Постанова від 30.10.2023 по справі 910/1399/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2023 р. м. Київ Справа№ 910/1399/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тарасенко К.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення Господарського суду м. Києва

від 22.06.2023

у справі № 910/1399/22 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальінстю «Маркс.Капітал»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 4 523, 96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/558074 у розмірі 4 523,96 грн., яка складається з 3% річних у розмірі 887,27 грн. інфляційних втрат у розмірі 3636,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на відповідача до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено обов'язок з відшкодування шкоди за рахунок фонду захисту потерпілих у зв'язку із недостатністю коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом, а саме Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «СК Україна».

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року у справі №910/1399/22 позов задоволено повністю, а саме:

- стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 887,27 грн 3 % річних, 3 636,69 грн інфляційних втрат, 2 300,00 грн витрат на правову допомогу та 2 481,00 грн судового збору;

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі №910/1399/22. Відмовити у задоволенні позовних в повному обсязі до Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є не законним та необгрутованим у зв'язку з тим, що судом було неправильно застосовано норм матеріального та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають встановленим обставинам справи, внаслідок чого судом першої інстанції помилково задоволено позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- судом першої інстанції не було належним чином досліджено строк, коли позивач звернувся до суду з позовом та на який строк було продовжено строк позовної давності;

- покладено додатковий обов'язок на Моторне (транспортне) страхове бюро України щодо виплати інфляційних втрат, 3% річних та пені, тобто притягнуто до івідповідальності особу, яка не порушувала грошового зобов'язання перед позивачем;

- пеня, інфляційні втрати та 3% річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними. Така відповідальність не входить до зобов'язання Моторного (транспортного) страхового бюро України передбачених підпункту «г» пункту 41.1. ст. 41 Закону України №1961-IV;

- позивачу за Договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходило права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже звернення з позовом є безпідставним та не ґрунтується на Договорі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс. Капітал» не надходив, проте, неподання відзиву на апеляційну скаргу не є перешкодою для її розгляду у відповідності до приписів ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року у справі №910/1399/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 у справі №910/1399/22 вирішено витребувати з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1399/22 та відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду вказаної апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

27.07.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1399/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі №910/1399/22 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі №910/1399/22 - залишено без руху. Роз'яснено Моторно (транспортному) страховому бюро України, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки шляхом подання відповідної заяви; попереджено Моторно (транспортне) страхове бюро України, що якщо не буде усунено недоліки в зазначений строк шляхом подання відповідної заяви, суд апеляційної інстанції не приймає таку апеляційну скаргу до розгляду та повертає скаржнику.

17.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшло клопотання про усунення недоліків з доданими до нього доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжне доручення №9805677 від 08.07.2022) та докази направлення копії апеляційної скарги позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" у встановленому порядку.

Проте головуючий суддя (суддя-доповідач) Разіна Т.І. з 19.08.2022 по 15.09.2022 перебувала у відпустці.

Частинами 1, 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ч. 10 цієї статті та ч. 2 статті 271 цього Кодексу.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 10 статті 270 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є стягнення 4 523,96 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, оскільки ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, справа є малозначною та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заявлене клопотання про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частин 5, 6, 7 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ч. 1 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту (особливості предмету позову), категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, які входять до предмету доказування, час, необхідний для вчинення судом та учасниками процесуальних дій, кількість учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа має незначну складність, для якої пріоритетним є швидке вирішення спору, тож справа є малозначною, розгляд якої підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Також, заявник не навів, а колегія суддів Північного апеляційного господарського суду не встановила виняткових обставин, передбачених ч. 4 статті 247 ГПК України для розгляду справи у загальному порядку.

Враховуючи ціну позову та доводи скаржника у сукупності з обсягом матеріалів справи, а також у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, колегія суддів вважає, що справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи.

Ухвалою Півнінчого апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі №910/1399/22 відмовлено у задоволенні клопотання представника Моторного (транспортного) страхового бюро України про розгляд апеляційної скарги з повідомленням та викликом учасників справи; відкрито апеляційне провадження у справі №910/1399/22; розгляд апеляційної скарги Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі №910/1399/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

19.10.2022 від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла заява про зупинення провадження у справі, яка мотивована тим, що до Верховного Суду були направлені касаційні скарги на рішення, прийняті у подібних правовідносинах до правовідносин у справі №910/1399/22. Так, ухвалами Верховного Суду від 05.10.2022 у справах №910/16820/21, №910/16713/21 відкрито касаційні провадження. Апелянтом зазначено, що однією з підстав відкриття касаційних проваджень Верховний Суд зазначив необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19. У прохальній частині МТСБУ просить суд зупинити провадження у справі №910/21387/22 до закінчення касаційного перегляду справи №910/16820/21 та №910/16713/21.

Розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3366/22 від 24.10.2022 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. на у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/1399/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022 для розгляду справи №910/1399/22 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року у справі №910/1399/22 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів: Іоннікової І.А., Михальської Ю.Б. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Зупинено провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі №910/1399/22 до перегляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі №910/16820/21. Зобов'язано сторони повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі №910/16820/21, надати відповідні процесуальні документи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 прийнято справу № 910/1399/22 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.

07.08.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла заява, в якій відповідач просить:

- поновити апеляційне провадження у справі № 910/1399/22;

- врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21;

- задовольнити апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України в повному обсязі;

- здійснити розподіл судових витрат - стягнути з позивача сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн.

19.07.2023 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 910/16820/21, якою касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено, а саме:

- скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/16820/21. Прийнято нове рішення. У задоволенні позову відмовлено;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10; код ЄДРПОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8; код ЄДРПОУ 21647131) 3 405,00 грн та 4 540,00 грн судового збору, сплаченого за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 поновлено провадження у справі № 910/1399/22 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2022. Розгляд апеляційної скарги Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі №910/1399/22 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 надіслана учасникам справи на їх адреси забосами поштового зв'язку, а отже учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України, в умовах існуючого воєнного стану.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 28.09.2015 о 17:10 год. по вул. Жилянській, 75 у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Форд» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 (у стані алкогольного сп'яніння), автомобілем «КІА» д.н.з. НОМЕР_2 та автомобілем «Тойота» д.н.з. НОМЕР_3 внаслідок ДТП автомобілі отримали технічні пошкодження.

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 06.11.2015, визнано винним водія автомобіля «Форд» д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КупАП та порушенні п. 2.9 а, 13.1 ПДР України.

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність автомобіля «Форд» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5584074 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Тойота» д.н.з. НОМЕР_3 від 16.11.2015 зробленого оцінювачем ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_3 , визначено, що вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП становить 17118,18 грн.

За доводами позивача 20.10.2015 власник автомобіля «Тойота» д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_3 подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.

26.04.2016 між ОСОБА_3 та ФОП Шиян Д.С. було укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_3 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ на суму 13965,15 грн.

30.04.2016 між ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-04/2016 (далі - Договір) відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 26.04.2016.

Відповідно до п. 1.2 Договору в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є страхова компанія Приватне акціонере товариство "Страхова компанія "УКРАЇНА".

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 30.04.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/5584074, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ "Маркс.Капітал".

Однак, ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5584074, не здійснило виплату грошового зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".

27.03.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/842/18 із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5584074.

23.04.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі №910/842/18, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5584074. Уточнення стосувалося детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед позивачем, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5584074.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 грошові вимоги позивача до ПрАТ "Страхова компанія "Україна" були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів, в тому числі за договором № 5/30-04/2016 від 30.04.2016 та страховим полісом № АІ/5584074.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.

Ухвалою суду від 29.06.2021 у справі №910/842/18 було виправлено описку допущену в ухвалі суду від 28.11.2018 у справі №910/842/18.

Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" з грошовими вимогами, в тому числі за полісом АІ/5584074 у сумі 17979,49 грн з яких: 13455,53 грн. - розмір завданого збитку, 887,27 грн - 3 % річних, 3636,69 грн - інфляційні втрати.

У зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості, в тому числі за страховим полісом № АІ/5584074 у межах вищенаведених сум.

Відповідач виплатив позивачу 13455,53 грн відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 28.09.2015 відповідно до полісу № АІ/5584074.

За твердженням позивача, відповідач лише частково виконав зобов'язання за полісом № АІ/5584074 та не виконав зобов'язання перед позивачем зі сплати 887,27 грн. - 3 % річних, 3636,69 грн. - інфляційні втрати, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач проти позову заперечує, оскільки вважає, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних, інфляційні втрати та пеня), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними.

За наслідком розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат коштів, у зв'язку із чим задовольнив позов.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 28.09.2015 о 17:10 год. по вул. Жилянській, 75 у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Форд» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 (у стані алкогольного сп'яніння), автомобілем «КІА» д.н.з. НОМЕР_2 та автомобілем «Тойота» д.н.з. НОМЕР_3 внаслідок ДТП автомобілі отримали технічні пошкодження.

Відповідно до п. 1.2 договору, в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості, в тому числі за страховим полісом № АІ/5584074 у межах вищенаведених сум.

Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок ДТП, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 Цивільного кодексу України).

За положенням статті 999 Цивільного кодексу Україн законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-IV (далі - Закон №1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону №1961-IV передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок ДТП та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок Моторного (транспортного) страхового бюро України у випадках, передбачених Законом №1961-IV.

Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро України є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності. Моторне (транспортне) страхове бюро України є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону №1961-IV одним з основних завдань Моторного (транспортного) страхове бюро України є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов'язань членів Моторного (транспортного) страхове бюро України перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961-IV).

Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону № 1961-IV, відповідно до пункту 20.1 якої у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону № 1961-IV).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхове бюро України на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень Кодекс України з процедур банкрутства або Закону України "Про банкрутство", який був чинний на час порушення справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною сьомою статті 87 Закону України "Про банкрутство" було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття Моторного (транспортного) страхового бюро України на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією Моторного (транспортного) страхове бюро України.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 Циільного кодексу України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція Моторного (транспортного) страхове бюро України у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати Моторне (транспортне) страхове бюро України відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується Моторним (транспортним) страховим бюро України.

Моторне (транспортне) страхове бюро України приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у Моторного (транспортного) страхове бюро України може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, Моторне (транспортне) страхове бюро України вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Моторного (транспортного) страхове бюро України потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Моторне (транспортне) страхове бюро України у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від ДТП особою (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21).

Предметом спору в цій справі є вимоги Товаритства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхове бюро України про стягнення 3% річних, інфляційних втрат нарахованих на суму страхового відшкодування, зобов'язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами страхування, у тому числі за договором страхування, право вимоги за яким набув позивач.

Матеріалами справи підтверджується, що Моторне (транспортне) страхове бюро України виплатило позивачу суму відшкодування шкоди в розмірі 13455,53 грн і в цій частині спір між сторонами відсутній.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частина друга статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та трьох процентів річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Разом із цим, Моторне (транспортне) страхове бюро України не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов'язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов'язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування.

Положення Закону №1961-IV не містять правових підстав покладення на Моторного (транспортного) страхове бюро України такого ж обсягу зобов'язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону №1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності Моторного (транспортного) страхове бюро України за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов'язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Моторне (транспортне) страхове бюро України лише здійснює відшкодування шкоди за зобов'язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не Моторним (транспортним) страховим бюро України, грошового зобов'язання з виплати відшкодування.

Натомість, у разі прострочення виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від19.07.2023 у справі №910/16820/21).

Як свідчать матеріали справи, Моторне (транспортне) страхове бюро України з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати не допустило прострочення виконання цього зобов'язання.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що прострочення виконання грошового зобов'язання по своєчасній виплаті страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство було допущено ліквідованим страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» а не відповідачем, яким є Моторне (транспортне) страхове бюро України.

За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України обов'язку із відшкодування трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку із невиконанням зобов'язання за договором страхування ліквідованим страховиком, а висновки суду першої інстанцій в цій частині не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні положень Закону №1961-IV.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, предметом розгляду якої був аналогічний спір між Товарситво з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" та Моторне (транспортне) страхове бюро України, але по іншому ДТП.

Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, то перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, клопотання відповідача щодо застосування наслідків пропуску позовної давності залишається без задоволення.

З огляду на викладене,суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4 523 грн. 96 коп. - задоволенню не підлягають з підстав, наведених у даній постанові.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, а тому оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів, викладених у цій постанові, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача, а судовий збір за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.

Крім того, Моторним (транспортним) страховим бюро України в заяві про поновлення апеляційного провадження у справі № 910/1399/22 викладено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн. 00 коп. понесених при розгляді апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2022 у справі № 910/1399/22.

За приписами статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12.10.2021 між Моторним (транспортни) страховим бюро України (замовник) та Адвокатським об'єднанням "Інс.Лоу Груп" (виконавець) укладено договір про надання послуг в сфері права №4.1/12-10/2021, за умовами якого замовник доручає, а виконавець за винагороду приймає на себе зобов'язання надавати послуги у сфері права. Послуги, що надаються на підставі договору, складаються з комплексу дій та/чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, визначеної замовником, за конкретними дорученнями замовника і можуть включати в себе у тому числі, але не тільки:

- надання правової інформації, консультацій, роз'яснень і рекомендацій із правових питань;

- правову експертизу;

- складання правових висновків, заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- захист прав та законних інтересів замовника, у тому числі у формі представництва інтересів замовника в судах (не залежно від спеціалізації та інстанційності), інших органах, установах, організаціях, підприємствах, третейських судах та перед фізичними особами;

- здійснення дій, спрямованих на врегулювання наявної дебіторської та кредиторської заборгованості замовника;

- супровід судових справ (проваджень), виконавчих проваджень;

- доопрацювання пропозицій (проектів) замовника щодо внесення змін до актів законодавства у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, приведення їх у відповідність до вимог нормопроектувальної техніки з метою забезпечення реєстрації відповідних проектів законодавчих актів.

Згідно з пунктом 4.1 договору, надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід'ємними частинами. У додатковій угоді обов'язково зазначаються відомості про справу за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.

За завданням замовника виконавець здійснює підготовку, подання відповідних документів (скарг, пояснень, заперечень та інших процесуальних документів) та представництво інтересів замовника в судах апеляційної інстанції у судових справах, по яких оскаржуються судові рішення (пункт 4.6.1 договору).

За умовами пункту 5.2 договору вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином:

- 1 000,00 грн - у справі, в якій замовник є третьою особою (пункт 5.2.1);

- 1 000,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена до 4 999,00 грн (пункт 5.2.2);

- 1 500,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5 000,00 грн до 9 999,00 грн (пункт 5.2.3);

- 2 000,00 грн - у справі, в якій ціна позову становить 10 000,00 грн і більше (пункт 5.2.4);

- 500,00 грн - представництво замовника в судах апеляційної чи касаційної інстанції по будь-якій справі, що зазначена у пунктах 5.2.1-5.2.3 договору. Вартість послуг в інших випадках, визначається додатковими угодами.

Договір укладений строком на один рік (пункт 10.1 договору).

Згідно з пунктом 10.2 договору, він автоматично продовжує свою дію на наступні річні строки на тих самих умовах у разі, якщо будь-яка сторона договору не виявила бажання відмовитись від такого продовження шляхом попереднього письмового повідомлення іншої сторони за 30 календарних днів до закінчення відповідного року дії договору.

31.01.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №737 до договору, у якій погодили, що замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника, зокрема, справу за внутрішнім обліковим номером 893/21, за позовом ТОВ "Маркс.Капітал" до МТСБУ, з сумою позову - 4 523,96 грн, вартість послуг становить - 1 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №737 до договору оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний в пункті 1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами акта про виконані роботи.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди №737 до договору одночасно з укладенням сторонами додаткової угоди виконавець отримує матеріали справи, які зазначені в даній додатковій угоді.

Адвокати Проц Андрій Володимирович здійснює свою адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9406/10 від 18.09.2020.

Згідно з вимогами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових втрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було заявлено про понесення судових витрат на професійну правничу допомогу, орієнтовний попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції складає 1 000,00 грн, а також надано докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано до суду апеляційної інстанції: апеляційну скаргу, клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, заяву про зупинення провадження, заяву про поновлення провадження, що підтверджує надання послуг з професійної правничої допомоги у даній справі.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач своїм правом не скористався, клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем, суду апеляційної інстанції - не надав.

Європейський суд з прав людини вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" та у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

За приписами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.01.2021 у справі №925/1137/19.

Слід зазначити, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у пункті 1 додаткової угоди до договору у вигляді фіксованої суми та не змінюється від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Судом апеляційної інстанції враховані надані заявником докази, розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторін, відсутність клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання представника Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн. понесених при розгляді апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2022 у справі № 910/1399/22.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду від 22.06.2022 у справі № 910/1399/22 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду від 22.06.2022 у справі № 910/1399/22 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4 523 грн. 96 коп. - відмовити повністю.

4. Судовий збір за подачу позову в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10, код ЄДПРОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, бульвар Русанівський, будинок 8, код ЄДРПОУ 21647131) 3 721(три тисячі сімсот двадцять одна) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10, код ЄДПРОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, бульвар Русанівський, будинок 8, код ЄДРПОУ 21647131) 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2023 у справі № 910/1399/22.

7. Матеріали справи № 910/1399/22 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та у випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді К.В. Тарасенко

Є.Ю. Шаптала

Попередній документ

114616880

Наступний документ

114616882

Інформація про рішення:

№ рішення:	114616881
№ справи:	910/1399/22
Дата рішення:	30.10.2023
Дата публікації:	06.11.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; страхування

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (27.07.2022)
Дата надходження:	01.02.2022
Предмет позову:	про стягнення 4 523,96 грн.