Справа № 183/7180/18
№ 1-кп/183/161/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Ухвалено 30 жовтня 2023 року в м. Новомосковськ Дніпропетровської області.
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42018040010000548 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчук Полтавської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, солдата військової частини НОМЕР_1 , працюючого охоронцем 3 розряду муніципальної варти, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_3
ВСТАНОВИВ:
2 березня 2018 року наказом №43 (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду водія 1 самохідно-артилерійського взводу самохідно-артилерійського взводу самохідно-артилерійської батареї 2 парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗС України та Військової присяги, солдат ОСОБА_3 , як військовослужбовець, зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань доручених йому за посадою, показувати приклад дисциплінованості, скромності і витримки, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників), поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших військовослужбовців від негідних вчинків та протиправних дій, дорожити честю і гідністю кожної особи, зміцнювати військове товариство.
Крім того, згідно ст. 199, 216 Статуту внутрішньої служби ЗС України необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», в Україні з 18.03.2014 розпочато особливий період.
У відповідності до нової редакції статті 407 КК України внесеної Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини», який опубліковано у журналі Голос України від 04 березня 2015 року - № 39, зазначено, що до ст. 407 КК України внесені зміни та її доповнено ч.4, яка передбачає відповідальність, за самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду. Зазначені зміни набирають законної сили на наступний день після опублікування, тобто 5 березня 2015 року.
З 4 вересня 2018 року солдат ОСОБА_3 перебував на лікуванні у військовому госпіталі АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_2 ).
7 вересня 2018 року ОСОБА_3 було виписано з лікувального закладу через порушення режиму, а саме вживання алкогольних напоїв та 8 вересня 2018 року ОСОБА_3 мав з'явитись на службу до військової частини НОМЕР_1 .
Однак, 8 вересня 2018 року солдат ОСОБА_3 , всупереч вимог Статуту та Законів України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, не з явився вчасно на службу до військової частини НОМЕР_1 , без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не вживаючи заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
22 вересня 2018 року військовослужбовець ОСОБА_3 самостійно прибув до розташування військової частини НОМЕР_1 , внаслідок чого злочин було припинено.
Таким чином, 8 вересня 2018 року солдат ОСОБА_3 не з'явився вчасно на службу до військової частини НОМЕР_1 , яка розташовується в АДРЕСА_2 , без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану та незаконно перебував за її межами до 22 вересня 2018 року.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 обставини викладені в обвинувальному акті не оспорював, повністю їх підтвердив, зазначив, що, дійсно, у вказаний в обвинувальному акті період перебував поза межами військової частини у зв'язку з особистими обставинами, перебував в депресивному стані, повернувся добровільно. В скоєному щиро кається. Просив суд суворо його не карати.
У судовому засіданні учасники судового розгляду не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд вважає не доцільним досліджувати докази.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України судом було з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст наведених вище обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.
Крім того, учасникам судового провадження судом роз'яснені вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскарження обставин, які ніким не оспорюються, в апеляційному порядку.
Суд вважає встановленою вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України - нез'явлення вчасно на службу, без поважних причин, вчиненого в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд виходить із положень статті 65 КК України та враховує, що останній за місцем служби характеризується посередньо, на обліку у лікарів не перебуває, несудимий.
Обставинами, які пом'якшують покарання суд визнає - щире каяття, з'явлення із зізнанням.
Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого, в даній ситуації, ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, враховуючи те, що ОСОБА_3 вину визнав повністю, разом з обставинами, які пом'якшують покарання, дає суду підстави при призначенні покарання застосувати ст.69 КК України та перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.4 ст. 407 КК України та призначити обвинуваченому покарання у виді у виді арешту з відбуванням покарання на гауптвахті.
На підставі викладеного, керуючись статтею 374 КПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України - у виді арешту з відбуванням покарання на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 строком 2 (два) місяці.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду відповідно до з вимог ч. 2 ст. 394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Копію вироку вручити ОСОБА_3 та прокурору негайно.
Суддя ОСОБА_1