ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
"01" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3559/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" про ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЛЛАДА ШИП'ЯРД"
про стягнення 422267,11 грн
встановив:
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЛЛАДА ШИП'ЯРД" про стягнення 422267,11 грн заборгованості за договором постачання природного газу № 09/54 від 28.12.2021, з яких - 303457,33 грн основного боргу, 31426,54 грн пені, 21242,01 грн штрафу, 11822,37 грн 3%річних та 54318,86 грн інфляційних.
Ухвалою від 21.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідання.
Рішенням від 19.10.2023 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЛЛАДА ШИП'ЯРД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" 303457,33 грн основного боргу, 31426,54 грн пені, 11822,37 грн 3%річних, 54318,86 грн інфляційних та 6015,39грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.
24.10.2023 через підсистему Електронний суд надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" про ухвалення додаткового рішення у справі, яким позивач просить стягнути з відповідача 42500грн витрат на правничу допомогу. До заяви додано докази доставки 24.10.2023 заяви з додатками до електронного кабінету відповідача. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору № 01/02-21 від 01.02.2021, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням “Старокиївське”; додаткової угоди № 8 від 03.07.2023 до зазначеного договору; акту-звіту від 31.08.2023 на загальну суму 78250грн, акту-звіту від 29.09.2023 на загальну суму 81000грн.
Згідно з ст. 124, 162 ГПК України позивач в позовній заяві зазначив, що його витрати на правничу допомогу становлять 50000грн
Розглядаючи заяву позивача про стягнення 42500 грн витрат на правничу допомогу, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в ухвалі від 14 вересня 2023 року у справі № 902/1144/22.
Так, статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 126 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) подання доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).
Стаття 221 ГПК України має назву «ухвалення рішення про судові витрати», та передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Згідно із статтею 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
Положеннями частини першої статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, відшкодування судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, здійснюється у разі (1) наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, та (2) наданням відповідних доказів цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як скарга буде розглянута, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
До аналогічних висновків, дійшла і об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі №340/2823/21, які містяться в ухвалі Верховного Суду від 07.07.2023.
Суд звертається до правових висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 07.07.2023 у справі №340/2823/21, де об'єднана палата Касаційного адміністративного суду сформувала загальні підходи до стягнення витрат у суді. Зокрема об'єднана палата відзначила таке:
«З уваги на визначені процесуальними нормами закону порядок звернення до суду касаційної інстанції і процедуру розгляду касаційної скарги, положення частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України треба розуміти так, що сторона має заявити суду касаційної інстанції про необхідність розподілу витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката, до ухвалення цим судом остаточного судового рішення за касаційною скаргою. У такому випадку докази, які підтверджують ці витрати (які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи), можуть бути надані суду касаційної інстанції - для ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, докази понесення яких не могли бути надані суду до ухвалення постанови - протягом п'яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою.
Якщо докази на підтвердження розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката, - за умови, що прохання про розподіл цих витрат буде заявлене суду касаційної інстанції до завершення розгляду справи - будуть надані по спливу п'яти днів після ухвалення судового рішення за касаційною скаргою - заява про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги [в суді касаційної інстанції] залишається без розгляду.
Так само - у значенні абзацу третього частини сьомої статті 139 КАС України - залишається без розгляду і заява сторони про розподіл понесених витрат на правничу допомогу (разом з доказами, які до неї додані), якщо вона подана після того, як суд касаційної інстанції вже розглянув касаційну скаргу.
Якщо до завершення розгляду касаційної скарги сторона, зокрема касатор, не заявила суду касаційної інстанції про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, й відповідно не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд касаційної інстанції - при ухваленні постанови - не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу [понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції], як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду касаційної інстанції вже після того, як цей суд розгляне касаційну скаргу й ухвалить відповідну постанову.
Іншими словами, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення».
У зв'язку із викладеним, якщо справа в суді розглядається з повідомленням учасників справи, заява про відшкодування судових витрат в суді, за винятком витрат щодо сплаченого нею судового збору, має бути зроблена до закінчення проведення судового засідання в цьому суді, а відповідні докази - надані цією стороною або до закінчення судового засідання, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
З аналізу статей пункту 12 частини 3 статті 2, статей 123,126,129 ГПК України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
Суд аналізуючи статті 221, 244 ГПК України виходить з того, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням вимоги, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, визначати у разі потреби їх розмір, а також вирішувати питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Питання розподілу судового збору є обов'язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.
Такий же правовий висновок міститься у постанові Верховного Суд від 20.12.2019 у справі №240/6150/18. Так, Суд висловив правову позицію про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішити питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Таким чином, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов'язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, Велика Палата відзначила таке:
« 7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.
Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов'язані з необхідністю розподілу судових витрат.
Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України (статей 133 - 142, 246 ЦПК України).»
У контексті наведеного суд у цій справі також звертається і до правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, де Суд відзначив, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У цій постанові Верховним Судом сформовано підхід, за якого для вирішення питання відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу з'ясуванню підлягають (у сукупності):
(1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи;
(2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 КАС України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п'ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у зв'язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Отже, для вирішення питання відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу з'ясуванню підлягають у їх сукупності (1) наявність безпосередньої правової вимоги/заяви/клопотання про здійснення розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи; (2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 244 ГПК України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частини першої статті 221 ГПК України вирішення питання про судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у зв'язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Ненадання доказів понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву така заява залишається без розгляду відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України.
Аналогічних висновків і дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 23.03.2023 у справі №990/99/22. Велика Палата у пункті 23 вказала: «Також Велика Палата Верховного Суду встановила, що сторона позивача під час розгляду цієї справи по суті (зокрема, до закінчення судових дебатів) не подавала заяву про розподіл та відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому представником ОСОБА_1 - адвокатом Степаненко Ю. М. заява про ухвалення додаткового судового рішення в цій частині подана поза межами строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України, а отже підлягає в цій частині залишенню без розгляду.»
Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині.
Що ж до заяви про надання доказів понесених судових витрат, то суд відзначає, що процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви. Зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі та/чи оформлена окремою (самостійною/єдиною) процесуальною заявою/клопотанням/іншим документом, або, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21. У питанні застосування статті 129 ГПК України у справі №921/221/21 колегія суддів відзначила, що процесуальні норми вказують на те, що, при поданні доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, мають бути дотримані наступні дві умови:
- докази повинні бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду;
- до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
Так, у даній справі позивачем всупереч положенням частини восьмої статті 129 та частини першої статті 221 ГПК України до ухвалення судом рішення не викладено вимоги/заяви про здійснення розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу; сторона позивача під час розгляду цієї справи не подавала/не заявляла ані заяву про розподіл та відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, та не робила/не подавала заяву про надання доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Отже, суд враховує, що позивачем не було завлено вимоги про здійснення розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у жодному з поданих до суду процесуальних документах до ухвалення рішення у справі; як і не повідомляв позивач до ухвалення рішення у справі про необхідність подання ним доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Отже, заяву, яка б у розумінні положень частини восьмої статті 129, частини першої статті 221 ГПК України, надавала суду правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, позивач не подав.
Відтак, оскільки позивач у цій справі своєчасно не подав заяву, тобто не дотримався вище вказаних процесуальних норм ГПК України, у суду відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статей 221, 244 ГПК України.
Керуючись статтями 118, 129, 221, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" (позивача) про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/3559/23 про стягнення з відповідача 42500грн витрат на правничу допомогу залишити без розгляду.
Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання 01.11.2023 та може бути оскаржена протягом 10 днів до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В.В. Литвинова