печерський районний суд міста києва
Справа № 757/45516/23-к
11 жовтня 2023 року
Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора: не з'явився,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора другого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62019100000001414 від 08.10.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України, -
Прокурор другого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладенням арешту із забороною відчуження, розпорядження та користування (у тому числі користування шляхом забудови, вилучення лісових насаджень) на земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:01:003:0020 площею 0,6672 га, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , з метою забезпечення збереження речових доказів.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 62019100000001414 від 08.10.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України.
В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження виникла необхідність у накладенні арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:01:003:0020, яка згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна належить на праві власності ОСОБА_4 .
Прокурор вказує, що зметою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а також з метою збереження речових доказів, виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказану земельну ділянку.
З метою забезпечення арешту майна, яке не має статусу тимчасово вилученого, та з метою забезпечення арешту майна, на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання розглядається без повідомлення власника майна.
В судове засідання прокурор не з'явився, подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, в якій підтримав вимоги клопотання з викладених у ньому підстав, просив їх задовольнити.
Оскільки, згідно ч. 1 ст. 172 КПК України, неприбуття прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання, слідчий суддя визнав можливим розглянути клопотання за відсутності прокурора.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду клопотання фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Слідчим суддею встановлено, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019100000001414 від 08.10.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України
Досудовим розслідуванням встановлено, що розпорядженням Голови Обухівської Районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_5 № 89 від 08.02.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 23-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», незаконно передано з державної у приватну власність 23 земельні ділянки загальною площею 42 га наступним особам: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 . Вказаним земельним ділянкам присвоєно наступні кадастрові номери 3223155400:01:003:0011, 3223155400:01:001:0004, 3223155400:01:001:0005, 3223155400:01:001:0006, 3223155400:01:001:0007, 3223155400:01:001:0008, 3223155400:01:001:0009, 3223155400:01:003:0010, 3223155400:01:001:0011, 3223155400:01:001:0012, 3223155400:01:001:0013, 3223155400:01:001:0014, 3223155400:01:002:0002, 3223155400:01:005:0012, 3223155400:01:005:0013, 3223155400:01:005:0014, 3223155400:01:005:0015, 3223155400:01:002:0003, 3223155400:01:005:0016, 3223155400:01:003:0012, 3223155400:01:003:0013, 3223155400:01:003:0014, 3223155400:01:003:0015.
Проект землеустрою, який розроблявся при оформленні права власності на земельні ділянки, погоджений колишнім в.о. начальника управління Держкомзему в Обухівському районі Головного управління Держкомзему у Київській області ОСОБА_29 .
Проте, вказані земельні ділянки передані у приватну власність з порушенням норм Земельного кодексу України.
Так, відповідно до «Каталогу координат і висот знаків міської межі Києва» шифр: У-02-1523«Д», складеного Українським державним інститутом інженерно-геодезичних вишукувань та зйомок «УкрГІІГіС» за результатами проведених у 1989-1990 роках робіт по виносу меж м. Києва, та інших матеріалів, зібраних в ході досудового розслідування, земельні ділянки, які були виділені у приватну власність громадянам України розпорядженням Обухівської РДА № 89 від 08.02.2010, розташовані на території, що не входить в межі компетенції Обухівської РДА.
Це свідчить про те, що розпорядження № 89 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 23-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» підписано та погоджено службовими особами Обухівської районної державної адміністрації, які не мали на те відповідних повноважень.
Крім того, за наявними даними, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:01:003:0011, 3223155400:01:001:0004, 3223155400:01:001:0005, 3223155400:01:001:0006, 3223155400:01:001:0007, 3223155400:01:001:0008, 3223155400:01:001:0009, 3223155400:01:003:0010, 3223155400:01:001:0011, 3223155400:01:001:0012, 3223155400:01:001:0013, 3223155400:01:001:0014, 3223155400:01:002:0002, 3223155400:01:005:0012, 3223155400:01:005:0013, 3223155400:01:005:0014, 3223155400:01:005:0015, 3223155400:01:002:0003, 3223155400:01:005:0016, 3223155400:01:003:0012, 3223155400:01:003:0013, 3223155400:01:003:0014, 3223155400:01:003:0015 підпадають під підтоплювану територію, територію зелених насаджень загального користування, територію захисної зелені та повністю або частково розташовані в нормативних розмірах прибережної захисної смуги р. Дніпро.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру вищезазначені земельні ділянки з присвоєними їм кадастровими номерами відносяться до прибережної захисної смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та забороною передавати їх у приватну власність.
Разом з цим, одразу після незаконного відведення вказаних земельних ділянок у приватну власність на підставних осіб, здійснено неодноразові зміни їх конфігурації та перехід права власності.
Зокрема, в ході здійснення досудового розслідування встановлено, що земельні ділянки із кадастровими номерами 3223155400:01:003:0013 площею 1,3336 га (виділена ОСОБА_27 ) та 3223155400:01:003:0014 площею 1,3335 (виділена ОСОБА_28 ) були продані ОСОБА_26 , яким вони в свою чергу об'єднані в земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:01:003:0016 площею 2,6672 га, яка в подальшому розділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:01:003:0021 (площею 2,0000 га) та 3223155400:01:003:0020 (площею 0,6672 га).
В подальшому, 09.07.2021, ОСОБА_26 подарував ділянку 3223155400:01:003:0020 (площею 0,6672 га) ОСОБА_4 .
Як вбачається з матеріалів клопотання, прокурор ОСОБА_3 звертаючись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.
Як визначено у ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як визначено у ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак, наведених в ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.
Так, прокурор у клопотанні зазначає, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.
Разом з тим, в матеріалах клопотання вищевказана постанова відсутня. Відтак, відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого/прокурора про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такого висновку, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.
Наведені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не можуть бути визнано достатніми для висновку, що майно є речовим доказом, оскільки, згідно ст. 171 КПК України, мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.
Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечення збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Аналізуючи викладене, правові підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів відсутні, а відтак клопотання прокурора другого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62019100000001414 від 08.10.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 107, 170, 172, 173, 174, 309, 372, 392, 532 Кримінального процесуального кодексу України, -
В задоволенні клопотання прокурора другого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62019100000001414 від 08.10.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України, - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1