ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
З ПИТАНЬ ВІДСТРОЧЕННЯ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ
30 жовтня 2023 рокуСправа № 280/330/23
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 -ІІ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2023 по справі №280/330/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 -ІІ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати у повному розмірі ОСОБА_1 додаткової винагороди у сумі 100 000 гривень під час дії воєнного стану за період часу з 01.05.2022 по 31.10.2022 включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду на період дії воєнного стану, згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану», - як особі, яка безпосередньо брала участь у бойових діях у період часу з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 10.06.2022, з 11.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022 з розрахунку 100 000 (сто тисяч) гривень на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року по справі №280/330/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року в адміністративній справі №280/330/23 - залишено без змін.
Судом за заявою стягувача видано виконавчий лист.
18.10.2023 до суду надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду у справі №280/330/23, в якій представник Військової частини НОМЕР_1 просить: зупинити стягнення на підставі виконавчого документа (зупинення здійснення виконавчих дій) у виконавчому провадженні №72958906; зупинити стягнення на підставі виконавчого документа (зупинення здійснення виконавчих дій) у виконавчому провадженні № 72960187; відстрочити виконання рішення суду від 31.03.2023 у справі №280/330/23 на строк до одного року.
В обґрунтування заяви зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 є підрозділом Міністерства оборони України. Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Військові частини організаційно входять до структури Збройних Сил України; відповідно до частини 1 статті 15 цього ж Закону, фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. До подання цього позову Військова частина НОМЕР_1 зверталися до розпорядників бюджетних коштів щодо забезпечення ефективного виконання вимог Постанови №168 та відповідних рішень судів, проте жодне з таких звернень не було розглянуте. Зазначені обставини підтверджуються копіями Мотивованих клопотань до Командування Збройних Сил України, яке і є головним розпорядником бюджетних коштів стосовно військової частини НОМЕР_1 . Відповідей на такі звернення по суті справи не надійшло, а грошове забезпечення військовослужбовцям відповідно - виплачується без урахування передбаченої рішеннями суду належної грошової винагороди.
Ухвалою суду від 20.10.2023 призначено до розгляду в порядку письмового провадження заяву про відстрочення виконання судового рішення.
Розглянувши заяву про відстрочення виконання судового рішення, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду (частина 1 статті 378 КАС України).
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 378 КАС України).
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд, у відповідності до положень частини четвертої статті 378 цього Кодексу, також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Із системного аналізу даної норми вбачається, що підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).
Вказана норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
При цьому, питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права.
В частині правової оцінки наданих заявником доказів суд повинен дослідити питання про те, чи достатньо наведених заявником обставин для прийняття рішення про розстрочення виконання судового рішення.
При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
У постанові від 06.12.2019 у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 у справі №819/150/17).
У Рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України” (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та “Ромашов проти України” (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Більш того, строк на який відповідач просить відстрочити виконання рішення є надмірним, оскільки позивач мав право отримати належну йому додаткову винагороду на період дії воєнного стану, згідно Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", - як особі, яка безпосередньо брала участь у бойових діях у періоди часу з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 10.06.2022, з 11.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, а відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на строк до одного року. Тобто позивач майже два роки безпідставно очікуватиме виконання Державою власних взятих на себе зобов'язань, що не відповідає принципам верховенства права.
Також, суд вказує на те, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що через рік у відповідача з'являться відповідні кошти на погашення наявної заборгованості.
Відтак, враховуючи наведене вище, дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення суду. Тим паче, у випадку відстрочення виконання судового рішення, боржник перебуватиме у привілейованому становищі, що призведе до порушення принципу рівності.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 256, 378 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про відстрочення виконання судового рішення - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її постановлення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова