РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ
01 листопада 2023 року м. Рівне№460/25086/23
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду О.Р. Гресько після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
доДепартаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
ВСТАНОВИВ:
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі від 18.07.2022 у справі №460/13399/21 за період з 19.07.2022 по 20.08.2023 (включно) в сумі 205172,17 грн.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160,161 цього Кодексу та чи позов подано у строк, установлений законом.
Перевіривши відповідність позовної заяви статтям 160, 161 КАС України, та дотримання строків звернення до суду, суддя встановив наступне.
Так, згідно з вимогами частин 1, 2 та 5 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз положень статті 236 КЗпП України дає підстави для висновку, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Норма статті 236 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У постанові від 14.07.2021 у справі № 1340/4393/18 Верховний Суд вказав про те, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконати судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, аналізуючи положення статті 122 КАС України Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
"Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України".
Таким чином, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.07.2021 у справі № 1340/4393/18 враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконати судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
З доданої до позовної заяви наказу №173-НКП-23-7140 від 21.08.2023 встановлено, що позивача поновлено на посаді з 01.09.2021. З вказаним наказом позивач ознайомилася 21.08.2023 та вказала, що з 21.08.2023 не має можливості приступити до роботи, так як перебуває в трудових відносинах з іншою установою.
Позивач з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19.07.2022 по 20.08.2023 (включно) звернулася до суду 24.10.2023.
Перебіг строків звернення до суду з даним позовом закінчився 20.09.2023.
Законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, позаяк в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Іншими словами, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
До позовної заяви позивачем не подано до суду заяву про поновлення строку звернення.
Крім того, згідно з частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач в позовній заяві зазначає, що звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Одночасно суд звертає увагу позивача, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
Відповідно до Закону України від 08.07.2011 № 3674 "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір визначається з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Як встановлено з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, зважаючи на невиконання судового рішення відповідачем про поновлення позивача на посаді.
Як вже зазначалося судом, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Суд зауважує, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не стосується стягнення заробітної плати, адже є спором спрямованим на отримання позивачем компенсації втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Таким чином позивач не звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України №3674-VI, а тому має надати суду докази сплати суми судового збору.
Поданий позивачем позов містить одну вимогу майнового характеру, за яку позивачу належало сплатити судовий збір у розмірі 2051,72 грн. (205712,17 грн. х 1%).
Однак, позивачем не додано до адміністративного позову документа про сплату судового збору.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Аналогічно, за правилом частини першої статті 169 КАС України, подання позовної заяви без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, є підставою для постановляння суддею ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відтак, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання: заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку; доказів сплати суми судового збору у розмірі 2051,72 грн. (оригінал платіжного документа), або ж доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення чи відстрочення сплати судового збору (докази важкого фінансового становища).
Враховуючи наведене та керуючись статтями 160, 161, 169, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (майдан Незалежності, буд. 1,м. Вараш,Вараський р-н, Рівненська обл.,34403) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної зави протягом десяти днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Олег ГРЕСЬКО