ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7907/23 Справа № 212/1256/23 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/1256/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року, ухваленого у складі судді Борис О.Н., -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі договору укладеного між нею та АТ КБ «ПриватБанк», на її ім'я було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , за яким було закріплено карту № НОМЕР_2 . На дану кару 03.07.2014 року вона перевела кошти в розмірі 191900 грн. з рахунку № НОМЕР_3 власного підприємства ТОВ «ДЕЛИВЕР ПЛЮС», в якому була на той час єдиним засновником, керівником та головним бухгалтером, однак який було заблоковано відповідачем. Після звернення до відділення Банку позивачу було видано нові кредитні картки та проведено операцію по переведенню грошових коштів на рахунок кредитної картки, яка в подальшому була перевидана. Однак після цих операцій позивач не змогла зняти кошти, що знаходяться на даному картковому рахунку. Неодноразові звернення позивача Банком були проігноровані. Позивач звернулася до суду для захисту своїх прав.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.11.2019 року у справі №212/7798/17 позивачу в задоволенні вимог про незаконні дії Банку щодо блокування та обмеження особистих грошових коштів на рахунку, відмову на видаткові операції з грошовими коштами, було відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.03.2020 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.11.2019 року та ухвалено нове, про часткове задоволення позовних вимог. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» розблокувати та повністю зняти усі обмеження за карткою із сумою особистих коштів позивача. Для примусового виконання вказаної постанови 20.07.2022 року остання звернулась до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві. Лише після накладення штрафу на відповідача ним було виконано вищевказану постанову суду. 21.10.2022 року та 25.10.2022 року позивач змогла забрати кошти зі свого банківського рахунку.
На підставі викладеного, просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 657191,78 грн., а саме: 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України, які з 03.07.2014 року по 25.10.2022 року включно склали 47395,89 грн., інфляційні втрати, які за період з липня 2014 року по жовтень 2022 року склали 281200,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 328595,89 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 15241,65 грн., інфляційні втрати у сумі 84275,75 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 529,35 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що предметом позову є притягнення до відповідальності АТ КБ «ПриватБанк» згідно ст.625 ЦК України за несвоєчасне виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2020 року по справі №212/7798/17 стосовно виконання вимог немайнового характеру, щодо розблокування та знаття всіх обмежень за карткою VISA GOLD, що належить позивачу, а також стягнення з банка моральної шкоди понесеної позивачем. Проте на думку відповідача, вимоги про притягнення Банка до відповідальності згідно ст.625 ЦК України не регулюються положеннями ЗУ «Про захист прав споживачів», а є вимогами майнового характеру.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, але банк за вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, повинен був виконати вимоги немайнового характеру, а саме зобов'язаний розблокувати та повністю зняти усі обмеження за карткою VISA GOLD.
Позивачем також не надано доказів спричинення моральної шкоди. Крім того, позивач звернулась до суду з пропуском строку позовної давності, а тому мала право на стягнення згідно ст.625 ЦК України лише за період з 23.02.2020 по 25.10.2022.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просила рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначила, що позивач була клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та відповідач чинив перешкоди у розпорядженні її коштами, що знаходились на рахунку відповідача, зазначені обставини встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2019 року. Щодо строку позовної давності, вважає, що позовна давність подовжується на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширення короновірусної хвороби ( СOVID 19).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити.
Представник відповідача в судове засідання, що проводилось в режимі відео конференції, не зміг приєднатись з технічних причин, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору, який був укладений між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 за яким було закріплено карту № НОМЕР_4 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року у справі №212/7798/17 ОСОБА_1 було відмовлено в позові до ПАТ КБ «ПриватБанк» про незаконні та неправові дії ПАТ КБ «Приват Банк» щодо блокування та обмеження особистих грошових коштів на рахунку, відмову на видаткові операції з грошовими коштами.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позовних вимог. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» розблокувати та повністю зняти усі обмеження за карткою VISA GOLD № НОМЕР_5 за номером картки НОМЕР_6 , зі строком дії по 09/22. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постанова набрала законної сили 11.03.2020 року (а.с.12-19, 20-29).
20.07.2022 року, позивачем було подано заяву до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження для примусового виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 11.03.2020 року (а.с.30).
Постановою державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С. від 21.07.2022 року було відкрито виконавче провадження №69466498 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 14.01.2022 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» розблокувати та повністю зняти усі обмеження за карткою VISA GOLD № НОМЕР_5 за номером картки НОМЕР_5 , зі строком дії по 09/22. Боржнику визначено строк для виконання рішення суду (а.с.31-35).
30.08.2022 року позивач звернулась до державного виконавця Печерського ВДВС в м. Києві щодо притягнення АТ КБ «ПриватБанк» до відповідальності, накладення штрафу та зобов'язання відповідача виконати судове рішення та постанову ДВС (а.с.36).
31.08.2022 року постановою державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С. у вищезазначеному виконавчому провадженні №69466498 на боржника АТ КБ «ПриватБанк» за невиконання рішення суду було накладено штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн. (а.с. 37-38).
03.11.2022 року АТ КБ «ПриватБанк» на адресу Печерського ВДВС у м. Києві направлено заяву про закінчення виконавчого провадження, в якій повідомлялось, що 10.10.2022 року боржником було виконано вимоги виконавчого листа №212/7798/17 в повному обсязі, а саме розблоковано та повністю знято усі обмеження за карткою VISA GOLD № НОМЕР_5 за номером картки НОМЕР_5 , зі строком дії по 09/22 (а.с.39, 40).
Постановою державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С. від 30.11.2022 року виконавче провадження №69466498 було закінчене у зв'язку із виконанням рішення суду у повному обсязі (а.с.41, 42).
Відповідно до копії банківської виписки по картці/рахунку Універсальна Голд № НОМЕР_7 , виданої на ім'я позивачки, рахунок закрито 27.10.2022 року (а.с.75).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно позбавив позивача можливості безперешкодного розпорядження належними їй грошовими коштами, розміщеними на її картковому рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк». З метою розблокування карткових рахунків позивач, починаючи з 2014 року неодноразово зверталася до Банку, проте її вимоги останнім виконано не було.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, приймаючи до уваги те, що факт безпідставного блокування відповідачем відповідного рахунку позивача є встановленим, внаслідок чого остання була позбавлена можливості вільно розпоряджатись власними грошовими коштами. Через неправомірні дії відповідача щодо блокування рахунку, внаслідок чого позивач тривалий час (з липня 2014 року по жовтень 2022 року) була позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належними їй коштами, чим позивачу було завдано моральної шкоди, так як вона значною мірою втратила на певний період те, на що розраховувала при укладенні договору про надання банківських послуг та вимушена була витрачати свій час для захисту свого законного права. Вважав, що моральна шкода у сумі 5000,00 грн. буде відповідати засадам виваженості, розумності та справедливості.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком та зазначає наступне.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).
Відповідно до положень статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (ч.1 ст.1068 ЦК України).
Відповідно до ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.03.2020 року у справі №212/7798/17 було встановлено відсутність доказів на підтвердження обставин законності дій Банку щодо блокування карткового рахунку позивача та викладено висновок про протизаконність та протиправність всіх дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо відмови ОСОБА_1 проводити видаткові операції за рахунком, відкритими на її ім'я. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» розблокувати та повністю зняти усі обмеження за карткою VISA GOLD № НОМЕР_5 , зі строком дії по 09/22. Постанова до суду апеляційної інстанції станом на день розгляду справи оскаржена не була, та набрала законної сили 11.03.2020 року.
Таким чином, відповідачем не надано доказів про існування обставин, які б давали йому права на блокування банком коштів на рахунку позивача, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що блокування карткового рахунку позивача відбулося без законних на те підстав.
Повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на всій розсуд.
До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 28 січня 2015 року в справі №6-247цс14.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в нормах, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження №14-133цс20) зазначено, що: «після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку, банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі 757/21554/18.
20.03.2019 Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 761/26293/16-ц дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені. Цей висновок обґрунтований тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі коштів за договором банківського рахунка має наслідком настання відповідальності у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою їх видачі до дня фактичної видачі.
Таким чином, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів, а тому на користь позивача з відповідача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.
Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України).
Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Відповідно до пункту 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Враховуючи вищенаведене судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апеляційної скарги, що правовідносини які виникли між сторонами не регулюються положеннями ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки вони виникли в межах відносин між позивачем, як клієнтом банку, та банком, як надавачем послуг з банківського обслуговування клієнта.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч.4 ст.267 ЦК України).
Відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.
Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з порядком нарахування, розміром та періодом (за який проведено розрахунок) нарахованих відповідно до положень ст.625 ЦК України 3% річних за період прострочення грошового зобов'язання та погоджується, що до стягнення підлягають 3% річних в розмірі 15241,65 грн. та інфляційні втрати в розмірі 84275,75 грн. за період з 23.02.2020 року по 25.10.2022 року, в межах строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем у суді першої інстанції.
Щодо компенсації моральної шкоди в розмірі 5000 грн., що стягнута судом з відповідача на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) відступила від висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу.
У пунктах 49-51 зазначеної постанови вказано, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору, як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права, може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Суд першої інстанції вирішуючи спір в даній частині врахував конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок неправомірних дій відповідача, вимоги розумності та справедливості і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення цих вимог та визначив розмір матеріальної компенсації моральних страждань позивача в розмірі 5000 грн. які підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року немає, т.я. воно відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повне судове рішення складено 01 листопада 2023 року.
Головуючий суддя: О.В.Агєєв