П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 522/4799/23
Перша інстанція: суддя Шенцева О.П.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
секретар - Цибульська Ю.М.,
за участю: представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - Саркісяна А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу громадянина Туреччини ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 09 серпня 2023 року у справі № 522/4799/23 за адміністративним позовом громадянина Туреччини ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянств, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2023 року Громадянин ОСОБА_2 звернувся з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 55 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18.02.2023 про примусове повернення в країну походження громадянина Туреччини ОСОБА_1 , яким його зобов'язано покинути територію України у термін до 19.03.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у 2015 році вимушено прибув в Україну нелегально, оскільки боявся за своє життя та здоров'я перебуваючи в Туреччині, через постійні переслідування його. З того часу позивач постійно періодично приїжджав до України, оскільки має тут цивільну дружину та сина. Оскаржуване рішення від 18.02.2023 позивач вважає протиправним, незаконним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, тому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 55 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18 лютого 2023 року .
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області правомірно винесено рішення про примусове повернення позивача в країну походження та надано докази такої правомірності з посиланнями на конкретні норми чинного законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Приморський районний суд м.Одеси суд рішенням від 09 серпня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Громадянин ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- оскаржуване рішення порушує права апелянта на життя та те, що жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання , яке передбачає ст.3 Європейської конвенції «Про захист прав і основних свобод людини»;
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст позову.
Ухвалою від 07 вересня 2023 року справа призначена до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду у залі судового засідання №10 на 12.09.2023 о 12:15.
З урахуванням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи від 11.09.23 за вх. № 20896/23 розгляд справи перенесено на 19.09.2023 о 12:15 (а.с.183-184).
З урахуванням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи від 19.09.23 за вх. № 21803/23 (а.с.194) розгляд справи перенесено на 26.09.2023 о 12.15.
25.09.2023 за вх. № 22214/23 до суду від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, зі змісту яких вбачається про одностороннє розірвання угоди про надання правової допомоги позивачу(а.с.203).
Відтак, з метою уникнення будь-якого ризику порушення права позивача на отримання належної правової допомоги, колегія суддів, враховуючи правову позицію Європейського суду з прав людини у справі “Бартая проти Грузії” (заява № 10978/06 від 26.07.2018) вирішила розгляд справи перенести на 10.10.2023 о 12:15.
28.09.2023 відповідно до статті 124 КАС України судова повістка була направлена позивачу шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією за місцем проживання позивача.
10.10.2023 П'ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні на 31.10.2023, з огляду на те, що станом на 10.10.2023 судова повістка не була вручена адресату за вказаною адресою місця проживання.
Відповідно до рекомендованого повідомлення 27.10.2023 позивач отримав повістку про розгляд справи 31.10.2023(а.с.221).
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що співробітником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 18.02.2023, за адресою: м. Одеса, площа Старосінна в кафе «Алі Баба», було виявлено громадянина Туреччини на установчі дані ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за порушення міграційного законодавства та запрошено до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за адресою: вул. Преображенська, 64, м. Одеса.
Відповідно до рішення № 55 про примусове повернення в країну походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства вбачається, що громадянин Туреччини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України у 2015 році, легально, через КПП «Одеський морський торгівельний порт» по паспортному документу громадянина Туреччини для виїзду за кордон на його ім'я, який втратив на території України з невідомих причин.
Також відповідно до рішення № 55 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, повідомлення щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, ОСОБА_3 звертався до дипломатичної установи Республіки Туреччини з метою документування свідоцтвом на повернення до Туреччини, документ оформлено, серія НОМЕР_1 (терміном дії: 11.03.2022 - 10.04.2022), але територію України не залишив.
Громадянин Туреччини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працює, постійного місця проживання та законного джерела існування, у останнього, в Україні не має, доказів протилежному суду не надано.
Станом на станом на 18.02.2023 позивач на території України перебуває незаконно, у зв'язку з чим відносно позивача ГУ ДМС в Одеській області був складений протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 009537 від 18.02.2023 за ч. 1 ст. 203 КУпАП та постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МОД 009632 від 18.02.2023 на позивача був накладений штраф у розмірі 5100,00 грн., доказів сплати штрафу суду не надано.
Оскільки було встановлено, що після закінчення дозволеного строку перебування, іноземець не виїхав з України, порушуючи міграційне законодавство України, рішенням ГУ ДМС України в Одеській області за № 55 прийнято примусово повернути в країну походження громадянина Туреччини на установчі дані ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язати покинути територію України у термін до 19 березня 2023 року включно.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави для скасування рішення про примусове повернення позивача - відсутні.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773.
Статтею 3 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.
Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.
Статтею 9 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Згідно частини 1 статті 15 Закону України“ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється:
іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України;
іноземців, які постійно проживають на території України, - за паспортним документом та посвідкою на постійне проживання;
осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, - за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон;
іноземців та осіб без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, - за проїзним документом для виїзду за кордон;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з особами, зазначеними у частинах другій - дванадцятій статті 4 цього Закону, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв'язку з працевлаштуванням, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв'язку з участю у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв'язку з участю у діяльності релігійних організацій, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв'язку з участю у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які працюють у представництвах іноземних суб'єктів господарювання в Україні, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які працюють у філіях або представництвах іноземних банків на території України, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв'язку з провадженням культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України “Про волонтерську діяльність”, інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які працюють кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації на території України, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання;
іноземців - громадян держав, які можуть в'їжджати в Україну без візи відповідно до законодавства України чи міжнародного договору України, - за паспортним документом або іншим документом, якщо це передбачено міжнародним договором України;
іноземців, які є громадянами держав, з якими укладено договори про місцевий прикордонний рух, - за документами, які дають право на перетинання державного кордону в межах місцевого прикордонного руху, що оформляються дипломатичними представництвами та консульськими установами України в установленому Міністерством закордонних справ України порядку;
іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, - за паспортним документом та військовим квитком рядового, сержантського і старшинського складу.
Згідно зі статтею 16 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного закону.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно із частиною 3 статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у його діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Обставини за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн визначені частиною 1 статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, зокрема:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, громадянин Туреччини на установчі дані ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 прибув на територію України в 2015 році.
Матеріалами справи підтверджено, що 13.03.2023, тобто після прийняття рішення від 18.02.2023 № 55 про примусове повернення в країну походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, на юридичну адресу Головного управління надійшло письмове звернення особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зареєстроване 13.03.2023 за вх. № К-124/6/5101-23 (а.с.76-77).
Відповідно до відповіді Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 15.03.2023 за вих. № 5100.5.1/169-23 вбачається, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту подається іноземцем чи особою без громадянства безпосередньо до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника особисто з роз'ясненим алгоритмом заповнення заяви у сфері міжнародного захисту(а.с.78).
Міжнародним та національним законодавством не передбачена процедура дистанційної реєстрації заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Станом на 21.03.2023 позивач підрозділ не відвідував, що підтверджується матеріалами справи.
Окрім того, система міжнародного захисту виключає елемент дистанційної реєстрації заяви, що передбачено Конвенцією про статус біженців 1950 року. Так, в п. 2 ч. А ст. 1 визначено, що особа не вважається такою, що позбавлена захисту країни своєї національної належності, якщо без будь-якої поважної причини, яка випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом країн, а як вбачається з сертифікату на повернення, іноземець безперешкодно звернувся до дипломатичної установи країни громадянської належності та отримав сертифікат на повернення.
Отже, позивач знаходився на території України нелегально, що є грубим порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців, що відповідно було підставою для відповідача для прийняття рішення про примусове повернення позивача за межі України до країни походження.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на такі обставини як його сімейний стан, наявність у нього цивільної дружини і дитини, оскільки такі обставини в наведеному у статті 31 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” переліку відсутні.
Сам по собі факт наявності у позивача цивільної дружини та дитини не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 року по справі № 2340/2910/18 та від 18.03.2021 року по справі № 522/14416/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у не належний спосіб, про що йому було повідомлено та рекомендовано звернутись особисто, а не засобами поштового зв'язку(а.с.78).
Проте, як свідчать матеріали справи та не спростовано позивачем він підрозділ не відвідував.
При цьому, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини, настання яких передбачає застосування положень частини 1 статті 31 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, позивачем до суду не надано. Відсутні такі докази і в матеріалах справи. Так само відсутні підстави вважати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу, що особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
Так, відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов'язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас, пасивна поведінка позивача щодо не реалізації своїх прав ні в якому разі не може ставитись у вину органу державної влади.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суд першої інстанції, що дії відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення є правомірними, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, в тому числі й положеннями Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, а тому правові підстави щодо скасування рішення про примусове повернення відсутні.
До того ж апеляційний суд враховує, що позивач офіційно не працевлаштований, зареєстрованого місця проживання не має.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.
Водночас, слід зазначити, що бажання іноземця чи особи без громадянств, зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Крім того, апеляційний суд підкреслює, що, у разі наявності зареєстрованого шлюбу позивача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства.
Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 522/14416/18, від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17.
Доводи апелянта про побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності з огляду на побоювання бути заарештованим, колегією судів відхиляються, оскільки ані до органу міграційної служби, ні до суду жодних переконливих доказів, що свідчили б про переслідування відповідача на своїй батьківщині надано не було.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина Туреччини ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу громадянина Туреччини ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 09 серпня 2023 року у справі № 522/4799/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк