ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
31.10.2023Справа № 910/13460/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 38)
до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ-151, Повітрофлотський проспект, 94)
про стягнення 159303,79 грн
Без виклику представників сторін
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стенкор» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 159303,79 грн заборгованості за договором №УМТЗ-21-175/3 від 14.06.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором №УМТЗ-21-175/3 купівлі-продажу (поставки) від 14.06.2021, укладеним між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість у сумі 105600,00 грн. Враховуючи викладене, позивач згідно з ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 105600,00 грн. боргу, 38017,13 грн інфляційних втрат, 65000,91 грн 3% річних та 9185,75 грн пені на підставі п. 7.2 договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 53707,79 грн, посилаючись на невірно здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та на те, що відповідач не може нести відповідальність за порушення зобов'язання у зв'язку з карантином та збройним конфліктом, які є форс-мажорними обставинами, оскільки такі обставини перешкоджають здійсненню господарської діяльності ДП «Завод 410ЦА», а відтак згідно з ст. 617 ЦК України вимога про стягнення неустойки, за твердженням відповідача, не підлягає задоволенню.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання сторонами зобов'язань, строк виконання яких настав до дати виникнення таких обставин, а також для звільнення сторін від відповідальності за таке порушення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва
ВСТАНОВИВ:
14.06.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стенкор» (Продавець) та Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (Покупець) було укладено Договір №УМТЗ-21-175/3 купівлі-продажу (поставки), відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов'язується по Договору поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладення цього Договору. Найменування товару - комплектуючі.
Згідно з п. 1.2 договору поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою Покупця, переданої Продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляються за цим Договором, передбачені у Специфікаціях або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору.
Відповідно до п. 3.1 договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає 105600,00 грн. у т.ч. ПДВ.
Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться наступним шляхом:
- Продавець передає Покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- Покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній Специфікації або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору окремо.
Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами Договору.
Згідно п.п. 5.1, 5.2 договору строк та місце поставки (передачі) партії товару буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки товару до укладення договору окремо.
Сторонами договору підписано Специфікацію № 1 до договору, якою вони погодили найменування товару, кількість, ціну та загальну вартість товару, що поставляється - 105600,00 грн з ПДВ.
Позивачем виставлено відповідачеві рахунок-фактуру №0001997 від 14.06.2021 р на суму 105600,00 грн.
Позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 105600,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №0000196 від 15.06.2021.
Специфікацією №1 сторони погодили умови оплати, а саме: 100% оплата протягом 30-ти банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору.
Таким чином, останнім днем оплати отриманого відповідачем товару вартістю 105600,00 грн є 29.07.2021 р.
Однак відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим з 30.07.2021 р. у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 105600,00 грн.
Наявність заборгованості у вказаній сумі відповідачем у відзиві на позов не заперечувалась.
Відповідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар на суму 105600,00 грн, наявність заборгованості у вказаній сумі не спростовано, то вимога про стягнення з відповідача 105600,00 грн боргу підлягає задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6500,91 грн 3% річних, нарахованих за період з 30.07.2021 по 17.08.2023, 38017,13 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з серпня 2021 по липень 2023 року, та 9185,75 грн пені, нарахованої за період з 30.07.2021 по 30.01.2022.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 53707,79 грн, посилаючись на невірно здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та на те, що відповідач не може нести відповідальність за порушення зобов'язання з огляду на введення в країні карантинних заходів та збройної агресії Російської Федерації проти України, які є форс-мажорними обставинами, що перешкоджають здійсненню господарської діяльності ДП «Завод 410ЦА», а відтак згідно з ст. 617 ЦК України вимога про стягнення неустойки, за твердженням відповідача, не підлягає задоволенню.
Позивач заперечував щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Судом встановлено порушення відповідачем встановленого договором №УМТЗ-21-175/3 купівлі-продажу (поставки) від 14.06.2021 строку оплати поставленого позивачем товару.
Щодо заявлених до стягнення 6500,91 грн 3% річних та 38017,13 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Відтак, з огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого товару нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, які не є штрафними санкціями, є правомірним.
З огляду на викладене, судом не беруться до уваги доводи відповідача щодо відмови або зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
При здійсненні контррозрахунку, доданого до відзиву, відповідачем помилково включено в період нарахування інфляційних за серпень 2023, оскільки період за який позивачем нараховано заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з серпня 2021 по липень 2023.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що вказані розрахунки є вірними, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 6500,91 грн 3% річних та 38017,13 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Щодо стягнення 9185,75 грн пені, суд зазначає наступне.
Позивач просить стягнути 9185,75 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача за період з 30.07.2021 по 30.01.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Суд, перевіривши розрахунок пені, встановив, що вказаний розрахунок є вірними.
Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 14.09.2021 у справі № 910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Виходячи з критеріїв розумності та справедливості та пропорційності, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд враховує наступне:
- відповідач не заперечує факт поставки товару та наявність у нього заборгованості у розмірі 105600,00 грн;
- введення в Україні воєнного стану внаслідок повномасштабного вторгнення Російської федерації є загальновідомим фактом, що в будь-якому разі так, чи інакше впливає на ведення підприємствами своєї господарської діяльності навіть якщо обставина введення воєнного стану не є форс-мажорною у конкретних спірних правовідносинах;
- основним видом господарської діяльності відповідача є КВЕД 30.30, що є суттєво обмеженою підприємницькою діяльністю з 24.02.2022 в силу загальновідомих фактів закриття повітряного простору над Україною та міжнародного авіасполучення з Україною;
- судом задоволено позовні вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в розмірі, що становить понад 40 % від основного боргу, з огляду на що додаткове стягнення штрафних санкцій у розмірі 9185,75 грн може мати не компенсаційних характер (як те передбачає правова природа неустойки), а каральний, а отже бути надмірним тягарем для відповідача.
Разом з тим, суд враховує, що згідно статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Крім того, в умовах військової агресії, діяльність і позивача, як суб'єкта підприємницької діяльності є утрудненою, і на нього, так само впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України та це ускладнює ведення господарської діяльності.
З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, поведінку відповідача у справі, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), що викладене у відзиві.
Відтак, суд зменшує розмір штрафних санкцій (пені) на 90 %, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 918,58 грн (10% від заявленої до стягнення суми пені), що на переконання суду є співмірним із допущеним відповідачем правопорушенням.
Посилання відповідача на введення в країні карантинних заходів та на збройну агресію Російської Федерації проти України, як на обставини непереборної сили, які відповідно до ст. 617 ЦК України є підставою для звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання судом не беруться до уваги з огляду на наступне: грошове зобов'язання відповідача за укладеним між сторонами спору Договором виникло 30.07.2021 р., тобто вже після введення в країні карантину; жодних письмових повідомлень відповідача про неможливість виконання грошового зобов'язання за Договором, направлених на адресу позивача, матеріали справи не містять, що вказує на недобросовісну поведінку відповідача; саме посилання відповідача на введення карантину та воєнного стану в країні без подання до суду доказів неможливості виконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами спору Договором не може слугувати підставою для звільнення відповідача від виконання грошового зобов'язання за таким Договором; стратегічна важливість діяльності підприємства (відповідача) під час дії воєнного стану врахована судом при зменшенні розміру пені.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Позивачем також подано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій він просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн позивачем надано копію договору № 17/05 про надання правової допомоги від 17.05.2023, укладеного між ТОВ "Стенкор" та адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною, додаток № 1 від 17.05.2023 до договору «Розмір гонорару та порядок його оплати», Акт № 36 приймання-передачі від 02.10.2023 з додатком № 1 до Акта «Розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу» та рахунок-фактуру № 0000036 від 02.10.2023 р.
На виконання умов договору представництво інтересів клієнта в суді здійснювалось адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2701 від 15.10.2012 р.).
Відповідно до 1.1 договору за цим договором Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язується сплатити винагороду (гонорар) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі, у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі.
Повноваження адвоката погоджені сторонами у пунктах 1.2 та 1.3 договору.
Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2, 1.3 договору, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги, перелік послуг, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами додатковими угодами до цього договору.
Сторонами договору підписано додаток № 1 «Розмір гонорару та порядок його оплати» до договору від 01.09.2022, в якому вони погодили, що оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами Акта приймання-передачі наданої правової допомоги протягом ста днів з моменту підписання Акта або сплачується клієнтом наперед.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до Акта №36 приймання-передачі наданої правової допомоги від 02.10.2023 р. адвокат надав позивачеві правову допомогу (послуги) у справі № 910/13460/23 за позовом ТОВ «Стенкор» до ДП «Завод 410ЦА» про стягнення 159303,79 грн загальною вартістю 10000,00 грн, а саме: підготовка позовної заяви - 5000,00 грн; підготовка відповіді на відзив - 5000,00 грн.
Додатком до Акта є розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, відповідно до якого загальна сума гонорару складає 10000,00 грн.
Адвокатом виставлено позивачеві рахунок-фактуру № 0000036 від 02.10.2023 на суму 10000,00 грн.
Відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому він заперечує щодо заявленого до стягнення позивачем розміру судових витрат, посилаючись на те, що дана справа не є складною за своєю суттю, позивач вже звертався до суду аналогічними позовами, тому дослідження невеликої кількості однотипних документів не є складною чи довготривалою задачею, та, крім того, доказів на підтвердження фактичної оплати послуг адвоката позивачем не надано.
Згідно з ч. 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 905/1795/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд частково погоджується із доводами відповідача.
Щодо відсутності доказів на підтвердження фактичної оплати послуг адвоката, суд зазначає, що додатком № 1 до договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами Акта приймання-передачі наданої правової допомоги протягом ста днів з моменту підписання Акта, а відтак строк оплати позивачем послуг адвоката не настав.
Разом з цим, ціна позову становить 105600,00 грн, а витрати позивача на адвоката 10000,00 грн, тобто в даному випадку сам розмір витрат є релевантним до ціни позову. Однак, суд погоджується з відповідачем в тій частині, що дана справа є стандартною та не складною.
Судом встановлено, що дійсно позивачем подано до суду ряд однотипних позовів, при цьому адвокат позивача є адвокатом з 2012 року, отже має достатній професійний досвід, який не потребує великої затрати часу при підготовці однотипних документів у спорах щодо оплати поставки товару, що є одним із найпоширеніших спорів у господарських правовідносинах та щодо яких є стала та численна практика як судів першої та апеляційної інстанції, так і Верховного Суду. Крім того, розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, які нараховані на заборгованість відповідача за однією видатковою накладною, є не складним.
Отже, на переконання суду витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та кваліфікацією адвоката, що має 11 років стажу.
За таких обставин, з огляду на те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені, суд керуючись статтею 126 ГПК України вважає клопотання відповідача частково обґрунтованим, а відтак, враховуючи встановлений розумний та співрозмірний з урахуванням складності цієї справи розмір, суд приходить до висновку про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ-151, Повітрофлотський проспект, 94, код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенкор» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 38, код 41557466) 105600 (сто п'ять тисяч шістсот) грн 00 коп. боргу, 6500 (шість тисяч п'ятсот) грн 91 коп. 3% річних, 38017 (тридцять вісім тисяч сімнадцять) грн 13 коп. інфляційних втрат 918 (дев'ятсот вісімнадцять) грн 58 коп. пені, 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2544 (дві тисячі п'ятсот сорок чотири) грн 71 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Людмила ШКУРДОВА