ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7537/23 Справа № 210/1611/22 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Кішкіної І.В.,
суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №210/1611/22 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Криворізької міської ради на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року (суддя Вікторович Н.Ю.),
ВСТАНОВИВ:
В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до територіальної громади в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з 2006 року відкрито, безперервно, володіє нерухомим майном - земельною ділянкою площею 0,2861 гектарів, яка розташована на території Криворізької міської ради у садівничому товаристві «Барвінок» у Дзержинському районі, яка була передана для ведення колективного садівництва на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №519/2 від 10 листопада 1999 року. Власником земельної ділянки є ОСОБА_2 , яка померла. Позивачка обслуговує земельну ділянку та добросовісно володіє нерухомим майном більше ніж 10 років, по мірі своїх сил та коштів здійснює постійний догляд, підтримує у належному стані, садить, сплачує внески, відкрито користується, не приховує факту знаходження майна в її володінні, безперервно, через що володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Вказана земельна ділянка була залишена померлою ОСОБА_2 добровільно. Тому просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,2861 гектарів, яка розташована на території Криворізької міської ради у садівничому товаристві «Барвінок» у Дзержинському районі, яка була передана для ведення колективного садівництва на підставі рішення виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів №519/2 від 10 листопада 1999 року та яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ДП №059301 від 19 травня 2000 року та зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №413.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,2861 гектарів, яка розташована на території Криворізької міської ради у садівничому товаристві «Барвінок» у Дзержинському районі, яка була передана для ведення колективного садівництва на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №519/2 від 10 листопада 1999 року та яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ДП №059301 від 19 травня 2000 року та зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №413.
З вказаним рішенням не погодився відповідач Виконавчий комітет Криворізької міської ради та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що, приймаючи рішення про визнання за позивачкою права власності за набувальною давністю на вказану земельну ділянку, суд, встановивши обставину існування власника вказаної земельної ділянки всупереч тому, визнав наявною ознаку добросовісності заволодіння позивачкою вказаною земельною ділянкою та визнав право власності за набувальною давністю на земельну ділянку за ОСОБА_1 . Суд не дослідив той факт, що позивачці було відомо про те, хто є власником земельної ділянки, що виключає ознаку добросовісності володіння нею. Також, судом не взято до уваги те, що застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Вважає, що у позивача відсутні передбачені законом підстави для визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Крім того, суд першої інстанції при ухваленні рішення не встановив наявність спадкової справи та не з'ясував наявність заповітів після померлої ОСОБА_2 . Також вважає, що наявний в матеріалах справи договір від 01 травня 2007 року №497 по своїй суті не підпадає під визначення договору належним чином оформленим та не відповідає вимогам законодавства. Також зазначає, що розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад, а відтак, за позовами про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю саме ці органи мають виступати відповідачами. Оскільки земельні питання належать до виключної компетенції рад, то відповідачами не можуть бути їх виконавчі органи відповідних місцевих рад. Отже, виконавчий комітет Криворізької міської ради являється неналежним відповідачем.
Від позивачки у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача Виконавчого комітету Криворізької міської ради Ольховська А.М. в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа та повідомлення.
Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №059301 від 19 травня 2000 року земельна ділянка площею 0,2861 гектарів, яка розташована на території Криворізької міської ради у садівничому товаристві «Барвінок» у Дзержинському районі, була передана для ведення колективного садівництва на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №519/2 від 10 листопада 1999 року, та належала ОСОБА_2 , зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №413 (а.с. 8).
Згідно копії розписок від 31 серпня 2005 року та від 24 липня 2006 року ОСОБА_2 отримувала від ОСОБА_4 1000 гривень (а.с. 6).
Відповідно до копії розписок від 02 липня та 19 жовтня 2006 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 2000 гривень в рахунок оплати за дачу (а.с. 5).
Відповідно до письмового договору від 01 травня 2007 року №497, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за участі голови садівничого товариства «Барвінок», ОСОБА_2 добровільно залишила земельну ділянку ОСОБА_4 , будь-яких претензій не має та мати не буде (а.с. 7).
Згідно членської книжки садівника видана на ім'я ОСОБА_4 , ділянка № НОМЕР_1 , площа ділянки 28,6 сот, позивачка за період з 01 січня 2007 року по 2018 рік регулярно сплачувала членські внески, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями по прибутковим касовим ордерам про сплату членських внесків за період 2007-2021 роки (а.с. 9-28).
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00038516418 від 15 лютого 2023 року наданого Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на виконання ухвали суду від 13 січня 2023 року про витребування доказів, 08 листопада 2019 року реєстратором Саксаганського районного у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, було складено актовий запис №165 про смерть ОСОБА_2 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 89-90).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява є обґрунтованою, оскільки позивачка добросовісно заволоділа вищевказаною земельною ділянкою та більше десяти років відкрито користується нею, а тому суд приходить до висновку, що позивачка набула право власності на зазначену земельну ділянку за набувальною давністю.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За статтею 15 та частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
У пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зазначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Виходячи зі змісту вищезазначених норм та обставин, які мають значення для справи, і які відповідно до статті 81 ЦПК України, повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Встановивши, що ОСОБА_1 знала, хто є дійсним власником спірної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачкою на спірне майно за набувальною давністю, так як ОСОБА_1 в розумінні статті 344 ЦК України не є добросовісним набувачем.
Відтак, доводи апеляційної скарги щодо недобросовісності володіння житловим будинком є обґрунтованими.
На підставі наданих доказів, поданих сторонами, з урахуванням вказаних обставин і вимог, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з відсутністю складової умови набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісне заволодіння чужим майном.
Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про визнання права власності за ОСОБА_1 , як добросовісного набувача за набувальною давністю, на земельну ділянку площею 0,2861 гектарів, яка розташована на території Криворізької міської ради у садівничому товаристві «Барвінок» у Дзержинському районі, яка була передана для ведення колективного садівництва на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №519/2 від 10 листопада 1999 року та яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ДП №059301 від 19 травня 2000 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №413.
Такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Великої Палати у справі № 729/608/17 (провадження № 61-648цс18) та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 225/5271/18 (провадження № 61-16510св19).
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неналежного відповідача територіальної громади Криворіжської міської ради, апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно із статтею 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно із статтею 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Тобто Земельним кодексом України передбачена презумпція належності землі в межах населених пунктів територіальній громаді, яку представляє Виконавчий комітет Криворізької міської ради. А отже доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд не приймає до уваги.
За таких обставин, рішення суду першої інстанцій не відповідає вимогам закону та суперечать обставинам, що мають значення для справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції на підставі статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір, понесений останнім під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1488,60 грн.
Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Криворізької міської ради задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь територіальної громади в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради, судовий збір, пов'язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1488,60 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 листопада 2023року.
Судді І.В. Кішкіна
О.В. Агєєв
О.І. Корчиста