Справа № 130/392/23
Провадження № 22-ц/801/1981/2023
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.
Доповідач:Медвецький С. К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 рокуСправа № 130/392/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,
за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Василевської О. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Грушковської Л. Ю. у залі суду, повний текст якого складено 08 серпня 2023 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що 04 листопада 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики шляхом написання розписки, за умовами якого останній отримав від нього 14 500 доларів США на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_1 , які ОСОБА_2 зобов'язався повернути та до моменту повного погашення заборгованості щомісячно до 15 числа сплачувати по 150 доларів США.
Станом на 01 листопада 2021 року залишок боргу становив 10 550 доларів США.
Відповідач не виконав своїх зобов'язань за умовами розписки та не здійснив жодного платежу щодо повернення коштів.
04 серпня 2022 року на адресу ОСОБА_2 була направлена досудова пропозиція щодо мирного врегулювання виконання обов'язків за договором позики.
Указує, що ОСОБА_2 повинен повернути йому суму боргу, а також проценти за користування позикою та три проценти річних від простроченої суми.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 500 535,39 грн, з яких:
385 798,73 грн - борг за основним зобов'язанням;
80 462,69 грн - проценти за користування позикою;
5392,74 грн - три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання;
28 881,23 - інфляційні втрати;
судові витрати у виді судового збору у розмірі 5005,36 грн та витрати на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 5 000 грн, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Рішення суду мотивовано тим, що:
суд встановив факт написання відповідачем розписки, однак факт передачі йому коштів позивачем не доведено;
надана позивачем та досліджена судом розписка від 04 листопада 2021 року не містить відомостей щодо місця її складання, повного прізвища, ім'я та по батькові позикодавця, його місця проживання та паспортних даних, точної боргової суми, її валюти як цифрами так і прописом, дати повернення боргу, та підпису сторін;
правова природа дослідженої розписки не свідчить про боргові зобов'язання відповідача перед позивачем у відповідності до статті 1046 ЦК України;
інших доказів на підтвердження існування між сторонами боргових зобов'язань позивач суду не надав;
позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення суми заборгованості за договором позики, тому не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У вересні 2023 року адвокат Василевська О. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду на 12 жовтня 2023 року о 09:20 год з повідомленням сторін.
12 жовтня 2023 року в судовому засіданні оголошена перерва до 09:00 год 02 листопада 2023 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи;
в судовому засіданні, а також відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив факт отримання від позивача грошових коштів у розмірі 14 500 доларів США, які в день придбання квартири (15 травня 2017 року) за адресою: АДРЕСА_1 , були передані останнім продавцю в рахунок її вартості;
надані відповідачем докази, зокрема скріншоти листування у Viber та копія аркуша розрахунку не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не підтверджують виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики;
письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику;
зазначення в розписці мети використання коштів не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку належним чином виконати зобов'язання за договором.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Смірнов С. М. в інтересах ОСОБА_2 указує, що:
рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;
під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та визнано сторонами у справі, що позивач гроші на придбання квартири ОСОБА_2 не передавав, а самостійно розрахувався з покупцем;
факт отримання відповідачем грошей не підтверджений належними доказами у справі;
суд встановив дійсний зміст розписки та правовідносини між сторонами, які виникли внаслідок купівлі-продажу нерухомості, що спростовує дійсність та достовірність договору позики;
зміст розписки від 04 листопада є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договору позики, а саме факту отримання відповідачем у борг грошової суми від позивача, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що (дослівно): «взяв у ОСОБА_1 14 500 доларів на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Залишок на 01 листопада 2021 року - 10 550 доларів. Зобов'язуюсь виплачувати щомісячно по 150 доларів до кожного 15 числа місяця до моменту повного погашення заборгованості».
Відповідач свого зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав.
04 серпня 2022 року позивач засобами поштового зв'язку направив на адресу ОСОБА_2 досудову пропозицію щодо мирного врегулювання виконання обов'язків за договором позики.
Указана вимога залишена без виконання.
Позивачем визначено, що заборгованість ОСОБА_2 за спірним договором позики станом на 10 лютого 2023 року складає 500 535,39 грн (згідно курсу 36,5686 грн за 1 долар США), з яких: 385 798,73 грн - основний борг, 80 462,69 грн - проценти за користування позикою; 5392,74 грн - три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання; 28 881,23 - інфляційні втрати.
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частини перша та друга статті 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частини перша та друга статті 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зроблено висновок, що:
«за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що:
«за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17 зроблено висновок, що:
«цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення».
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За приписами статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (стаття 1051 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, вважаючи, що між ними виникли боргові зобов'язання за договором позики.
Відповідач визнає факт написання боргової розписки водночас заперечує, що за договором відбулася фактична передача грошових коштів та стверджує, що розписка по своїй суті є безгрошовою.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту боргової розписки від 04 листопада 2021 року слідує, що ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 14 500 доларів на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язався виплачувати щомісячно по 150 доларів до кожного 15 числа місяця до моменту повного погашення заборгованості. Залишок на 01 листопада 2021 року - 10 550 доларів.
Судом першої інстанції в судовому засіданні оглянуто наданий позивачем оригінал боргової розписки від 04 листопада 2021 року, який містить прізвище, ім'я, по батькові позичальника та позикодавця, суму позики, умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення, дату написання та засвідчена власноручним підписом позичальника, а отже містить усі істотні умови договору позики, що з огляду на її зміст та чітке визначення змісту зобов'язань, не дає підстав для її двозначного тлумачення.
ОСОБА_2 не оспорював дійсність боргової розписки від 04 листопада 2021 року та в судовому порядку не спростував презумпцію правомірності укладеного правочину.
Підписавши боргову розписку, ОСОБА_2 підтвердив факт отримання грошових коштів в борг від позивача, оскільки письмова форма договору позики є не лише доказом факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Надаючи розписку про отримання грошових коштів відповідач повинен був усвідомлювати ризики та наслідки вчинення цієї дії.
Твердження відповідача про те, що розписка по суті є безгрошовою не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Так, у судовому засіданні в апеляційному суді, сторони не заперечували та підтвердили, що кошти в сумі 14 500 доларів США були отримані в позику відповідачем і спрямовані на купівлю квартири у 2017 році. На момент написання розписки - 04 листопада 2021 року, кошти в сумі 10 550 доларів США відповідачем не були повернуті позивачу.
Наданий ОСОБА_2 власноручно написаний позивачем проєкт поділу грошових коштів отриманих від продажу квартири, не є належним та достатнім доказом для висновку про безгрошовість боргової розписки, а також факту повернення позивачу суми боргу за рахунок реалізації нерухомого майна.
При цьому наявність оригіналу боргової розписки у позивача, без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Отже, у цій справі встановлено, що договір позики укладений у формі боргової розписки, зміст якої підтверджує факт отримання позичальником у борг грошових коштів позивача.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції невірно встановив обставини справи та дійшов помилкового висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин з позики, оскільки наявна в матеріалах справи розписка підтверджує факт укладення договору та отримання відповідачем грошових коштів у сумі 14 500 доларів США (на купівлю квартири), залишок яких станом на 01 листопада 2021 року становить 10 550 доларів США, які відповідач не повернув та не виконав свої зобов'язання перед позикодавцем, що є підставою для стягнення з останнього залишку суми боргу за розпискою презумпція правомірності якої ним не спростована.
Відтак наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики від 04 листопада 2021 року у розмірі 10 550 доларів США, що станом на день звернення з позовом до суду (21 лютого 2023 року) за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 385 798,73 грн (10 550 х 36,5686).
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь проценти від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, три проценти річних від простроченої суми боргу та інфляційні втрати.
Відповідно до розрахунку позивача розмір боргу ОСОБА_2 у загальній сумі в еквіваленті на час звернення з позовом до суду за офіційним курсом НБУ складає 500 535,39 грн, з яких: 385 798,73 грн - основний борг, 80 462,69 грн - проценти за користування позикою; 5392,74 грн - три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання; 28 881,23 - інфляційні втрати.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки у розписці не встановлений строк повернення позики, то позивач 04 серпня 2022 року засобами поштового зв'язку направив на адресу ОСОБА_2 досудову пропозицію щодо мирного врегулювання виконання обов'язків за договором позики.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 дійшла висновку, що:
«стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України».
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за договором позики та не повернув всієї суми позики, він вважається таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання, а відтак з нього на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних за договором позики від 04 листопада 2021 року (за період з 05 серпня 2022 року по 21 лютого 2023 року) у розмірі 174,29 доларів США, що в еквіваленті на час звернення з позовом до суду за офіційним курсом НБУ складає 6373,54 грн (10 550 доларів США (сума боргу) х 3 % (процентна ставка) / 100 % / 365 (кількість дні у році) / 201 (кількість днів прострочення).
Разом з тим, позивачем пред'явлено вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на його користь лише 5392,74 грн, тому суд, ураховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, розглядає справу в межах заявлених вимог.
Таким чином, вимога позивача про стягнення 3 % річних від розміру невиконаного зобов'язання підлягає задоволенню у заявленому ним розмірі - 147,50 доларів США, що в еквіваленті на час звернення з позовом до суду за офіційним курсом НБУ складає 5392,74 грн.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 130/2604/18.
Предметом спірного договору є іноземна валюта - долари США, відтак відсутні правові підстави для стягнення інфляційних втрат.
Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що розмір та порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України.
У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що:
«під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась».
З указаного слідує, що у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США, розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
Відтак позовні вимоги позивача в частині стягнення процентів від суми позики задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено наявності між сторонами грошових зобов'язань, які випливають із договору позики, та як наслідок - підстав для покладення на відповідача обов'язку зі сплати грошових коштів, оскільки належним чином не дослідив надані позивачем докази, зокрема розписку позичальника, яка містить відомості щодо факту передачі грошей та зобов'язання боржника щодо їх повернення та засвідчена власноручним підписом позичальника, що свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин з позики.
Зазначене свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення спору.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовується з ухваленням у нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а тому апеляційний суд скасовує це ж рішення в частині розподілу судових витрат та змінює їх розподіл.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Матеріалами справи встановлено, що позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5005,36 грн, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог (78,15%).
Отже, стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір у розмірі 3911,69 грн (5 005,36 грн х 78,15 %).
Крім того, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідачем ОСОБА_2 були понесені витрати на правничу допомогу на підтвердження яких його представником - адвокатом Смірновим С. М. надано договір про надання правничої допомоги від 04 квітня 2023 року та квитанцію до прибуткового касового ордера б/н від 04 квітня 2023 року, згідно яких загальна вартість наданих адвокатських послу відповідачу складає 5000 грн.
Заяви позивача ОСОБА_1 чи його представника матеріали справи не містять.
Отже, стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог (21,85%) у розмірі 1092,5 грн (5000 грн х 21,85 %).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково (78,15%), то з ОСОБА_2 на його користь слід стягнути 5868,28 грн (7509 грн х 78,15 %) судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Смірнов С. М. порушує питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
19 вересня 2023 року між ОСОБА_2 та адвокатом Смірновим С. М. укладено договір про надання правової допомоги.
На підтвердження виконання умов договору представником відповідача надано детальний опис робіт (наданих послуг) від 22 вересня 2023 року, згідно з яким загальна вартість витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції складає 5000 грн.
З квитанції № б/н від 19 вересня 2023 року слідує, що відповідач сплатив адвокату 5000 грн за надану правничу допомогу.
При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів ураховує норми частин четвертої, п'ятої статті 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з підстав їх неспівмірності до суду апеляційної інстанції не подано.
Ураховуючи викладене та відсутність заперечень з боку позивача щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог (21,85%) у розмірі 1092,5 грн (5000 грн х 21,85 %).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Василевської О. В. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 серпня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 04 листопада 2021 року у розмірі 385 798,73 гривень, що в еквіваленті становить 10 550 доларів США та 3 % річних у розмірі 5392,74 гривень, що в еквіваленті становить 147,47 долари США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3911,69 гривень судового збору сплаченого за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1092,5 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5868,28 гривень судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1092,5 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ
судді: Світлана КОПАНИЧУК
Віталій ОНІЩУК