Справа № 752/1968/22
Провадження № 2/752/1977/23
РІШЕННЯ
іменем України
11 жовтня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійовича, державний виконавець Краматорського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Скляров Дмитро Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
ВСТАНОВИВ:
в січні 2022 року адвокат Монатко Д.С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив виконавчий напис № 16621, вчинений 08.09.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., про стягнення 32 808,78 доларів США визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважає зазначений напис вчиненим з численними порушеннями нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, а також з підстав неправомірності вимог стягувача.
Ухвалою від 23.02.2022 року відкрито провадження по справі з проведенням розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 28).
Ухвалою від 23.02.2022 року зупинено стягнення у ВП № НОМЕР_2, відкритому на підставі виконавчого напису № 16621, вчиненого 08.09.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. (а.с. 29-31).
Ухвалою від 07.07.2023 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., державного виконавця Краматорського відділу державно виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Склярова Д.В., підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 40-41).
08.11.2022 року до суду надійшли письмові пояснення від відповідача, в яких останній зазначив, що заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом буда оформлена у відповідності діючого законодавства України і містить всі обов'язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розмірів заборгованості і строків, за які проводиться стягнення. Вказав, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження виконання умов кредитного договору.
Нотаріусом було перевірено належне повідомлення боржника про наявну заборгованість та відповідність документів, поданих нас обґрунтування стягнення, переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Позивач в судове засідання не з'явився. На адресу суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без його участі за наявними у справі документами (а.с. 6).
Відповідач, будучи в установленому законом порядку повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника (а.с. 36).
Треті особи, будучи в установленому законом порядку повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, пояснення щодо позову не подали.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що 04.02.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490055864, за умовами якого позивачу було надано грошові кошти в сумі 25 646,93 доларів США зі сплатою 13% річних до 04.02.2015 року з погашенням суми кредиту та сплати відсотків щомісячно (а.с. 7-9).
08.09.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. на підставі ст. ст. 34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 296/5, п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172, запропоновано стягнути на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість, що виникла за кредитним договором № 490055864 від 04.02.2008 року.
Строк платежу за кредитним договором настав, божником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 04.02.2015 року по 11.08.2016 року.
Сума заборгованості складається:
заборгованість за кредитом - 19 883,40 доларів США;
заборгованість за відсотками за користування кредитом - 12 925,38 доларів США.
Загальна сума заборгованості становить 32 808,78 доларів США та сума сплати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.
Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за № 16621 (а.с. 01).
Державним виконавцем Краматорського відділу державно виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Оруджовою К.І.. 13.08.2021 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого напису № 16621, виданого 08.09.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. (а.с. 11).
Державним виконавцем Краматорського відділу державно виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Скляровим Д.В. 11.01.2022 року прийнято виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого напису № 16621, виданого 08.09.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. (а.с. 12).
Судом встановлено, що відповідачем 02.12.2022 року змінено найменування на АТ «Сенс Банк» (а.с. 64-69).
Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється статтями Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.
Згідно зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом; перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).
Аналогічні положення містяться у Порядку, зокрема, згідно з п.п. 1.1 - 1.2 п. 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 п. 2 гл. 16 р. ІІ Порядку).
Підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:
якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік).
Пунктом 2 Переліку встановлено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року справа № 645/1979/15-ц.
Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 2 Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховний Суд від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15-ц.
Проте, АТ «Альфа-Банк» на заперечення доводів позивача не надано, та з матеріалів справи не вбачається, що при зверненні із заявою про вчинення виконавчого напису подало приватному нотаріусу банком було надано виписку з рахунка боржника, з якої можливо було б встановити та перевірити факт перерахування кредитних коштів на відповідний рахунок, рух коштів по рахунку та користування ними, нарахування заборгованості, здійснення позичальником платежів на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам та комісії та відповідний залишок заборгованості за кредитом, що є обов'язковою умовою для одержання виконавчого напису за кредитним договором, саме після обов'язкової перевірки яких нотаріус міг зробити висновок про безспірність боргу у боржника.
У письмових поясненнях банк, доводячи наявність заборгованості позивача, вказує про законність її нарахування, однак, суду не надано доказів, на яких умовах здійснено нарахування заборгованості, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, не надано доказів обізнаності позичальника про наявність заборгованості та її розмір.
Суду не надано виписку по рахунку для можливості перевірки суми заборгованості, враховуючи що позивач заперечує розмір заборгованості.
В той же час, як вбачається з умов кредитного договору кредитні кошти надавались з поверненням щомісячними платежами.
Встановлення такого строку має значення для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Суду не надано доказів з даного приводу.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат'та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.01.2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
Так, як зазначалось, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Суду не було надано доказів що для вчинення виконавчого напису надавались первинні документи, оформлені відповідно до вимогст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 310/9293/15 (ЄДРСР № 71825964).
За таких обставин, твердження відповідача про безспірність заборгованості боржника за оскарженим виконавчим написом є необґрунтованими.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що нотаріус при вчиненні спірного напису переконався належним чином у наявності підстав для звернення до нього банку та безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
Таким чином, суд вважає слушним твердження позивача про те, що з огляду на викладене, у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком є безспірною.
Вищезазначені обставини свідчать про те, що вимоги банку не є безспірними, а тому суд дійшов висновку про те, що у приватного нотаріуса не було правових підстав для посвідчення оскаржуваного позивачем виконавчого напису.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень. Своїми правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідач також не скористався, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляв.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, та підлягають задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 744,30 грн., сплачений останнім за подання позову (а.с. 5).
Щодо витрат на правничу допомогу.
За загальним правилом, визначеним положеннями ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відповідно до положень ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на 8 ст. статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В даному випадку, представником позивача адвокатом Монатком Д.С. ще при подачі позову було надано суду перелік документів щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн., зокрема, договір про надання правничої допомоги від 19.01.2022 року. згідно п. 4 якого визначено розмірі гонорару в 10 000,00 грн.; акт про надання правничої (правової) допомоги від 19.01.2022 року, згідно п. 3 якого адвокат отримав суму в 10 000,00 грн.; ордер № 1088745 від 19.01.2022 року (а.с. 15-17).
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Як встановлено, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у сторонами у договорі у вигляді фіксованої суми, і він не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
При вирішенні даного питання, суд враховує, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
В даному випадку при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, суд виходить з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин по даній справі та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи.
Як вбачається з умов укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правничої допомоги розмір гонорару за надання такої допомоги визначено в сумі 10 000,00 грн.
Визначений сторонами гонорар охоплює собою оплату всього обсягу правничої допомоги, яка надається адвокатом клієнту по справі.
Разом з цим, до матеріалів самої справи стороною позивача не надано окремого розрахунку фактично виконаних адвокатом робіт.
Аналізуючи перебіг розгляду справи в суді можна дійти висновку, що адвокатом Монатко Д.С. складені та підписані наступні документи: позовна заява з додатками, завіреними адвокатом, заява про забезпечення позову, заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача (представника та позивача), заява про вірне найменування відповідача.
При цьому, звертає на себе увагу те, що сама справа до категорії підвищеної складності не відноситься, спірні правовідносини урегульовані усталеною судовою практикою.
Відповідач просив зменшити розмір витрат на правову допомогу через їх неспівміртість із складністю справи, проведеними роботами та наданими послугами.
Таким чином, аналізуючи докази надані представником позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, їх відповідність критерію реальності адвокатських послуг, суд, враховуючи складність справи, кількість виготовлених ним процесуальних документів по справі та враховуючи принцип співмірності та розумності, вважає за необхідне зменшити розмір витрат за професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн. до 5 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійовича, державний виконавець Краматорського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Скляров Дмитро Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Виконавчий напис № 16621, вчинений 08.09.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, про стягнення 32 808,78 доларів США, визнати таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 744,30 грн. (сімсот сорок чотири гривні30 копійок).
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, адреса: вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійовича, адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа: державний виконавець Краматорського відділу державно виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Скляров Дмитро Володимирович, адреса: вул. Академічна, буд. 20, м. Краматорськ Донецької області, 84333.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко