ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
"31" жовтня 2023 р. Справа №918/1057/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув заяву: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
про: відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
секретар судового засідання: С.Коваль
заявник: Ю.Рицко
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 17 жовтня 2023 року прийнято заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду, підготовче засідання призначено на 31 жовтня 2023 року, викликано для участі у судовому засіданні боржника, або повноважного представника, зобов'язано заявника надати у засідання суду оригінали документів, копії яких приєднано до поданої ним заяви, а також додаткові відомості, які свідчать про його неплатоспроможність (за їх наявності).
В судовому засіданні заявник підтримав подану заяву.
В обґрунтування підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявник вказав, що припинив погашення кредитів чи здійснення інших платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців, а також те що заявник намагався знайти додаткову роботу/підзаробіток для погашення боргів, а також те що для погашення кредитів шляхом перекредитування повторно брав кредити, що на думку заявника свідчить про наявність інших обставин, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно зі статтею 115 КУзПБ провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника.
Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Відповідно до статті 119 КУзПБ у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви. За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до частини 4 статті 119 КУзПБ господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо: 1) відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; 2) боржник виконав зобов'язання перед кредитором (кредиторами) у повному обсязі до підготовчого засідання суду; 3) боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю; 4) боржника визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років.
Слід зазначити, що наявність боргу при ініціюванні справи про неплатоспроможність підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором.
Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Також, такими доказами можуть бути банківські виписки, платіжні доручення, боргові розписки, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань саме в тому обсязі, в якому боржник визначив таку заборгованість.
Визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду під час перевірки розрахунку заявлених позовних вимог викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі N 917/1739/17).
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 , в обґрунтування наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність вказував на те, що у нього наявні невиконані зобов'язання перед: ТОВ "Стар Файненс Груп" у розмірі 14 000,00 грн, ТОВ "Слон Кредит" 32 313,00 грн, ТОВ "Київська торгово-інвестиційна компанія" 26 321,12 грн, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" 37 160,00 грн, ТОВ "ФК Просто Кредит" 2 086,40 грн, ТОВ "Аванс кредит" 36 790,50 грн, 19 775,00 грн, 9 040,00 грн, ТОВ "Споживчий Центр" 18 378,36 грн, ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" 29 700,00 грн, 12 600,00 грн, ТОВ "Качай Гроші" 18 040,00 грн, ТОВ "Кредитпромінвест" 11 053,00 грн, ТОВ "Алекскредит" 17 766,65 грн, ТОВ "Авентус Україна" 41 484,42 грн, ТОВ "Сос Кредит" 25 075,00 грн, ТОВ "Лінеура Україна" 54 800,00 грн, ТОВ "Маніфою" 19 369,00 грн, ТОВ "Міолан" 47 550,00 грн, 26 700,00 грн, АТ "Таскомбанк" 18 811,05 грн, ТОВ "Таліон Плюс" 29 236,64 грн, ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" 28 890,96 грн, ТОВ "ФК "Є гроші ком" 10 416,00 грн, ТОВ "Бізпозика" 171 114,602 грн.
За твердженням заявника загальна сума заборгованості за переліченими кредитними договорами становить 758 471,70 грн.
В якості доказів наявності заборгованості заявник надав копії кредитних договорів, виписки по власних банківських рахунках та роздруківку кредитної історії із сайту Українського бюро кредитних історій про фінансові зобов'язання боржника ОСОБА_1 на 134 аркушах.
Водночас роздруківка кредитної історії не засвідчена жодним чином.
Суд відзначає, що інформація, яка розміщена на веб-сайті є електронним доказом, а роздруківка такої інформації паперовою копією електронного доказу.
Так, у відповідності до частини 1, частини 2 статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до вимог частини 3 статті 96 ГПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
За змістом статті 3 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" бюро кредитних історій - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - бюро); ведення кредитної історії - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію; "кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач бюро - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний звіт - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії; кредитний правочин - це правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
У статті 7 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено перелік інформації, що містить кредитна історія, а саме, - це, серед іншого, наступна інформація про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
У статті 11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, а саме: бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина 1), бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина 3), бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина 4), кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина 5).
Відповідно до статті 13 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: кредитним звітом та інформацією з реєстру запитів (частина 1); суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до бюро у порядку, визначеному Положенням про бюро (частина 2); бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина 4).
Разом з тим, норми Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
За загальним правилом оформлення документації в частині підтвердження відповідності інформації, яку містить певний (конкретний) документ, відомостям, на підставі яких такий документ складений, відповідним належним підтвердженням є підписання документа відповідальною посадовою особою.
Проте, роздруківка кредитної історії, яка надана боржником в підтвердження наявності договірних зобов'язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Кредитного бюро, а тому не може вважатися доказом у справі, який би підтверджував наявність кредитних зобов'язань, як про те стверджує боржник.
У своїй постанові від 08 листопада 2022 року у cправі №909/937/21 Верховний Суд вказав наступне:
"З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що кредитна історія боржника, складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом наявності грошових вимог в силу статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування."
Окрім наведеного, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, відповідно до якої аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами.
У постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №916/2387/19, наведено правовий висновок, відповідно до якого факт виконання банком (фінансовою установою) свого зобов'язання щодо надання кредитних коштів може підтверджуватися меморіальним ордером, платіжними дорученнями та, як вже зазначалось, виписками з особового рахунку боржника.
Таким чином, суд відзначає, що кредитна історія боржника, складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом наявності грошових вимог в силу вимог статті 77 ГПК України, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Надані заявником виписки по банківських рахунка (а.с. 120-121) не свідчать про неплатоспроможність заявника.
Суд зазначає, що копії кредитних договорів, які надані заявником, не підтверджують самого факту отримання останнім грошових коштів від кредиторів, а отже і наявності заборгованості заявника перед такими кредиторами.
В даному випадку суд враховує положення статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини 2 статті 1056 ЦК України, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. Надані заявником договори також містять подібні положення, які передбачають право позичальника (клієнта) відмовитися від договору без пояснення причин, як до отримання грошових коштів, так і після їх отримання.
Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів надання заявнику коштів за долученими до заяви договорами, а також доказів того, що боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців.
Навпаки, надана заявником кредитна історія боржника, а також копії договорів спростовують його ж твердження про наявність прострочення кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців за кожним із кредитних чи інших зобов'язань, так як у першому ж записі вказано що прострочення триває від 1 до 29 днів.
А проте, як зазначено вище, кредитна історія боржника не є належним доказом наявності заборгованості.
Як зазначалося вище у відповідності до положень статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства обов'язок подання документів, на підставі яких виникла заборгованість заявника, покладений на заявника.
Звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов'язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статті 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що також передбачено пунктами 3, 14 частини третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Положення Кодексу України з процедур банкрутства визначають обов'язок боржника у своїй заяві про відкриття справи навести всі обставини неплатоспроможності та документально їх підтвердити.
Надані заявником копії виписок за картковими рахунками ОСОБА_2 , Приватбанку, Сенс банку не є належним доказом неплатоспроможності, оскільки вони не підтверджують отримання заявником грошових коштів від зазначених ним кредиторів та наявної заборгованості у боржника, а лише відображають рух коштів у певний день.
Крім того у поданій заяві боржник зазначив, що членами родини ОСОБА_1 згідно з даними Декларації про майновий стан боржника є: ОСОБА_3 - мати, ОСОБА_4 - батько, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Разом з тим, заявником до поданої заяви долучено розписку підписану дружиною заявника ОСОБА_5 , про її відмову надавати відомості щодо себе, свого майна та доходів. Однак у заяві не наведено пояснень та аргументів з яких саме причин дружина заявника надала таку розписку.
Окрім цього, з долучених заявником документів, зокрема, Декларацій про майновий стан боржника за 2020-2023 роки, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, письмових пояснень (опис майна) боржника видно, що за боржником на праві спільної сумісної власності зареєстроване рухоме майно, а саме легковий автомобіль Skoda Oktavia 2006 року випуску, який також належить дружині на праві спільної сумісної власності.
Однак заявник вказує, що у нього відсутнє зареєстроване нерухоме майно, нематеріальні активи, корпоративні права, грошові кошти.
Згідно з деклараціями про майновий стан за 2020-2022 року та вісім місяців 2023 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки, виданої Пенсійним фондом України за 2020 рік заявник отримав 35 191,56 грн, за 2021 рік 76 880,00 грн, за 2022 рік 71 950,18 грн, за 2023 рік 51 427,57 грн.
Відповідно до відомостей з трудової книжки 15 вересня 2023 року заявник звільнився з роботи за власним бажанням. У заяві заявник стверджує, що на роботі почалися затримки із заробітної плати. А проте, відповідно до відомостей про суми та джерела нарахованого доходу заявника за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2023 року нарахування та виплати доходів за місцем працевлаштування заявника були стабільними.
Також суд зауважує, що відповідно до відомостей про суми та джерела нарахованого доходу заявника за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2023 року, у 2023 році заявник додатково отримав 3 900,00 грн, 5 400,00 грн та 15 400,00 грн доходу за кодом класифікації: "виграші та призи". Джерелами цих доходів вказано ТОВ "Паріматч", ТОВ "Спейсикс", ТОВ "Слотс Ю.Ей.". Судом з'ясовано, що основним видом господарської діяльності даних юридичних осіб у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вказано (згідно із КВЕД): 92.00 Організування азартних ігор.
Водночас у поданій заяві заявник жодним чином не розкриває обставин щодо участі в азартних іграх та отримання виграшів за вказаний вище період, зокрема в частині власних витрат та отриманих доходів.
Поряд з тим, у заяві заявником зазначено, що причиною наявності значних боргів стала поломка власного автомобіля, котрий дуже потрібний для додаткового заробітку заявника. А проте, заявник не зазначив у заяві про який саме додатковий заробіток йдеться.
У поданій заяві заявник вказує, що отримав відмову у банку у кредитуванні, а тому вимушено оформив кредити у фінансових організацій на ремонт авто. Однак допустив прострочення виконання зобов'язань, а тому продовжив отримувати кредити, для того щоб здійснити погашення попередньої заборгованості. З цією метою, як зазначає заявник, він звертався до фізичних осіб та фінансових установ.
Суд звертає увагу, що у поданому заявником конкретизованому списку кредиторів заявника зокрема зазначено, що ним отримано кредити:
- 27.02.2023 від АТ "Таскомбанк" у розмірі 18 811,05 грн;
- 24.06.2023 від ТОВ "Бізпозика" у розмірі 75 000 грн, від ТОВ "Міолан" у розмірі 20 000 грн, від ТОВ "Маніфою" у розмірі 7 000 грн;
- 25.06.2023 від ТОВ "Лінеура Україна" у розмірі 20 000 грн, від ТОВ "Міолан" у розмірі 20 000 грн;
- 26.06.2023 від ТОВ "Авентус Україна" у розмірі 15 300 грн, від ТОВ "Сос Кредит" у розмірі 6 500 грн;
- 29.06.2023 від ТОВ "ФК "Є гроші ком" у розмірі 3 500 грн, від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" у розмірі 11 600 грн, від ТОВ "Таліон Плюс" у розмірі 11 600 грн, від ТОВ "Алекскредит" у розмірі 6 050 грн, від ТОВ "Кредитпромінвест" у розмірі 3 500 грн;
- 01.07.2023 від ТОВ "Качай Гроші" у розмірі 10 000 грн, ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" у розмірі 18 000 грн, від ТОВ "Споживчий Центр" у розмірі 13 000 грн, від ТОВ "Аванс кредит" в розмірі 25 200 грн;
- 14.07.2023 від ТОВ "ФК Просто Кредит" в розмірі 1 600 грн;
- 18.07.2023 від ТОВ "Укр Кредит Фінанс" в розмірі 20 000 грн;
- 20.07.2023 від ТОВ "Київська торгово-інвестиційна компанія" в розмірі 12 000 грн;
- 24.07.2023 від ТОВ "Слон Кредит" в розмірі 15 000 грн;
- 03.08.2023 від ТОВ "Стар Файненс Груп" у розмірі 7 000 грн.
Тож суд зауважує, що заявник, за його твердженням, у півторамісячний період (з 24.06.2023 по 03.08.2023) отримав позик на суму понад 320 000 грн.
Разом з тим, заявник не надав суду докази на підтвердження фактичного отримання зазначених грошових коштів, не вказав форми отримання даних грошових коштів (готівкова/безготівкова), а також не надав належних пояснень щодо здійснених ним витрат та можливого залишку отриманих коштів.
Таким чином, заявник не розкрив увесь обсяг обставин щодо свого майнового стану, рівня доходів, витрат на час звернення до суду.
З огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
У судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, тому до боржника - фізичної особи за приписами Книги четвертої КУзПБ установлено спеціальні вимоги до його добросовісності, інше б суперечило засадам цивільного законодавства, зокрема таким, як добросовісність у здійсненні відповідного права та недопустимість зловживання правом (п. 6 ч. 1 статті 3, ч. 3 статті 13 ЦК України).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2022 у справі № 903/806/20 сформулював принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Отже до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов'язки, зокрема на етапі ініціювання справи про його неплатоспроможність:
- повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (пункт 3 частини другої статті 116 КУзПБ), отже обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
- надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4 -11 частини третьої статті 116 КУзПБ), тому у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог.
Реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи, тому надання повної і достовірної інформації у декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20).
Інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Також КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, серед яких, зокрема, передбачає закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім'ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім'ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю (пункти 1-3 частини сьомої статті 123 КУзПБ).
Системне тлумачення приписів статей 123, 126 КУзПБ свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах КУзПБ принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Отже у силу пункту 11 частини 3 статті 116 КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, серед іншого, додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства. Наказом Міністерства юстиції України від 21.08.2019 № 2627/5 затверджено форму Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність. Пунктом 4 Розділу "Примітки" зазначеного вище Наказу встановлено, що декларація заповнюється власноруч або з використанням засобів комп'ютерної техніки українською мовою та не повинна містити виправлень, підчисток, помарок, дописок і закреслень.
Таким чином, декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність є документом, що заповнюється та подається боржником для мети розкриття перед судом та кредиторами свого реального майнового стану та дослідження питання можливості реструктуризації боргів. Декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність повинна відповідати принципам повноти та достовірності. Порушення цих принципів може свідчити про недобросовісність або необачність боржника.
З огляду на вищезазначене, декларації про майновий стан боржника при зазначенні у них того, що члени сім'ї боржника "не надали інформації" не відповідають принципам повноти та достовірності.
За змістом заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявник послався на те, що припинив погашення кредитів чи здійснення інших платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців.
А проте, як встановив суд, заявник не надав доказів, які підтверджують те, що заявник припинив погашення кредитів чи здійснення інших платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців.
ЗА таких обставин суд звертає увагу заявника, що такі докази повинні бути подані по кожному з зобов'язань.
На противагу наведеному, 11 жовтня 2023 року заявник звернувся до осіб, яких він визначає як кредиторів, із запитами щодо тримання інформації про наявність заборгованості, а вже 13 жовтня 2023 року заявник звернувся до суду з даною заявою. А отже, не надавши потенційним кредиторам достатньо часу для відповіді, які могли б підтвердити/спростувати наявність обставин для відкриття провадження про неплатоспроможність заявник передчасно звернувся до суду з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Також заявник у поданій заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, в обґрунтування наявності підстав для відкриття провадження у справі посилається на приписи п. 4 ч. 2. статті 115 цього Кодексу, згідно з якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Оцінюючи надані докази, якими боржник мав намір підтвердити свої витрати, що пов'язані з забезпеченням належного соціального та побутового рівня життя боржника та членів його сім'ї, суд має оцінювати їх з точки зору нормативно-правової бази, яка визначена в площині особливостей ведення справи про неплатоспроможність.
Фактично за основу забезпечення фінансування побутових потреб як боржника, так і членів його сім'ї в період загрози неплатоспроможності має братися не сукупний фактичний показник, який не підтверджено належними платіжними документами, а нормативно встановлена величина показника прожиткового мінімуму на відповідну особу, що діє на відповідний бюджетний рік. Однак боржником не підтверджено відповідного рівня власних витрат та зобов'язань та витрат його сім'ї та співвідношення таких витрат із задекларованими заявником доходами. Отже заявником не доведено наявності загрози неплатоспроможності.
Поняття неплатоспроможність фізичної особи та загроза неплатоспроможності фізичної особи є відмінними.
Неплатоспроможність фізичної особи це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання боржника перед кредиторами, що підпадає під приписи п. 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ, в разі коли боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; приписи п. 3 ч. 2 ст. 115 КУзПБ, якщо ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення.
Натомість загроза неплатоспроможності фізичної особи є тимчасовою нездатністю боржника задовольнити вимоги кредиторів за допомогою наявних у боржника активів, яких недостатньо, в зв'язку з чим боржник найближчим часом не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (п. 4 ч. 2 ст. 115 КУзПБ).
Отже умовами для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна наявність, таких юридичних фактів:
1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);
2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав, що очевидно створює нездатність боржника забезпечити найближчим часом виконання зобов'язань перед кредиторами чи здійснювати звичайні поточні платежі кредиторам у добровільному порядку.
Натомість подана заява не містить належного обґрунтування наявності інших обставин, які підтверджують що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Згідно з правилами статі 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За наслідками розгляду матеріалів справи судом з'ясовано, що у власності заявника на праві спільної сумісної власності перебуває рухоме майно, а саме легковий автомобіль Skoda Oktavia 2006 року випуску, який також належить дружині на праві спільної сумісної власності, а також за 2023 рік заявником отримано дохід у вигляді заробітної плати в розмірі 51 427,57 грн а також дохід від виграшів/призів в розмірі 27 700,00 грн. Заявник також стверджує про отримання ним у 2023 році позик на загальну суму понад 340 000 грн.
Зокрема суд відзначає, що подана заявам не містить обґрунтувань обставин, що розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав, що очевидно створює нездатність боржника забезпечити найближчим часом виконання зобов'язань перед кредиторами чи здійснювати звичайні поточні платежі кредиторам у добровільному порядку.
Окрім цього суд зауважує, що надана заявником довідка ТОВ "Лінеура Україна" не містить підпису повноважної особи.
В матеріалах справи наявний лише розрахунок заборгованості ТОВ "Лінеура Україна" за яким вказано розмір заборгованості 63 600,00 грн, а також лист ТОВ "ФК Просто Кредит" за яким товариство вказує про наявність заборгованості в розмірі 4 320,00 грн. (тоді як в списку кредиторів заявник вказав розмір боргу 2 086,40 грн).
Зазначаючи у своїй заяві про наявність інших обставин для відкриття провадження у справі заявник вказує, що намагався знайти додаткову роботу, однак посилається на те, що на даний час не працевлаштований. А проте, 15 вересня 2023 року заявник звільнився з останнього місця роботи за власним бажанням.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства за наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність. Господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема якщо відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Враховуючи, що заявник не довів належними та допустимими доказами наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Необхідно також зазначити, що згідно із частиною сьомою статті 39 КУзПБ відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Кодексом.
Керуючись статтями 39, 115, 116, 119 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 234-235 Господарсько процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Андрій КАЧУР