ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" листопада 2023 р. справа № 300/6288/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить суд: визнати протиправним рішення від 07.08.2023 № 262840016230, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати усі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1982, а саме: з 22.10.1982 по 23.07.1983, з 01.07.1989 по 25.02.1990 та з 16.04.1991 по 15.06.1992, ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві врахувати довідки про безпосередню участь особи в бойових діях від 29.04.1986 № 21, довідку від 15.05.1987 № 96 та призначити позивачу пенсію відповідно до пункту 4 статті 155 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 29.07.2023.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 29.07.2023 звернувся до сервісного центру Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, за результатом розгляду якої ГУ ПФУ в Івано-Франківській області прийняло рішення № 262840016230 від 07.08.2023 про відмову позивачу в призначенні пенсії. Позивач вважає зазначену відмову в призначенні пенсії за віком протиправною, оскільки позивачем подано пенсійному органу трудову книжку, яка підтверджує необхідний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за віком. Позивач вказав на те, що відповідач протиправно не зарахував до його страхового стажу періоди роботи: з 22.10.1982 по 23.07.1983 оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення; з 01.07.1989 по 25.02.1990 в колгоспі, оскільки не надано довідки про встановлення та вироблений мінімум трудової участі; з 01.01.1992 по 15.06.1992 на території Російської Федерації, оскільки Російська Федерація призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач зазначив, що працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, а тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії за віком на загальних підставах. Також ОСОБА_1 не враховано довідки про безпосередню участь особи в бойових діях від 29.04.1986 № 21, довідку від 15.05.1987 № 96, які підтверджують право позивача на призначення пенсії за віком з 55 років, при наявності страхового стажу 25 років. Так, участь ОСОБА_1 в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан підтверджується також записами військового квитка та посвідченнями учасника бойових дій, які дать право на пільги, встановлені для учасників бойових дій.
Ухвалою від 18.09.2023 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02.10.2023 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов лист ГУ ПФУ в місті Києві від 22.09.2023 № 2600-0211-7/187560, до якого долучено належним чином засвідчені копії документів пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с. 83-115).
06.10.2023 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 03.10.2023 № 0900-0903-8/48887 на позовну заяву. Так, представник відповідача 1 зазначив, що на дату звернення ОСОБА_1 до сервісного центру Пенсійного фонду України із заявою від 29.07.2023 про призначення пенсії за віком, страховий стаж позивача складав 26 років 5 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, оскільки необхідно не менше 30 років. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 22.10.1982 по 23.07.1983 оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення, при цьому позивач не надав доказів того, що він звертався до установи, де працював в спірний період роботи із заявою про зміни записів у трудовій книжці і йому було відмовлено у внесенні таких змін або його заява залишилась без відповіді; з 01.07.1989 по 25.02.1990 в колгоспі, оскільки не надано довідки про встановлення та вироблений мінімум трудової участі; з 01.01.1992 по 15.06.1992 на території Російської Федерації, оскільки Російська Федерація призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній позивач не надав ні органу Пенсійного фонду України, ні суду інших документів, які б підтверджували періоди роботи, а тому відсутні підстави для зарахування вищевказаних періодів роботи до страхового стажу позивача та призначення йому пенсії за віком. Представник відповідача 1 просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 116-118).
13.10.2023 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в місті Києві від 02.10.2023 № 2600-0903-8/193381 на позовну заяву. Так, представник відповідача 2 зазначив, що відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків. При цьому, згідно з пунктом 6 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони. Так, довідка, що підтверджує безпосередню участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан не відповідає Порядку про підтвердження наявного трудового стажу, а посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 від 03.10.2012 видане на ім'я ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним позивача. Також, відповідач 2 не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 22.10.1982 по 23.07.1983 оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення; з 01.07.1989 по 25.02.1990 в колгоспі, оскільки не надано довідки про встановлення та вироблений мінімум трудової участі; з 01.01.1992 по 15.06.1992 на території Російської Федерації, оскільки Російська Федерація призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За вказаних обставин, представник відповідача 2 вважає правомірним рішення від № 262840016230 від 07.08.2023 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, а тому представник відповідача 2 просив суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 122-126).
Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.07.2023 звернувся через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви додано: копію паспорта громадянина України № НОМЕР_3 (а.с. 88); довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру (а.с. 89); трудову книжку серії НОМЕР_1 від 10.09.1982 (а.с. 90-99); копію військового квитка серії НОМЕР_4 від 15.09.1983 (а.с. 100-105); копію диплому серії НОМЕР_5 від 30.06.1982 (а.с. 106); копію довідку Військової частини НОМЕР_6 від 29.04.1986 № 21 про проходження служби в Демократичній Республіці Афганістан (а.с. 62); копію довідку Військової частини НОМЕР_6 від 15.05.1987 № 96 про те, що ОСОБА_1 дійсно проходив службу в Демократичній Республіці Афганістан для надання інтернаціональної допомоги з 16.04.1986 по 13.06.1987 (а.с. 63); копію посвідчення серії НОМЕР_7 від 30.09.1987 про право на пільги (а.с. 108); копію дублікату посвідчення серії НОМЕР_8 від 03.10.2012 про статус учасника бойових дій (а.с. 109).
07.08.2023 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області прийняло рішення № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії. Рішення відповідача 1 від 07.08.2023 № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що загальний страховий стаж позивача становить 26 років 5 місяців 10 днів, при необхідному 30 років. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 22.10.1982 по 23.07.1983 оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення; з 01.07.1989 по 25.02.1990 в колгоспі, оскільки не надано довідки про встановлення та вироблений мінімум трудової участі; з 01.01.1992 по 15.06.1992 на території Російської Федерації, оскільки Російська Федерація призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Додатково повідомлено, що підпунктом 6 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», документами, які засвідчують особливий статус особи є посвідчення учасника бойових дій та довідка про безпосередню участь особи в бойових діях. Так, довідка, що підтверджує безпосередню участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан, що відповідає Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1994 № 63 не відповідає додатку 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Крім того, посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 від 03.10.2012 видане на ім'я ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним заявника. Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» заявником вищевказаний документ не надано (а.с. 85).
Листом № 2600-0205-8/155458 від 09.08.2023 ГУ ПФУ в місті Києві направило ОСОБА_1 рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 07.08.2023 № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 84).
Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 07.08.2023 № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просить суд зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 усі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1982, а саме: з 22.10.1982 по 23.07.1983, з 01.07.1989 по 25.02.1990 та з 16.04.1991 по 15.06.1992, зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві врахувати довідки про безпосередню участь особи в бойових діях від 29.04.1986 № 21, довідку від 15.05.1987 № 96 та призначити позивачу пенсію відповідно до пункту 4 статті 155 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 29.07.2023.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами:
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян визначено статтею 115 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зазначене положення кореспондується із статтею 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно якої військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.
З огляду на зміст положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на достроковий вихід на пенсію мають не особи зі статусом учасників бойових дій, а лише військовослужбовці - учасники бойових дій.
Таким чином для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на загальних підставах необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 30 років, а для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах як військовослужбовцю - учаснику бойових дій необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 55 років; страховий стаж не менше 25 років.
Відповідно до копії паспорта громадянина України № НОМЕР_3 від 20.07.2023 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 27-28), а тому 28.06.2023 позивач досяг віку 60 років.
Щодо дотримання умов закону для призначення пенсії за віком в частині наявності в позивача страхового стажу, то судом встановлено таке.
Згідно рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 07.08.2023 № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії страховий стаж позивача становить 26 років 5 місяців 10 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 22.10.1982 по 23.07.1983 оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення; з 01.07.1989 по 25.02.1990 в колгоспі, оскільки не надано довідки про встановлення та вироблений мінімум трудової участі; з 01.01.1992 по 15.06.1992 на території Російської Федерації, оскільки Російська Федерація призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с. 85).
Що стосується періоду роботи позивача з 22.10.1982 по 23.07.1983, то суд вказує на таке.
Згідно з статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В спірний період була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.
Так, відповідно до вказаної Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах “Відомості про роботу”, “Відомості про нагородження”, “Відомості про заохочення” трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу “Відомості про роботу” у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: “Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво” із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок; після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок “Про трудові книжки робітників і службовців” від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення містяться в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників” від 27.04.1993 № 301, згідно якого відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.09.1982, копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що позивач: з 03.08.1982 зарахований майстром виробничого навчання слюсарів-ремонтників ТУ № 13 з 04.08.1982 на підставі заяви і направлення Київського міськуправління профтехосвіти № 1116 віл 29.07.1982; з 19.10.1982 звільнений із займаної посади майстра виробничого навчання слюсарів-ремонтників у зв'язку з призовом в склад Радянської Армії з 20.10.1982; з 22.10.1982 в зв'язку з відстроченням призову в склад Радянської Армії до окремого розпорядження поновлено на попередній роботі на посаді майстра виробничого навчання (а.с. 45-46).
В спірному випадку, вищевказані записи в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.09.1982, здійснено відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, оскільки такі записи містять всю необхідну інформацію, а саме: дату прийняття на роботу, найменування підприємства, де працював позивач, посада, на яку було прийнято позивача, а також зазначено на підставі якого документу позивач прийнятий на роботу.
Щодо запису № 5 про звільнення з 23.07.1983 позивача із займаної посади у зв'язку зі вступом на навчання в Іркутське ВВАІУ, то такий запис зроблений на підставі наказу № 162 від 07.08.1984, містить відтиск печатки роботодавця та підпис відповідальної особи - директора ТУ № 13 (а.с. 46).
Так, дата наказу № 162 про звільнення позивача - 07.08.1984, а дата звільнення - 23.07.1983, тобто з різницею в один рік.
Водночас, суд звертає вагу на те, що позивач не просить зарахувати до страхового стажу період по дату прийняття наказу № 162 про звільнення позивача - 07.08.1984, а лише по дату запису про звільнення - 23.07.1983, тобто найменший період з усіх можливих варіантів, який узгоджується з іншими записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.09.1982.
Також суд вважає за необхідно зазначити про те, що такий запис № 5 про звільнення з 23.07.1983 зроблено не позивачем, а відповідальною особою роботодавця. Водночас Інструкція № 162 не передбачає наслідків для особи, на яку оформлено трудову книжку, за порушення порядку ведення такої трудової книжки.
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що вказані заперечення відповідачів щодо наданої позивачем трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи з 22.10.1982 по 23.07.1983 для обрахунку стажу при призначенні пенсії. За вказаних обставин, рішення органу Пенсійного фонду України є з надмірним формалізмом, наслідком чого стало порушення конституційного права позивача на соціальний захист у формі отримання пенсії за віком.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17.
Суд переконаний, з огляду на вказані вище положення Інструкції та Порядку, що важливим для врахування відповідного періоду роботи особи до її страхового стажу, що дає право на пенсію, є наявність відповідних записів у трудовій книжці щодо такої роботи, а не якість оформлення такої трудової книжки.
З огляду на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, то до страхового стажу підлягає зарахуванню період роботи ОСОБА_1 з 22.10.1982 по 23.07.1983, який вказаний в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.09.1982.
Що стосується періоду роботи позивача з 01.07.1989 по 25.02.1990 в колгоспі, то суд вказує на таке.
Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.09.1982, копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що позивач: з 01.07.1989 прийнятий в колгосп «Шляхом Леніна» на посаду механіка-налагоджувача будівельно-монтажної бригади по договору; з 25.02.1990 звільнений у зв'язку із закінченням робіт по договору (а.с. 46).
В спірному випадку, вищевказані записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.09.1982 про період роботи позивача з 01.07.1989 по 25.02.1990 в колгоспі «Шляхом Леніна», здійснено відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, є чіткими та однозначними, оскільки містять всю необхідну інформацію, а саме: дату прийняття на роботу, найменування підприємства, де працював позивач, посада, на яку було прийнято позивача, дату звільнення, підстави внесення таких записів, відтиски печаток та підпис відповідальної особи роботодавця.
Щодо доводів відповідачів про необхідність надання довідок за період роботи в колгоспі про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум, то звертає увагу на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Також, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
З огляду на зміст вищевказаних положень, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин, передбачено дві форми роботи особи в колгоспі: шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління; за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі).
Таким чином, трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників.
В спірному випадку, згідно записів у трудовій книжці про період роботи з 01.07.1989 по 25.02.1990, суд встановив, що ОСОБА_1 в колгоспі «Шляхом Леніна» перебував на роботі саме як працівник, а не як член колгоспу, оскільки працював по договору, а тому вимоги про встановлення позивачу мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму не стосуються вищевказаного періоду роботи ОСОБА_1 .
Що стосується періоду роботи позивача з 16.04.1991 по 15.06.1992, то суд вказує на таке.
Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.09.1982, копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що позивач з 16.04.1991 по 15.06.1992 проходив службу в органах внутрішніх справ Російської Федерації, що підтверджується записом Хостинського РОВД м. Сочі (а.с. 49). Також до заяви від 29.07.2023 позивач долучив копію довідки Відділу позавідомчої охорони при ОВД Хостинського райвиконкому № 7 від 16.04.1992, згідно якої ОСОБА_1 працював у відділі охорони при Хостинскому РОВД м.Сочі на посаді міліціонера-водія з 16.04.1991 (а.с. 67).
Згідно рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 07.08.2023 № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 15.06.1992. Водночас, частина із вищевказаного періоду, а саме: з 16.04.1991 по 31.12.1991 зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 , що підтверджується розрахунком страхового стажу, долученого ГУ ПФУ в м.Києві до матеріалів пенсійної справи позивача (а.с. 86).
Таким чином, відсутнє порушене право ОСОБА_1 в частині незарахування до страхового стажу позивача період роботи з 16.04.1991 по 31.12.1991, а тому позов ОСОБА_1 в частині зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві зарахувати до страхового стажу позивача періоду його роботи з 16.04.1991 по 31.12.1991 задоволенню не підлягає.
Щодо періоду з 01.01.1992 по 15.06.1992, то такий період не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки Російська Федерація призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн”" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України “Про міжнародні договори України” припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України “Про міжнародні договори України” припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення” постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023 року, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим, оскільки є порушенням правої визначеності як складового аспекту принципу верховенства права. Так, працюючи за межами України, за умови чинності в період роботи міжнародних договорів між Україною та Російською Федерацією, особа мала легітимні очікування щодо визнання Україною її трудового стажу та заробітку, здобутого на території Російської Федерації, для пенсійного забезпечення.
В контексті вказаного судом враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Тобто в періоди роботи позивача з з 01.01.1992 по 15.06.1992 на території Російської Федерації Україна не вводила заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території Російської Федерації, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на території Російської Федерації.
Предметом цього спору є правова оцінка бездіяльності територіального органу пенсійного фонду України щодо незарахування періоду роботи позивача в Російській Федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, в період до набуття чинності вказаних міжнародних договорів.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями Закону № 1058-ІV.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, прийнятого 09.07.2003 за № 1058-IV (далі - Закону № 1058), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Подібні за суттю вимоги передбачені законодавством Російської Федерації.
Так, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону “Про трудові пенсії в Російській Федерації” від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в російській федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором російської федерації.
Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001 “Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації” передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Федеральним законом “Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди” від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 федерального закону “Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації” №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов'язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.
Пунктом 1 статті 11 федерального закону Російської Федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд Російської Федерації.
Таким чином, обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду Російської Федерації виник з 01.01.2012.
Отже, як законодавством України, так і законодавством Російської Федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу за умови сплати роботодавцем страхових внесків до пенсійного фонду тієї держави, на території якої здійснювалась така діяльність. Також, суд звертає увагу на те, що такий обов'язок щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду Російської Федерації виник у страхувальників лише з 01.01.2012.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини, та виходячи з відсутності інших мотивів територіального органу пенсійного фонду України у спірному рішення № 262840016230 від 07.08.2023 щодо не зарахування періоду роботи позивача з 01.01.1992 по 15.06.1992 до страхового стажу, окрім тих, що Російська Федерація призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд дійшов висновку щодо неправомірності відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за віком, вищевказаного періоду його трудової діяльності на території Російської Федерації.
Щодо наявності в ОСОБА_1 статусу військовослужбовця - учасника бойових дій, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV є необхідною умовою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, то суд вказує на таке.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядок № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком:
військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення учасника бойових дій.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються:
2) учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України;
13) військовозобов'язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій;
14) військовослужбовці автомобільних батальйонів, які направлялися до Афганістану для доставки вантажів у цю країну в період ведення там бойових дій;
15) військовослужбовці льотного складу, які здійснювали вильоти на бойові завдання до Афганістану з території колишнього Союзу РСР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території.
Так, в зазначеному Переліку держав і періодів бойових дій на їх території міститься країна Афганістан з періодом бойових дій: квітень 1978 р. - грудень 1989 р.
До заяви від 29.07.2023 про призначення пенсії по віку ОСОБА_1 долучив копії таких документів:
- військового квитка серії НОМЕР_4 від 15.09.1983, в якому в розділі VII «Особливі відмітки» зазначено, що позивач проходив службу в ДРА і має право на пільги, встановлені постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СССР № 59-17 від 17.01.1983 (а.с. 39);
- довідки військової частини НОМЕР_6 від 29.04.1986 № 21, згідно якої ОСОБА_1 дійсно проходив службу в Демократичній Республіці Афганістан (а.с. 62);
- довідки військової частини НОМЕР_6 від 29.04.1986 № 21, згідно якої ОСОБА_1 дійсно проходив службу в Демократичній Республіці Афганістан для надання інтернаціональної допомоги по захисту досягнень Квітневої Революції з 16.04.1986 по 13.06.1987, має право на пільги, встановлені постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СССР № 59-17 від 17.01.1983 (а.с. 63);
- посвідчення про право на пільги серії НОМЕР_7 від 30.09.1987, виданого військовою частиною НОМЕР_9 , згідно якого позивач за успішне виконання завдань Уряду СССР має право на пільги, встановлені постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СССР № 59-17 від 17.01.1983 (а.с. 64);
- дублікату посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_8 від 03.10.2012, виданого Святошинським районним військовим комісаріатом у м. Києві, згідно якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 65).
Вищевказані документи підтверджують факт проходження ОСОБА_1 військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан в період бойових дій як військовослужбовцем Радянської Армії та наявність в позивача статусу учасника бойових дій.
Щодо зазначених в рішенні від 07.08.2023 № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії доводів про те, що довідка, що підтверджує безпосередню участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан, що відповідає Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1994 № 63 не відповідає додатку 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, то суд звертає увагу на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 6 вищевказаного Порядку для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).
Таким чином, додатком № 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено форму довідки про період військової служби, яка необхідна для зарахування такого періоду військової служби до стажу роботи особи.
В спірному випадку, період строкової військової служби ОСОБА_1 з 05.08.1983 по 06.05.1989 зарахований пенсійним органом до страхового стажу позивача, що підтверджується розрахунком стажу ОСОБА_1 , а тому відсутня необхідність для подання такої довідки з метою підтвердження стажу роботи, який не є спірним (а.с. 86).
Щодо зазначених в рішенні від 07.08.2023 № 262840016230 про відмову в призначенні пенсії доводів про те, що посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 від 03.10.2012 видане на ім'я ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним заявника, то суд звертає увагу на таке.
В паспорті громадянина України № НОМЕР_3 від 20.07.2023 власне ім'я позивача вказано « ОСОБА_2 », тобто з апострофом (а.с. 27-28).
Також в свідоцтві про народження серії НОМЕР_10 від 29.11.2017 власне ім'я позивача вказано з апострофом - « ОСОБА_2 » (а.с. 32).
Водночас, в довідці про присвоєння ідентифікаційного номера від 20.06.1997 зазначено власне ім'я позивача без апострофа - « ОСОБА_2 », однак такий документ взято до уваги пенсійним органом та не викликав у відповідача жодних сумнівів щодо відповідності паспортним даним ОСОБА_1 (а.с. 29).
В свідоцтві про народження позивача серії НОМЕР_11 від 09.07.1963 відомості про ОСОБА_1 вказано російською мовою, згідно якої власне ім'я зазначено « ОСОБА_3 » (а.с. 31). Також у всіх інших документах, які містяться в матеріалах справи та складені російською мовою, власне ім'я позивача зазначено без апострофа - « ОСОБА_3 ».
В дублікаті посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_8 від 03.10.2012, виданого Святошинським районним військовим комісаріатом у м. Києві, власне ім'я ОСОБА_1 зазначено без апострофа - « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що є очевидною опискою, оскільки інші відомості - прізвище, по батькові, особистий підпис, світлина позивача вказують на приналежність дубліката посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_8 від 03.10.2012 ОСОБА_1 (а.с. 65).
Окрім цього, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, органом Пенсійного фонду України не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити наявність в позивача статусу учасника бойових дій.
Так, дублікат посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_8 від 03.10.2012 виданий Святошинським районним військовим комісаріатом у м.Києві, в якому перебував на військовому обліку позивач, однак пенсійний орган не звертався до вказаної установи для отримання інформації про підтвердження або спростування фактів проходження ОСОБА_1 військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан в період бойових дій як військовослужбовцем Радянської Армії та наявність в позивача статусу учасника бойових дій.
Суд вважає, що відмова пенсійного органу в призначенні позивачу пенсії за віком свідчить про непропорційне втручається в гарантоване Державою право особи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в формі права на пенсію за віком. Зазначені дії органу державної влади є порушенням принципу правової визначеності у відносинах Держави з людиною - її громадянином як складового елементу гарантованого Конституцією України принципу верховенства права.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб'єкта владних повноважень, вказують на протиправність рішення відповідача 1 за № 262840016230 від 07.08.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії, оскільки таке рішення прийнято ГУ ПФУ в Івано-Франківській області безпідставно та необґрунтовано.
За вказаних обставин, рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 262840016230 від 07.08.2023 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача зобов'язального характеру, то суд вказує на таке.
Суд пам'ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на передбачені пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV обов'язкові умови для призначення пенсії за віком, суд дійшов висновку про наявність таких умов щодо позивача, а саме: ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій як військовослужбовець; його вік на дату звернення - не менше 55 років; має страховий стаж не менше 25 років.
Таким чином, щодо позивача є всі встановлені законом умови для призначення йому пенсії за віком.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Водночас, згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
В спірному випадку із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_4 звернувся до пенсійного органу 29.07.2023.
Підсумовуючи, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача, окрім скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 262840016230 від 07.08.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якого позивач перебуває на обліку за місцем проживання, призначити ОСОБА_1 з 29.07.2023 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 22.10.1982 по 23.07.1983, з 01.07.1989 по 25.02.1990, з 01.01.1992 по 15.06.1992. Отже, позов в цій частині належить задовольнити.
Також суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 16.04.1991 по 31.12.1991.
Щодо розподілу судових витрат у справі:
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
В підтвердження судових витрат у справі позивачем подано квитанцію від 05.09.2023 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1073,60 грн. (а.с. 1).
З огляду на часткове задоволення позову та враховуючи, що спір виник внаслідок протиправного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 805,20 грн. (з розрахунку: 536,80 грн. + (536,80/2) грн.) судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 262840016230 від 07.08.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код - 42098368, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, місто Київ, 04053) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_12 , АДРЕСА_1 ) з 29.07.2023 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 22.10.1982 по 23.07.1983, з 01.07.1989 по 25.02.1990, з 01.01.1992 по 15.06.1992.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_12 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 805 (вісімсот п'ять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_12 , АДРЕСА_1 .
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, 76018.
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, ідентифікаційний код - 42098368, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, місто Київ, 04053.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.