УХВАЛА
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа №160/9371/22
адміністративне провадження № К/990/29837/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренко Ольги Миколаївни
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року
у справі №160/9371/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 575к від 15 червня 2022 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності спеціаліста-криміналіста СВ відділення поліції № 1 Кам'янського РУП ГУНП капітана поліції ОСОБА_1 » в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції та визнання прогулами робочих днів невиходу на службу без поважних причин з 01 березня 2022 року до 10. березня 2022 року спеціалістом-криміналістом СВ відділення поліції № 1 Кам'янського РУП ГУНП капітаном поліції ОСОБА_1.;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 640 о/с від 20 червня 2022 року «По особовому складу» в частині звільнення за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) та з урахуванням Закону України «Про правовий режим воєнного стану», капітана поліції ОСОБА_1 (0044848) спеціаліста-криміналіста слідчого відділення (за рахунок посади інспектора-чергового чергової частини) відділення поліції № 1 Кам'янського районного управління поліції, з 20 червня 2022 року та визначення суми відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчено;
- поновити позивача на службі в органах Національної поліції на посаді спеціаліста-криміналіста слідчого відділення відділення поліції № 1 Кам'янського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 21 червня 2022 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 червня 2022 року по день ухвалення судового рішення;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на службі в органах Національної поліції та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 28 червня 2023 року, від 12 липня 2023 року та від 18 серпня 2023 року касаційні скарги повернуто скаржнику.
19 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
До Верховного Суду надійшло клопотання від скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та надано платіжне доручення про сплату судового збору.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що про наявність оскаржуваної постанови, представниця позивачки дізналася 30 травня 2023 року після отримання на електронну адресу повідомлення по справі про надсилання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року. Вперше з касаційною скаргою сторона позивача звернулася 19 червня 2023 року тобто, з дотриманням строку на касаційне оскарження. Отримавши 04 липня 2023 року ухвалу Верховного Суду про повернення первісної касаційної скарги разом з касаційною скаргою та оригіналом платіжного доручення про сплату судового збору, який, як наголошує представник, є обов'язковим при поданні касаційної скарги, 05 липня 2023 року без будь-яких зволікань повторно подала касаційну скаргу. Проте, повторна касаційна скарга також була повернута скаржнику ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року, яку отримано представником 14 липня 2023 року на електронну пошту та лише 20 липня 2023 року касаційну скаргу з оригіналом платіжного доручення про сплату судового збору. Представниця позивачки, зазначає, що вона є самозайнятою особою та працює начальником юридичного відділу в товаристві та за основним місцем роботи з 17 липня 2023 року по 09 серпня 2023 року знаходилась у щорічній основній відпустці, що на думку представника, є об'єктивною причиною звернення втретє з касаційною скаргою саме 10 серпня 2023 року. Третю касаційну скаргу також було повернуто Верховним Судом ухвалою від 18 серпня 2023 року.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 19 травня 2023 року Третім апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено того ж дня, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 19 червня 2023 року, а скаргу подано вчетверте 29 серпня 2023 року.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк.
Так, ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику оскільки в ній не було викладено підстави касаційного оскарження судових рішень.
06 липня 2023 року скаржником було подано другу касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення., яку ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року також було повернуто скаржнику. Суд вказав, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Як встановлено судом з відомостей автоматизованої системи документообігу суду, копію ухвали Верховного Суду від 12 липня 2023 року було надіслано до електронного кабінету представника позивача - адвокату Овчаренко Ользм Миколаївнм в підсистемі «Електронний суд» того ж дня. Документ доставлено до електронного кабінету 13 липня 2023 року.
Крім того, копію ухвали Верховного Суду від 12 липня 2023 року було отримано представником 20 липня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
10 серпня 2023 року скаржником було подано дану касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення.
Суд вважає, що доводи представника скаржника щодо перебування останньої у відпустці з 17 липня 2023 року по 09 серпня 2023 року не заслуговують на увагу, оскільки позивач міг сам повторно звернутися із касаційною скаргою після її повернення та вказане не може бути визнано об'єктивною перешкодою для своєчасної реалізації права щодо оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року касаційну скаргу позивача повернуто особі, яка її подала. Так, Суд наголосив, що посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду скаржник не конкретизує норми права щодо питання застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, позивача.
Копію ухвали Верховного Суду від 18 серпня 2023 року було надіслано до електронного кабінету представника позивача - адвокату Овчаренко Ользі Миколаївні в підсистемі «Електронний суд» того ж дня. Документ доставлено до електронного кабінету 18 серпня 2023 року.
Вчетверте позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою 29 серпня 2023 року.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.
Суд касаційної інстанції повторно звертає увагу представника скаржника також на тому, що Верховним Судом в ухвалах від 28 червня 2023 року, від 12 липня 2023 року та від 18 серпня 2023 року надавалися роз'яснення щодо належного оформлення касаційної скарги в частині наведення підстав касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 18 серпня 2023 року роз'яснено, що у разі посилання на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень, скаржнику необхідно конкретизувати норми права щодо питання застосування яких відсутній висновок Верховного Суду.
В той же час, звертаючись із цією касаційною скаргою, скаржник повторно підставу касаційного оскарження визначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, але знову ж таки, не конкретизує норми права щодо питання застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, у взаємозв'язку з посиланням на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Неодноразове подання заявником касаційних скарг схожого змісту та не врахування роз'яснень Верховного Суду свідчить про формальний підхід при реалізації ним права на касаційне оскарження та не може свідчити про наявність об'єктивних підстав для поновлення строку .
Представницею позивачки лише в поданій заяві на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 19 вересня 2023 року, якою залишено касаційну скаргу без руху з підстав пропуску строку, вказано норми права щодо питання застосування яких, на думку сторони позивача, відсутній висновок Верховного Суду у взаємозв'язку з посиланням на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ :
1. Відмовити в задоволені клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренко Ольги Миколаївни про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренко Ольги Миколаївни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі №160/9371/22.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк