ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16.10.2023Справа № 910/11079/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд»
до державного підприємства «Завод 410 ЦА»
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість»
про стягнення 1787583,56 грн,
Представники:
від позивача Пінчук О.С.
від відповідача Пирогівський В.В.
від третьої особи Павленко О.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До суду звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» до державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 1751930,12 грн, в тому числі: 1365600,00 грн боргу (видаткова накладна № 782 від 01.12.2022), 316145,75 грн пені, 18968,75 грн 3% річних, 51215,62 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не оплатив поставлений позивачем товар по договору купівлі-продажу № УЗ-21-385/2 від 01.12.2022 (далі - Договір).
Суд своєю ухвалою від 13.07.2023 відкрив провадження у справі № 910/11079/23, постановив розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Відповідач не заперечив факт невиконання ним зобов'язань за договором, водночас вважає, що невиконання має місце з підстав, що від нього не залежали і прострочення платежу настало не з його вини. Обставинами, що зумовили невиконання договору, є запровадження Кабінетом Міністрів України постановою № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» з 12 березня 2020 року карантину на всій території України, а також введення з 22.04.2022 Указом Президент України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні. Ці обставини відповідач вважає форс-мажорними та такими, на підставі яких він повинен бути звільнений від відповідальності, або його відповідальність (316145,75 грн пені, 18968,75 грн 3% річних, 51215,62 грн інфляційних втрат) підлягає зменшенню до 10%.
Відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість».
Суд своєю ухвалою від 04.09.2023 залучив вказану особу до участі у справі.
Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» у своїх поясненнях зазначило, що не настав строк оплати, оскільки відсутні докази проходження товаром процедури вхідного контролю, з моменту якого обчислюється строк оплати.
Позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог до 1787583,56 грн. Заява прийнята судом, відповідно до якої предметом позову є стягнення: 1365600,00 грн боргу, 340464,66 грн пені, 18968,75 грн 3% річних, 62550,15 грн інфляційних втрат.
Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
01 грудня 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (продавець) та державне підприємство «Завод 410 ЦА» (покупець) уклали договір купівлі-продажу № УЗ-21-385/2 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, або у заявці у разі поставки товару до укладення цього договору.
Поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з заявкою покупця, переданої продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляються за цим договором, передбачені у специфікаціях або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору (п.1.2 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору оплата проводиться після проходження перевірки товаром ВТК та 615 Військового представництва Міноборони Україні в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.
У специфікації № 1 сторони погодили поставку товару на суму 1365600,00 грн з оплатою протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця.
01 грудня 2022 року позивач поставив товар на суму 1365600,00 грн (видаткова накладна № 782 від 01.12.2022)
Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач не надав суду доказів наявності заперечень щодо кількості, якості, асортименту та комплектності товару у момент отримання товару на склад, і в строки, передбачені нормами чинного законодавства.
Вирішуючи питання про настання строку оплати товару суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з умовами специфікації 1 покупець здійснює 100% оплату після поставки товару та проходження вхідного контролю на ДП «Завод 410 ЦА» з відстрочкою платежу 30 банківських днів.
Водночас з огляду на відсутність у Договорі умов щодо терміну, в який відповідач повинен провести вхідний контроль товарів, суд вважає, що він повинен бути здійснений у день приймання товару. А тому відповідач повинен сплатити за товар після його прийняття з відстрочкою платежу 30 банківських днів.
Станом на день розгляду справи в суді відповідач не сплатив за товар 1365600,00 грн.
Факт наявності у відповідача перед позивачем 1365600,00 грн боргу належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 7.2 Договору за порушення строків оплати покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання за кожен день прострочення.
За розрахунком позивача, перевіреним судом з відповідача слід стягнути 340464,66 грн за період з 13.01.2023 по 30.06.2023.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача, перевіреним судом, до стягнення з відповідача підлягає 18968,75 грн 3 % річних та 62550,15 грн інфляційних втрат за період з 13.01.2023 по 30.06.2023.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Ця норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа. Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).
Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який виданий всім кого це стосується, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язкам, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами визнається обставина (дія чи подія), що спричинили неможливість виконання договірних зобов'язань у обумовлений сторонами строк. Ці обставини є юридичними фактами, що спричинили неможливість виконання договірних зобов'язань, і для настання яких необхідна наявність певних умов: виникнення після укладення договору; неможливість виконання зобов'язання у період їх існування; закріплення, як правило, таких обставин у договорі як таких, що звільняють від виконання зобов'язання.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.
Відповідач не надав доказів неможливості виконання зобов'язання у встановлені строки внаслідок настання форс-мажорних обставин (введення воєнного стану).
Запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в країні, що є форс-мажорними обставинами, не можуть однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем, оскільки перелічені обставини не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання зобов'язання на час, протягом якого такі обставини зберігають свою дію.
Близький за змістом правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/7495/16 від 08.05.2018.
Вирішуючи питання можливості зменшення розміру штрафу, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Враховуючи стратегічний характер завдань та діяльності державного підприємства «Завод 410 ЦА» спрямований на забезпечення економіки та безпеки держави, відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах, а також економічну ситуацію в країні, специфіку покладених завдань на відповідача, перебування підприємства у скрутному фінансовому становищі, а також те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан відповідача та зумовить збитковість його діяльності, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені з 340464,66 грн до 34046,50 грн (10%). Суд вважає, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Задовольнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» до державного підприємства «Завод 410 ЦА».
Стягнути з державного підприємства «Завод 410 ЦА» (пр-т Повітрофлотський, 94, м. Київ, 03151, код 01128297) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (вул. Брянська, 15, офіс 25, м. Запоріжжя, 69035, код 41071921) 1365600,00 грн боргу, 34046,50 грн пені, 18968,75 грн 3% річних, 62550,15 грн інфляційних втрат, 26813,76 грн судового збору.
Відмовити в іншій частині.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 01.11.2023.
Суддя С. А. Ковтун