ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11300/23
провадження № 2/753/5762/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Лужецька О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
До 24 лютого 2022 року вона разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_2 проживала в м. Києві.
З початком військової агресії російської федерації проти України ситуація в місті Києві загострювалась, були постійні обстріли, гинули люди, за для збереження життя вона разом з дитиною вимушені були ночувати в бомбосховищах. У зв'язку з цим, 01.03.2023 р. позивач з донькою виїхали до Республіки Польща, а потім до Італії, де вони перебувають по сьогоднішній день.
До залишення України позивачі були повноцінними членами суспільства, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, донька ходила в садочок. З початком збройної агресії російської федерації проти України вони втратили всі ці можливості. Після переїзду їй довелося пристосовуватись до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, також можливості повернення додому. Умови, в яких позивач проживає зараз не дають можливості налагодити звичайний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів. Ці обставини відобразились на фізичному та моральному стані позивачів.
З урахуванням наведеного, просить стягнути з російської федерації на її користь та на користь її малолітньої дитини моральну шкоду в розмірі 1 400 021 грн. кожному.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2023 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено провести розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 20.09.2023 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивачі не з'явилась, в позовній заяві ОСОБА_1 просила розглядати справу без її участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянками України (12-19).
Відповідно до відповіді №289755 від 25.10.2023 р. позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частинами 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
За змістом ст. 1 цього закону тимчасово окупованими визнаються частини території Донецької та Луганської областей України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.
Відповідно до положень статей 2 - 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України
Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, воєнний стан в Україні було неодноразово продовжено та діє станом на день ухвалення рішення.
Обставини збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування.
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.
Пункт 120 Резолюції нагадує про обов'язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).
Таким чином, виходячи з приведеного аналізу, суд вважає обґрунтованими твердження позивачів щодо того, що вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину їх території, російська федерація порушила їх право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Позивачі зазначають, що з початком військової агресії російської федерації проти України ситуація в місті Києві загострювалась, були постійні обстріли, гинули люди, за для збереження життя вона разом з дитиною вимушені були ночувати в бомбосховищах. У зв'язку з цим, 01.03.2023 р. позивач з донькою виїхали до Республіки Польща, а потім до Італії, де вони перебувають по сьогоднішній день. До залишення України позивачі були повноцінними членами суспільства, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, донька ходила в садочок. З початком збройної агресії російської федерації проти України вони втратили всі ці можливості. Після переїзду їй довелося пристосовуватись до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, також можливості повернення додому. Умови, в яких позивач проживає зараз не дають можливості налагодити звичайний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів. Ці обставини відобразились на фізичному та моральному стані позивачів.
Враховуючи приведені позивачем обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний нею спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно неї та її доньки.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за завдані моральні страждання суд виходить із середнього розміру задоволених вимог заявників по спорах, що розглядалися Європейським судом з прав людини.
З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованим приведений позивачем розмір компенсації за заподіяну їй та її донці моральну шкоду в розмірі по 1 400 021 грн. на кожного позивача.
Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Суд вважає, що російська федерація, порушивши вище приведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивачів про відшкодування шкоди.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 13 420 гривень.
Керуючись статтями 11, 15, 16, 23, 1167 ЦК України, статтями 3, 8, 9, 55 Конституції України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», ст. 28 Загальної декларації прав людини, Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Резолюцією 60/1, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України - задовольнити.
Стягнути з держави російської федерації (адреса місцезнаходження представництва відповідача в Україні: Посольство російської федерації в Україні: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 400 021 гривень.
Стягнути з держави російської федерації (адреса місцезнаходження представництва відповідача в Україні: Посольство російської федерації в Україні: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в інтересах якої діє ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 400 021 гривень.
Стягнути з держави російської федерації (адреса місцезнаходження представництва відповідача в Україні: посольство російської федерації в Україні: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) на користь держави судовий збір у розмірі 13 420 гривень.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА