П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/6139/23
Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі № 420/6139/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітета Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо відмови надати запитувану інформацію на запит від 08.03.2023, яка викладена у листі від 15.03.2023;
- зобов'язати Виконавчий комітет Подільської міської ради Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 повну відповідь на запит від 08.03.2023 року відповідно до поставлених питань у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI, із змінами і доповненнями, про перелік рухомого та нерухомого майна, яке належить Подільській міській раді (Подільській громаді);
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області судові витрати за подання правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що 08.03.2023 подав запит до Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області, однак листом від 15.03.2023 в наданні публічної інформації було відмовлено. Разом з тим, запитувана інформація є публічною, саме відповідач нею володіє та є розпорядником. Запитувана інформація створена, є сформованою та міститься на матеріальних носіях. Таким чином, відмова відповідача є протиправною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 04.08.2023 у справі № 420/6139/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо відмови надати запитувану інформацію на запит ОСОБА_1 від 08.03.2023, яка викладена у листі від 15.03.2023.
Зобов'язав Виконавчий комітет Подільської міської ради Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 запитувану у запиті від 08.03.2023 інформацію про перелік рухомого та нерухомого майна, яке належить Подільській міській раді (Подільській міській територіальній громаді).
У задоволенні решти позову - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову в частині стягнення судових витрат, якою задовольнити відповідну позовну вимогу в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду викладені у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до яких у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Відповідач надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає висновки суду першої інстанції, в частині судових витрат правильними, прийнятими з правильним застосуванням положень матеріального та дотриманням вимог процесуального права.
Обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції, 08.03.2023 ОСОБА_1 подав до Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області запит на інформацію про надання відомостей - перелік рухомого та нерухомого майна, яке належить Подільській міській раді (Подільській громаді) (а.с. 6).
Листом від 15.03.2023 Виконавчим комітетом Подільської міської ради Подільського району Одеської області Лунгулу П.І. повідомлено про відмову у задоволенні його запиту. У листі, зокрема, зазначено, що відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Важливою ознакою публічної інформації є її попередня фіксація на матеріальному носії. Закон регулює відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати інформацію, а тому на підставі п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивачу відмовлено у задоволенні запиту.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що Виконавчий комітет Подільської міської ради Подільського району Одеської області в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» є розпорядником публічної інформації та має володіти запитуваною позивачем інформацією як виконавчий орган міської ради (особи, яка є власником майна), та як особа, що здійснює управління цим майном, а тому викладена у листі від 15.03.2023 відмова у наданні такої інформації є протиправною.
Крім того, як зазначив суд, наведеними вище приписами ч. 3 ст. 22 Закону передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Однак, відповідач, стверджуючи, що він не володіє запитуваною інформацією, не направив цей запит особі, яку він вважає належним розпорядником інформації.
Також відповідач в порушення приписів ч. 4 ст. 22 Закону у відмові в задоволенні запиту на інформацію не зазначив порядок оскарження цієї відмови.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в задоволенні запиту.
Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що згідно акта виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги, всього надано та планується надати послуг на суму 2000 грн. Це свідчить про те, що не всі послуги на суму 2000 грн. позивачу надані адвокатом на даний час, а будуть надані в майбутньому. Фактична сплата за послуги адвоката позивачем не здійснювалася.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані до суду документи не підтверджують витрати на правничу допомогу адвоката, понесені позивачем під час розгляду даної адміністративної справи № 420/6139/23.
Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення судових витрат з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині стягнення судових витрат з відповідача. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Надаючи оцінку вказаним доводам апелянта колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підставі частин 4-7 цієї статті КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.
Так, в даному випадку, на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, було надано до суду першої інстанції такі документи: копію договору про надання правової допомоги від 08.09.2021, опис юридичних послуг, акт виконаних робіт від 20.03.2023 (а.с. 8, 10-11).
Згідно акту виконаних робіт від 20.03.2023 адвокат, ОСОБА_2 надав, а замовник, ОСОБА_1 , прийняв наступні послуги:
- надання консультації замовнику, роз'яснення - 07.03.2023- 1 година;
- надання роз'яснення по відповіді Виконавчого комітету Подільської міської ради від 15.03.23 - 15.03.2023 - 30 хвилин;
- зібрання доказів, складення позову до Одеського окружного адміністративного суду - 16.03.2023 - 2 години - 2000 грн.;
- складення акта виконаних робіт і заяву про відшкодування судових витрат - 16.03.2023 - 1 година;
- надання відповіді на відзив, надання консультацій впродовж судового розгляду позову - 30 хв.
При цьому, в акті вказано, що відповідно до п. 4.3 договору сторони домовились, що оплата правової допомоги буде здійснена в повному обсязі після отримання рішення суду, яке набере законної сили.
Загальна вартість наданих послуг, які надано та планується надати становить 2000,00 грн.
Тобто, позивачем надано належні та допустимі докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачені або підлягають сплаті позивачем.
Апеляційний суд зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст. ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.
Відтак, висновки суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджуються з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду, а отже є помилковими.
Водночас, дослідивши вищезазначену заяву, колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду по справі № 520/7431/19.
Також колегія суддів зауважує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
07.09.2023 до П'ятого апеляційного адміністративного суд надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти її задоволення, тобто, фактично заперечує проти розміру судових витрат.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скарзі відповідач зазначає, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката, що свідчить про завищення адвокатом тривалості надання послуг щодо складення позовної заяви у цій справі.
Оцінюючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
Відповідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, витрати на правову допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір обґрунтованим та мати розумну суму.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відзив на апеляційну скаргу майже повністю відтворює зміст позовної заяви. При цьому, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не були ключовими при ухваленні судового рішення апеляційним судом.
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи предмет позову, зміст та обсяг робіт проведених адвокатом, пов'язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, а також те, що представник позивача не подавав до суду першої інстанції відповідь на відзив, як то зазначено в акті виконаних робіт, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції підлягають обмеженню сумою 400,00 грн., яка є співмірною з урахуванням наведених критеріїв.
В ході апеляційного розгляду справи апелянт довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивач судових витрат.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, та ухвалення в цій частині нової постанови, якою вказану позовну вимогу слід задовольнити частково.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі № 420/6139/23 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду 04.08.2023 у справі № 420/6139/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області судових витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.- скасувати.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовну вимогу про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області судових витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04056960, 66300, Одеська область, м. Подільськ, просп. Шевчена, 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 400 (чотириста),00 грн.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду 04.08.2023 у справі № 420/6139/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк