Справа № 569/16583/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2023 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Сидорук Є.І., при секретарі судового засідання Табак Х.І.,
з участю прокурора Набухотного С.В., особи яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника Курись О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, матеріали, які надійшли від Національної поліції України Департаменту стратегічних розслідувань Управління стратегічних розслідувань в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , директора Інституту післядипломної освіти, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 03.07.1997 Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області, за ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП,
зміст статті 268 КУпАП роз'яснено,-
ВСТАНОВИВ:
07.09.2022 директор ОСОБА_1 , керуючись наданими повноваженнями призначати на посади науково-педагогічних працівників в Інститут, видав наказ ІПО К № 33 про прийом ректора ОСОБА_2 на посаду професора Інституту післядипломної освіти 0,25 ставки за сумісництвом на період з 08.09.2022 по 31.12.2022.
23.12.2022 директор ОСОБА_1 , керуючись наданими повноваженнями призначати на посади в Інститут науково-педагогічних працівників, видав наказ ІПО К № 72 про продовження трудових відносин з ОСОБА_2 на посаді професора Інституту післядипломної освіти 0,25 ставки за сумісництвом на період з 31.12.2022 по 30.06.2023.
З огляду на положення Статуту НУВГП, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2017 № 32, між керівником ІПО НУВГП ОСОБА_1 та ректором НУВГП ОСОБА_2 наявні відносини прямого підпорядкування. Отже, можливість використовувати ректором ОСОБА_2 свої повноваження стосовно директора ІПО НУВГП ОСОБА_1 , безперечно впливала на об'єктивність та неупередженість прийняття останнім рішень під час призначення ОСОБА_2 за сумісництвом на посаду на посаду професора Інституту післядипломної освіти 0,25 ставки, оскільки ОСОБА_1 розумів, що ректор ОСОБА_2 має можливість його притягнути до дисциплінарної відповідальності, звільнити з роботи (не продовжити контракт), має дискреційні повноваження в частині заохочення працівників (призначення премій, доплат, надбавок), віддавати накази і розпорядження, обов'язкові до виконання підлеглими, тощо.
Таким чином, 07.09.2022 під час видання наказу ІПО К № 33 у ОСОБА_1 був наявний приватний інтерес, який ґрунтувався на корисливому та кар'єристському мотиві, який полягав у безперешкодному зайнятті посади директора ІПО НУВГП, отриманні пільг, переваг, присвоєнні кваліфікаційних категорій, педагогічних звань, тощо, через покращення матеріального становища свого керівника ОСОБА_2 , що полягало в отриманні останнім в період з 01.09.2022 по 31.05.2023 на посаді професора Інституту післядипломної освіти 0,25 ставки за сумісництвом заробітної плати в розмірі 53 303,68 гривень.
За наявності у ОСОБА_1 зазначеного приватного інтересу, реалізація ним службових повноважень, як директора Інституту, під час прийняття рішення про прийом ректора ОСОБА_2 на посаду професора Інституту післядипломної освіти 0,25 ставки за сумісництвом, відбувалась під впливом суперечності між його приватним інтересом і повноваженнями директора Інституту, що в розумінні Закону України “Про запобігання корупції” є реальним конфліктом інтересів.
Суперечність полягала у тому, що з одного боку ОСОБА_1 як найманий працівник НУВГП (директор структурного підрозділу) був зацікавлений покращити матеріальне становище свого керівника ОСОБА_2 для забезпечення собі кращих умов праці, а з іншого боку - директор ОСОБА_1 , як головна посадова особа, яка представляє ІПО, повинен використовувати надані йому повноваження виключно в інтересах Інституту, об'єктивно та неупереджено, виключаючи вплив приватного інтересу на їх реалізацію.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про запобігання корупції” встановлений обов'язок для осіб, на яких поширюється дія цього Закону, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», особи зазначені у пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 3 даного Закону, зобов'язані не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Згідно інформації НУВГП ОСОБА_1 про наявність конфлікту інтересів, у зв'язку із прийняттям рішення про прийом ректора ОСОБА_2 на посаду професора Інституту післядипломної освіти за сумісництвом НУВГП не повідомляв.
Постановою суду від 05.109.2023 адміністративні матеріали №569/16583/23 та №569/16587/23 відносно ОСОБА_1 про вчинення. адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією за ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, об"єднано в одне провадження та присвоєно №569/16583/23.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , адвоката Курись О.П., свідків, всебічно, повно та об"єктивно дослідивши матеріали справи, суддя приходить до наступного висновку .
Так, в судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушеннь, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП не визнав та повідомив, що жодних протиправних дій не вчиняв, а видання ним наказу про призначення ректора ОСОБА_2 на посаду професора ІПО НУВГП за сумісництвом, є забезпечення права ректора на викладацьку роботу, а також рішення директорату ІПО НУВГП щодо залучення до викладання науково-педагогічного працівника відповідної кваліфікації, що є забезпечення навчального процесу в ІПО НУВГП відповідно до затвердженої навчальної програми, впливу на нього для прийняття відповідного наказу ОСОБА_2 не здійснював, ректор ОСОБА_2 здійснює викладання в ІПО НУВГП відповідного предмету вже багато років. Також ОСОБА_1 повідомив, що жодних благ за прийняття та підписання ним наказу про призначення ректора ОСОБА_2 на посаду професора він не отримував.
Захисник ОСОБА_1 , адвокат Курись О.П. подав до суду клопотання про закриття провадження у справі з підстав відсутності в діях ОСОБА_1 складу та події адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Подане клопотання захисник обґрунтував відсутністю обов'язкової обставини, яка утворює склад вказаних правопорушень, а саме не доведення особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення, фактичних даних, що вказують реальність конфлікту інтересів у ОСОБА_1 , при прийняття та підписанні 07.09.2022 наказу ІПО К № 33 про прийом ректора ОСОБА_2 на посаду професора ІПО НУВГП за сумісництвом. Покликаючись на п. 3 Інформаційного листа 22.05.2017 №223-943/0/4-17 ВССУ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» проведено аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес» зазначив, що в протоколах про адміністративній правопорушення не конкретизовано в чому полягає приватний інтерес ОСОБА_1 , в чому полягає суперечність наведеного в протоколах приватного інтересу ОСОБА_1 з публічним інтересом ІПО НУВГП, та не вказано яким чином зазначений приватний інтерес випливав на об'єктивність та упередженість прийнятого рішення, щодо призначення ректора ОСОБА_2 на посаду професора ІПО НУВГП за сумісництвом. В порушення вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП особою яка склала протокол про адміністративне правопорушення не виконано обов'язок щодо доказування обставин, які в сукупності встановлюють наявність складу та події адміністративного правопорушення, та не долучено належних доказів на підтвердження викладених в протоколі фактичних даних з огляду на те, що протокол є узагальнюючим документом, який містить встановлені фактичні дані, які містяться в зібраних та долучених, особою, що складала протокол про адміністративне правопорушення матеріалах.
Окрім того захисник Маланчука З.Р. зазначив, що в порушення Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (затвердженого Наказом МВС України 08.02.2019 № 100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.03.2019 за № 223/33194), матеріали виявленого співробітниками можливого правопорушення з боку ОСОБА_1 не були зареєстровані інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (ІТС ІПНП) в порядку Єдиного обліку, а відтак зібрані докази щодо можливого правопорушення з боку ОСОБА_1 , зібрані порушення встановленого порядку.
Прокурор Набухотний С.В., що здійснює нагляд за дотримання законності підтримав зміст протоколів по адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 та покликаючись на методичні рекомендації НАЗК, в більшості випадків прийняття особою, яка перебуває в прямому підпорядкуванні, рішення відносно свого керівника може здійснюватися в умовах реального конфлікту, а оскільки директор ІПО НУВГП ОСОБА_1 перебував в прямому підпорядкуванні ректора НУВГП ОСОБА_2 , то прийняття та підписанні 07.09.2022 наказу ІПО К № 33 про прийом ректора ОСОБА_2 на посаду професора ІПО НУВГП, здійснено ОСОБА_1 в умовах реального конфлікту, а неповідомлення про дану обставину МОН України в сукупності утворює склад адміністративних правопорушень ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив суду, що вже близько десяти років перебуває на посаді ректора НУВГП, його обов'язки визначені діючим законодавством у сфері вищої освіти та Статутними документами НУВГП, а також розподілом обов'язків між ректором та проректорами. Посада ректора є адміністративною посадою, а посада професора є посадою науково-педагогічною, для забезпечення реалізації права на викладацьку діяльність необхідно обіймати саме науково-педагогічну посаду. Влітку 2022 року на засіданні директора ІПО НУВГП було прийнято рішення про залучення науково-педагогічних працівників для викладання предметів в ІПО НУВГП, в тому числі і його на посаду професора ІПО НУВГП для читання курсу лекцій. Визначений предмет в ІПО НУВГП, він викладає тривалий час суміщаючи посаду ректора з посадою науково-педагогічного працівника. У зв'язку з тим, що саме ректор наділений повноваженнями прийняття на посаду працівників, а також підготовкою відділом кадрів наказу про призначення його на посаду професора кафедри землеустрою, кадастру, моніторингу земель та геоінформатики за сумісництво на підставі рішення кафедри та поданої ним заяви, він подав до МОН України повідомлення про вчинення дій в умовах потенційного конфлікту щодо прийняття рішення про призначення самого себе на посаду за сумісництвом. Однак ув'язку з відповідними повноваженнями, щодо прийняття працівників, наказ про призначення його на посаді професора ІПО НУВГП видавав директор ІПО НУВГП ОСОБА_1 ОСОБА_2 заперечив будь-який вплив на ОСОБА_1 у зв'язку з прийняттям та підписанням останнім 07.09.2022 наказу ІПО К № 33. Також ОСОБА_2 показав, що основним завданням ІПО НУВГП, а також НУВГП є забезпечення освітнього процесу, виконання навчальних планів затверджених Науковою радою НУВГП. Стосовно преміювання ОСОБА_1 . Також свідок повідомив суду, що ІПО НУВГП здійснює свою діяльність на основі самоокупності та надає послуги у сфері освіти на платній основі та під керуванням директора постійно перевиконує встановлені фінансові плани щодо надходження коштів, у зв'язку з чим на підставі відповідних клопотань і приймаються рішення про його преміювання. Він особисто ніколи не ініціював питання преміювання ОСОБА_1 . Також ОСОБА_2 показав, що не наділений повноваженнями приймати особисто рішення про призначення на посаду директора ІПО НУВГП, а ні звільнювати його дане питання відповідно до внутрішніх документів НУВГП віднесено до повноважень Вченої ради, а він як ректор лише здійснює оформлення трудових відноси.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показала, що перебуває на посаді заступника директора з навчально-методичної роботи ІПО НУВГП, їй не відомі обставини впливу ОСОБА_4 на ОСОБА_1 з метою підписання наказу про призначення ОСОБА_2 професором ІПО, а також такий вплив на неї не здійснювався. Рішення про прийняття ОСОБА_2 на посаду професора ІПО приймалось директоратом ІПО НУВГП на основі прийнятого навчального плану та на підставі рішення директорату ІПО НУВГП, з пропозицією на засіданні директорату витупала вона, оскільки ОСОБА_2 здійснює викладання в ІПО НУВГП впродовж тривалого часу, і до теперішнього часу питань щодо залучення його викладацької діяльності в ІПО НУВГП не було. Підписання та видання наказу ІПО К № 33 від 07.09.2022 про призначення ОСОБА_2 професором ІПО НУВГП за сумісництвом, є реалізацією колегіального рішення - засідання директорату (протокол №3 від 29.08.2022), а не самостійне прийняття директором ОСОБА_1 такого рішення. Підставою для видання наказу першочергово є рішення директорату відповідно до якого певний науково-педагогічний працівник подає заяву. Окрім того свідки ОСОБА_3 показала, що іншого науково-педагогічного працівника, який міг би на достатньому рівні здійснити викладання відповідного предмету окрім ОСОБА_2 в НУВГП не має, оскільки ОСОБА_2 має відповідні наукові звання, а також значну кількість наукових робіт зданого предмету та вже тривалий час здійснює викладання даного предмету не було необхідності залучати інших осіб. Не підписання даного наказу могло спричинити зрив виконання ІПО НУВГП затвердженої навчальної програми, що є реалізацією освітньої діяльності навчального закладу.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що працює на посаді заступника директора ІПО НУВГП питань з питань фінансово-економічної та договірної роботи. Підтвердила надані свідком ОСОБА_3 покази, щодо порядку прийняття на посаду професора ІПО НУВГП ОСОБА_2 , зазначивши, що наказ ІПО К № 33 від 07.09.2022 про призначення ОСОБА_2 професором ІПО НУВГП за сумісництвом, є реалізацією колегіального рішення - засідання директорату (протокол №3 від 29.08.2022), а не самостійне прийняття директором ОСОБА_1 такого рішення. Дане питання обговорювалось на засідання директорату і рішення було прийнято одностайно. Їй не відомі обставини впливу ОСОБА_2 на ОСОБА_1 з метою підписання наказу про призначення ОСОБА_2 професором ІПО, а також такий вплив на неї не здійснювався. Також показала, що іншого науково-педагогічного працівника, який міг би на достатньому рівні здійснити викладання відповідного предмету окрім ОСОБА_2 в НУВГП не має, оскільки ОСОБА_2 має відповідні наукові звання, а також значну кількість наукових робіт зданого предмету та вже тривалий час здійснює викладання даного предмету не було необхідності залучати інших осіб. Не підписання даного наказу могло спричинити зрив виконання ІПО НУВГП затвердженої навчальної програми, що є реалізацією освітньої діяльності навчального закладу.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що перебуває на посаді спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції НУВГП і ним здійснювалось погодження наказу ІПО К № 33 від 07.09.2022 про призначення ОСОБА_2 професором ІПО НУВГП за сумісництвом. Сам факт прямого підпорядкування ОСОБА_1 до ректора ОСОБА_2 не утворює реального конфлікту інтересів, оскільки обов'язковою умовою наявності реального конфлікту інтересів є наявність приватного інтересу у особи, що приймає рішення. Він як відповідальна особа у сфері запобігання корупції в НУВГП не вбачав, що прийняття даного наказу здійснюється в умовах реального конфлікту у зв'язку з відсутністю приватного інтересу у ОСОБА_1 , а тому і погодив проект наказу без зауважень. Дану оцінку він зробив, як особа в обов'язки якої входить запобіганню корупційним проявам в НУВГП, а також з власного досвіду в тому числі і з досвіду служби в правоохоронних органах, що здійснюють протидію корупції.
З досліджених в судовому засіданні матеріалів адміністративної справи вбачається, що 10.06.2021 Міністерство освіти і науки уклало контракт з ОСОБА_2 на посаду ректора НУВГП терміном на 5 років.
29.05.2019 рішенням Вченої ради НУВГП (Протокол №6) ОСОБА_1 обрано директором ІПО НУВГП, на підставі якого наказом Ректора НУВГП призначено на посаду директора ІПО НУВГП.
29.08.2022 рішенням Директорату ІПО НУВГП (протокол №3) Затвердити список висококваліфікованих викладачів університету на 2022-2023 навчальний рік згідно наданого списку, відповідно до якого визначено відповідних науково-педагогічних працівників, які будуть залученні до навчального процесу, у тому числі і професор ОСОБА_2
02.09.2022, в порядку ст.28 Закону України «Про запобігання корупції», ректором НУВГП ОСОБА_2 подано до Міністерства освіти і науки України повідомлення про конфлікт інтересів у зв'язку із призначенням себе на посаду професора ІПО НУВГП 0,25 ставки за сумісництвом на період з 05.09.2022 по 30.06.2023 (вих. № 001-698), відповідно до якого вказано про можливість подальшого впливу на об'єктивність прийняття ним управлінського рішення в умовах потенційного конфлікту.
В період до 05.09.2022 професор ОСОБА_2 написав заяву на ім'я директора ІПО НУВГП ОСОБА_1 про прийом на посаду професора Інституту післядипломної освіти 0, 25 ставки за сумісництвом на період з 05.09.2022 по 30.06.2023.
07.09.2022 директор ІПО НУВГП ОСОБА_1 , видав наказ ІПО К № 33 про прийом ректора ОСОБА_2 на посаду професора Інституту післядипломної освіти 0,25 ставки за сумісництвом на період з 08.09.2022 по 31.12.2022. Погодження проекту наказу ІПО К № 33 здійснено посадовими особами НУВГП, в тому числі і свідками, зокрема ОСОБА_6 без зауважень.
29.11.2022 Міністерством освіти та науки України видано наказ №1061 «Про застосування заходів зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів» підпунктом 1 п. 4 якого зобов'язано ОСОБА_2 створити необхідні умови для здійснення уповноваженою особою зовнішнього контролю, в тому числі шляхом щомісячного (не пізніше 1 числа наступного за звітним місяця) надання повної та достовірної інформації про дії, рішення чи проекти рішень з питань, пов'язаних із предметом потенційного конфлікту інтересів, зумовленого зайняттям ним посад за сумісництвом в Університеті. Даним наказом Міністерство освіти та науки України визначило випадки зайняття ОСОБА_2 посад за сумісництвом в Університеті предметом потенційного конфлікту інтересів.
19.12.2022, в порядку ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», ректором НУВГП ОСОБА_2 подано до Міністерства освіти і науки України повідомлення про конфлікт інтересів у зв'язку із призначенням його на посаду професора ІПО НУВГП 0,25 ставки за сумісництвом на період до 30.06.2023 (вих. № 001-1121), відповідно до якого вказано про вчинення дій під зовнішнім контролем.
Крім того, 23.12.2022 директор ІПО НУВГП ОСОБА_1 , видав наказ ІПО К 72 «Про особовий склад», відповідно до якого ОСОБА_2 продовжено трудові відносини до 30.06.2023, що укладені на підставі наказу ІПО К №33.
Відповідно до наказів про преміювання, заохочення директора ІПО НУВГП ОСОБА_1 березень 2022 - квітень 2023 здійснювалось на підставі доповідних записок начальника планово-фінансового відділу ОСОБА_7 , помічника ректора ОСОБА_8 секретаря ректора ОСОБА_9 за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків, за сумлінну працю при організації приймальної комісії, високі досягнення в навчальній, методичній, організаційній роботі.
Обставин індивідуального преміювання ОСОБА_1 за ініціативою ректора НУВГП ОСОБА_2 судом з досліджених матеріалів не встановлено, так само, як і не встановлено присвоєння будь-яких присвоєнні кваліфікаційних категорій, педагогічних звань, тощо.
Під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, що можуть свідчити про створення ректором НУВГП ОСОБА_2 перешкод у зайнятті ОСОБА_1 у 2022-2023 роках посади директора ІПО НУВГП.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При розгляді справ про адміністративне правопорушення слід керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року. Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.
Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції.
Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції.
Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб.
Відтак у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст. 6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів). Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
За адміністративні правопорушення передбачені ч. ч. 1, 2 та ст. 172-7 КУпАП передбачене адміністративне стягнення у вигляді штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1) та від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2).
Частиною 2 ст. 53 КК України визначено, що розмір штрафу за вчинення кримінальних правопорушень може становити від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже дана справа носить кримінальних характер з огляду на суворість покарання.
Окрім того, за уставленою практикою правопорушення, що пов'язані з корупцією носять кримінальний характер, що випливає з Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинності.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого при розгляді справ судами в обов'язковому порядку використовується як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
ЄСПЛ підкреслив, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинності і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Окрім того в рішенні від 21.07.2011 у справі "Коробов проти України" ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають з співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто, таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення "поза розумним сумнівом".
У зв'язку з чим забезпечення гарантій передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості особи при розгляді справи відносно ОСОБА_1 є безумовним.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Частиною 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з приписами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП наступає за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.
Частиною 2 ст. 172-7 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
П. 2 примітки до ст. 172-7 КУпАП встановлено, що у цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Окрім того аналогічне тлумачення терміну «реальний конфлікт інтересів» викладене у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».
Інформаційним листом 22.05.2017 №223-943/0/4-17 ВССУ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» проведено аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», з урахуванням висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 29 квітня 2016 року № 126/50-е, виконаного на замовлення адвоката Ульянова Р. А., щодо законодавства про боротьбу з корупцією дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи.., що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення 6 дії, який повинен мати об'єктивний вираз, а також часовий взаємозв'язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому. Тобто відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
При розгляді справ про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП (вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів) суди мають враховувати необхідність наявності фактів, встановлення яких має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові суду:
1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;
2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;
3) наявність повноважень на прийняття рішення;
4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення.
Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, та, відповідно, в постанові суду.
Відповідно до правової позиці викладеної Постанові Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 204/8036/16-а наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Протоколами про адміністративне правопорушення №453 та №454 приватний інтерес особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 визначений у безперешкодному зайнятті посади директора ІПО НУВГП, отримання пільг, переваг, присвоєнні кваліфікаційних категорій, педагогічних звань, як особи, що притягається до адміністративної відповідальності, визначений через покращення матеріального становища ОСОБА_2 за час перебування на посаді професора та отримання ним заробітної плати за викладацьку діяльність.
Крім того, не здобуто жодних доказів, які вказують на наявність обставин перешкоди, які створювались Ректором НУВГП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у зайнятті останнім посади директора ІПО НУВГП, чи надання пільг, переваг, а також присвоєння кваліфікаційних категорій, педагогічних звань.
Докази зібрані особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення не підтверджують записаний у протоколах приватний інтерес, який не є чітко визначеним, оскільки обставини безперешкодного зайняття посади директора ІПО НУВГП передбачає наявність протиправного впливу на особу з метою прийняття рішення, а обставини отримання пільг, переваг, присвоєнні кваліфікаційних категорій, педагогічних звань - передбачають вмовляння особи та отримання відповідних благ особою за прийняття відповідного рішення.
Під час розгляду справи, не здобуто також жодних доказів на підтвердження обставин створення ОСОБА_2 перешкод у зайнятті ОСОБА_1 відповідної посади, а так само і отримання ОСОБА_1 пільг, переваг, чи присвоєння йому кваліфікаційних категорій, педагогічних звань за ініціативи ректора ОСОБА_2 , а відтак не доведено наявність приватного інтересу у ОСОБА_1 при підписанні та виданні наказу ІПО К № 33 від 07.09.2022 про призначення ОСОБА_2 професором ІПО НУВГП за сумісництвом.
Відсутність факту суперечності між приватним інтересом ОСОБА_1 , що записаний у протоколах, і службовими чи представницькими повноваженнями, яка полягала у тому, що, з одного боку, ОСОБА_1 як найманий працівник НУВГП (директор структурного підрозділу) був зацікавлений покращити матеріальне становище свого керівника ОСОБА_2 для забезпечення кращих умов праці, а з іншого боку - директор ОСОБА_1 , як головна посадова особа, яка представляє ІПО, повинен використовувати надані йому повноваження виключно в інтересах Інституту, об'єктивно та неупереджено, виключаючи вплив приватного інтересу на їх реалізацію, обумовлена реалізацією права ректора ОСОБА_2 на здійснення викладацької діяльності, а також прийняття рішення для забезпечення основного виду мети та діяльності ІПО НУВГП.
Частиною 1 ст. 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
В свою чергу ч. 1 ст. 53 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність.
Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» здійснення науково-педагогічної діяльності не є корупцією.
Окрім того відповідно до ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
1) автономія закладу вищої освіти - самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом;
5) вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти;
7) заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей;
13) компетентність - здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей;
16) освітня діяльність - діяльність закладів вищої освіти, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу;
17) освітня (освітньо-професійна, освітньо-наукова чи освітньо-творча) програма - єдиний комплекс освітніх компонентів (навчальних дисциплін, індивідуальних завдань, практик, контрольних заходів тощо), спрямованих на досягнення передбачених такою програмою результатів навчання, що дає право на отримання визначеної освітньої або освітньої та професійної (професійних) кваліфікації (кваліфікацій). Освітня програма може визначати єдину в її межах спеціалізацію або не передбачати спеціалізації.
Згідно п.п. 1, 2, 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про вищу освіту», основними завданнями закладу вищої освіти є:
1) провадження на високому рівні освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами вищої освіти відповідного ступеня за обраними ними спеціальностями;
2) для університетів, академій, інститутів - провадження наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації і використання отриманих результатів в освітньому процесі;
8) поширення знань серед населення, підвищення освітнього і культурного рівня громадян
Згідно із п.п. 1-3 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту», діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах: 1) автономії та самоврядування; 2) розмежування прав, повноважень і відповідальності засновника (засновників), державних органів та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить заклад вищої освіти, органів управління закладу вищої освіти та його структурних підрозділів; 3) поєднання колегіальних та єдиноначальних засад.
Згідно з п.п. 1-5, 10 ч. 2 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що заклади вищої освіти мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування, у тому числі мають право:
1) розробляти та реалізовувати освітні (наукові) програми в межах ліцензованої спеціальності;
2) самостійно визначати форми навчання та форми організації освітнього процесу;
3) обирати типи програм підготовки бакалаврів і магістрів, що передбачені Міжнародною стандартною класифікацією освіти;
4) приймати на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників;
5) формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства. При зменшенні чисельності осіб, які навчаються за кожною освітньою програмою, у межах 20 відсотків чисельності, визначеної на початок навчання за цією програмою, штатна чисельність науково-педагогічних працівників не скорочується;
10) самостійно запроваджувати спеціалізації, визначати їх зміст і програми навчальних дисциплін.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про вищу освіту» освітній процес - це інтелектуальна, творча діяльність у сфері вищої освіти і науки, що провадиться у закладі вищої освіти (науковій установі) через систему науково-методичних і педагогічних заходів та спрямована на передачу, засвоєння, примноження і використання знань, умінь та інших компетентностей у осіб, які навчаються, а також на формування гармонійно розвиненої особистості.
Наведенні положення Закону України «Про вищу освіту» відображені в затвердженому Наказом Міністерства освіти і науки України № 32 від 10.01.2017 Статуті НУВГП, а також Положенні про ІПО НУВГП, що затверджений 02.09.2014, які досліджені судом.
Під час судового розгляду також було встановлено, що відповідно до п. 9.10. Статуту НУВГП в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.
З досліджених судом матеріалів не здобуто доказів ні наявності в НУВГП інших науково-педагогічних працівників, які за своїми знаннями здатні були здійснити викладання курсу предмету, для викладання якого на посаду професора ІПО НУВГП по сумісництво призначено ректора ОСОБА_2 , а також доказів потреби залучення ззовні відповідних науково-педагогічних працівників.
Окрім того, відповідно до Положення про ІПО НУВГП затвердженого 02.09.2014, а саме п. 3.5. передбачено, що безпосереднє керівництво навчальною, виховною, методичною, науковою та науково-комерційною діяльністю ІПО НУВГП здійснюють заступники директора, які відповідають за ці напрями діяльності згідно функціональних обов'язків.
Також п. 3.7. Положення встановлено, що робочим органом управління ІПО НУВГП є директорат, який очолює директор ІПО НУВГП. До складу директорату входять заступники директора ІПО НУВГП, начальники відділів, завідуючий навчальною лабораторією.
В свою чергу п. 3.8. Положення визначає, що директорат організовує і контролює навчальну, виховну, методичну, наукову та виробничо-комерційну роботу ІПО НУВГП.
На основі досліджених доказів судом встановлено, що не підписання ОСОБА_1 , як виконуючим обов'язки ректора вказаного наказу ІПО №33 К від 05.09.2022 та незалучення ректора ОСОБА_2 до викладання визначеного предмету призвело б до порушення освітнього процесу та його зриву, що суперечить меті та завданням діяльності ІПО НУВГП, а підписання та видання вказаного наказу з урахуванням прийнятого 29.08.2022 Директоратом ІПО НУВГП (протокол №3) рішення про Затвердження списку висококваліфікованих викладачів університету на 2022-2023 навчальний рік для викладання та поданої після прийняття даного рішення заяви ОСОБА_2 , є реалізацією колегіального рішення щодо залучення до освітнього процесу відповідного науково-педагогічного працівника.
Відповідно до п.п. 1, 4, 12 та 14 ч. 3 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту», керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень: організовує діяльність закладу вищої освіти; відповідає за результати діяльності закладу вищої освіти перед засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою); забезпечує організацію та здійснення контролю за виконанням навчальних планів і програм навчальних дисциплін; здійснює контроль за якістю роботи педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників.
У зв'язку з виконанням обов'язків директора ІПО НУВГП, ОСОБА_1 , виконував вказані дії, що становлять мету та завдання діяльності ІПО НУВГП, як вищого навчального закладу, а відтак неприйняття рішення, щодо підписання наказу ІПО К № 33 від 07.09.2022 про призначення ОСОБА_2 професором ІПО НУВГП за сумісництвом, є невиконанням встановлених Законом повноважень, що порушує освітній процес, а відтак суперечить меті та завданням діяльності ІПО НУВГП.
Суддя приходить до переконання, що матеріали справи не містять жодних належних доказів на підтвердження факту безперечного впливу на об'єктивність та неупередженість прийняття директором ІПО НУВГП ОСОБА_1 , рішення у формі наказу ІПО К № 33 від 07.09.2022 про призначення ОСОБА_2 професором ІПО НУВГП за сумісництвом.
Наведені в протоколах висновки та доводи особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення вказують на наявність можливого впливу, тобто наявність потенційного конфлікту інтересів, прийняття рішення в умовах якого, а також неповідомлення про який не утворюють склад адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Крім того, суддя вважає, що ОСОБА_1 інкримінується прийняття наказу ІПО К № 33 від 07.09.2022 в умовах реального конфлікту, в той же час підпунктом 1 п. 4 Наказу 1064 від 19.11.2022 Міністерство освіти та науки України визначило випадки зайняття ОСОБА_2 посад за сумісництвом в Університеті предметом потенційного конфлікту інтересів.
Вказане узгоджується з тим, що виданий 23.12.2022 директором ІПО НУВГП ОСОБА_1 наказ ІПО К 72 «Про особовий склад» про продовження трудових відносин, які укладені на підставі наказу ІПО К №33, з ОСОБА_2 до 30.06.2023, не визначається в протоколах, як прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів, з обставин викладених в протоколах №№453, 454.
Таким чином, суддя вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. ч.1, 2 ст. 172-7 КУпАП.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 247, 283, 284 КУпАП, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП закрити на підставі ч.1 п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях складу та події адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або прокурором протягом десяти днів з дня винесення постанови до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд.
Суддя - підпис
Постанова ____________________________________набрала законної сили.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Рівненського міського суду Є. І. Сидорук
Копію засвідчено:______________________