за сукупності наявних у справі доказів вбачається за можливе встановити, що платіжне доручення від 23.12.2020 № 2252 на суму 223600 грн стосується саме сплати гарантійного платежу за договором від 31.12.2020 № 01-0121. Відтак сплачена сума гарантійного платежу підлягає зарахуванню за останній місяць оренди.
Відповідачем до матеріалів апеляційної скарги, зокрема, надано рахунок № 194 від 23.12.2020 на суму гарантійного платежу за останній місяць за договором від 31.12.2020 № 01-0121 в сумі 223600 грн, однак він, як і інші додаткові документи, що не були подані в суді першої інстанції не приймаються на стадії апеляційного провадження, оскільки стороною згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України не заявлялось клопотання з викладенням причин об'єктивної неможливості їх подання.
Як вже зазначалось, позивач просить стягнути зокрема орендну плату з 01.05.2022 по 31.05.2022 в сумі 245 960,00 грн, а також за травень 2022 (останній місяць оренди) - доплата згідно додаткової угоди № 1 від 27.01.2022 в сумі 22 360,00 грн. Сума гарантійного платежу в розмірі 223600 грн сплачена відповідачем передплатою в грудні 2020 року. Тобто за останній місяць оренди - травень 2022 (як визначено позивачем) має місце наявність вимоги подвійної суми стягнення орендного платежу, що визнається судом апеляційної інстанції необґрунтованим та таким, що суперечить засадам справедливості.
За встановленого, а також з врахуванням меж позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з відповідача підлягає орендна плата за березень-квітень 2022 року в сумі 491920 грн (із розрахунку 245960 грн за місяць) та 22360 грн доплати за останній місяць оренди відповідно до додаткової угоди від 27.01.2022 № 1 до договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2020 № 01-0121 - за травень 2022 (як визначено позивачем).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскільки висновки суду першої інстанції, що ґрунтувались на невірній оцінці наявних у справі сукупності доказів не зумовили прийняття по суті невірного рішення, колегія суддів за результатами перегляду справи в апеляційному порядку не вбачає підстав для зміни резолютивної частини оскарженого рішення. Тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови.
Апеляційні скарги слід залишити без задоволення.
Судові витрати
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційних скарг судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РД Продакшн" та Приватного підприємства "СВ" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/647/23 залишити без змін з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 01.11.2023.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова