Справа № 761/2607/23
Провадження № 2/761/5508/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Пономаренко Н.В.
за участю секретаря Бражніченко І.О.
представника позивача ОСОБА_1
представника третьої особи Третяк О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, -
ВСТАНОВИВ:
до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей
У вказаних позовних вимогах позивач ОСОБА_2 , як мати спільних з відповідачем дітей, просила визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком дітей, відповідачем - ОСОБА_3 за його місцезнаходженням.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.08.2003 сторони уклали між собою шлюб від якого народились діти. На час подання вказаного позову до суду, питання щодо розірвання шлюбу перебуває на розгляді в суді.
При цьому, позивачем безпосередньо в позові зазначено, що за взаємною згодою сторін позивач вважає за необхідне визначити місце проживання дітей з батьком за його місцезнаходженням.
Ухвалою суду від 25.01.2023 позивачці надано строк для усунення недоліків позову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2023 року було відкрито провадження в цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.03.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав та просив суд його задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, однак в судовому засідання 15.03.2014 надав заяву про визнання позову, яку судом долучено до матеріалів справи. Також судом долучені до справи письмові пояснення сина сторін ОСОБА_6 , в яких він висловив бажання проживати разом із батьком.
Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись нате, що донька сторін вже повнолітня, а молодший син оскільки йому виповнилось 15 років, починаючи з 14 років, може самостійно обирати місце проживання з одним із батьків.
При цьому, присутні в судовому засіданні представник позивача та третьої особи не заперечували проти розгляду справи по суті без висновку органу опіки та піклування.
Вислухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає заявлений позов таким, що підлягає не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків , встановлених цим Кодексом.
Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 30.08.2003 року і наразі питання про його розірвання в судовому порядку не вирішено.
Також встановлено, що сторони мають різні місця реєстрації свого проживання.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 564, встановлено, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 22).
Таким чином, судом встановлено, що на час звернення до суду із вказаним позовом доньці сторін виповнилось 18 років і вона є повнолітньою особою.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 1910, встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 23).
Таким чином, судом встановлено, що на час звернення до суду із вказаним позовом сину сторін виповнилось 15 років і на час розгляду справи він є неповнолітньою дитиню.
При цьому, вимоги ст. 6 СК України передбачають, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Право батьків на визначення місця проживання дитини визначено положеннями ст. 160 СК України: 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
А відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
В свою чергу, зі змісту ч.ч. 2-3 ст. 29 ЦК України вбачається що Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до положень ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як вбачається з матеріалів справи та безпосередньо зі змісту позову: « За взаємною згодою сторін позивач вважає за необхідне визначити місце проживання дітей з батьком за його місцезнаходженням». Вказане твердження позивача прямо суперечить вимогам ст. 15 ЦК України та приписам ст. 161 СК України, оскільки діти не є малолітніми, адже старші донька вже являється повнолітньою особою, а молодший син є неповнолітнім, однак йому вже виповнилося 14 років і він сам виявив згоду на проживання разом із батьком, проти чого останній не заперечував і взагалі визнав позов.
Матеріали справи не містять висновку органу опіки і піклування, однак сторони та третя особа не заперечували проти розгляду справи за його відсутності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Таким чином, у разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями статті 29 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц.
Як вже зазначалось, відповідно до частини третьої статті 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма узгоджується з положеннями статті 29 ЦК України, зокрема, її частиною другою, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання.
З урахуванням зазначеного, встановивши обставини справи, а також те, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції до винесення рішення по суті спору доньці сторін виповнилось 18 років, а сину - 15, суд прийшов до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визначення судом місця проживання дітей з батьком, а тому суд відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України не приймає визнання позову ОСОБА_3 , оскільки таке визнання суперечить вищевказаним вимогам Закону.
За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Судові витрати розподілені з правилами ст. 141 ЦПК України, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 160-161 СК України, ст. 28 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 141, 206, 258, 265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації - відмовити повністю.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 992,40 грн.
ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: