ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 280/11948/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року (головуючий суддя Кисіль Р.В.)
в адміністративній справі №280/11948/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 06.12.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.05.2016 року по 22.01.2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексації споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 23.05.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 22.01.2019 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації невикористаної за 2017-2019 роки додаткової відпустки учасника бойових дій;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію невикористаної за 2017-2019 роки додаткової відпустки учасника бойових дій в кількості 28 календарних діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22 січня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що відповідач, всупереч вимогам Законів та інших нормативно-правових актів, при його звільненні з військової служби (22.01.2019), не здійснив повний розрахунок та не виплатив йому всіх обов'язкових для виплати кошти, чим було порушено його конституційні права та змусило звернутись з даним позовом до суду. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.05.2015 року по 28.02.2018 року, з зазначенням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23 травня 2015 року по 28 лютого 2018 року, з зазначенням базового місяця - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 08.12.2017 року по 22.01.2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 08.12.2017 року по 22.01.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, - 22 січня 2019 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, підлягають задоволенню за період з 08.12.2017 по 22.01.2019 (дата звільнення з військової служби у запас).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги серед іншого вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Посилається також на те, що в січні 2016 року в порівнянні з груднем 2015 року сума підвищення грошового доходу за рахунок її складових перевищила суму індексації, тому січень 2016 року (а не 2008 року) слід вважати базовим. Тому вимога про застосування січня 2008 року як базового місяця для індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 28.02.2018 - є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Крім того вказує, що позивач не звертався до відповідача з заявою/рапортом про компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2017- по 2019р.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23.05.2016 року по 22.01.2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 .
08 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.01.2019 за №23 сержанта військової служби ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення.
11 листопада 2021 року в інтересах ОСОБА_1 подано на адресу ВЧ НОМЕР_1 адвокатський запит про надання документів та інформації про оплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби у ВЧ НОМЕР_1 та інформації про виплату невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Позивач у позовній заяві зазначив, що станом на час звернення до суду з даним позовом відповідь він не отримав.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування індексації та компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Стосовно строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
В силу правової позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15.10.2013 року №9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 122 КАС України суд першої інстанції дійшов до висновку, що у разі порушення законодавства про оплату праці органом, що призначає і виплачує заробітну плату (грошове забезпечення), адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум грошового забезпечення за минулий час, у тому числі будь-яких його складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій) незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №646/6250/17.
Крім того, дане питання було вирішено судом першої інстанції під час відкриття провадження у справі.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зміни в частину 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (якими обмежено строк звернення до суду) внесені в липні 2022 року. Натомість позивач звернувся до суду в грудні 2021 року, отже обмеження строків, що внесені в частину 2 статті 233 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на дані правовідносини.
Отже позивачем не порушено строк звернення до адміністративного суду.
Щодо задоволення позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 23.05.2016 року по 28.02.2018 року, з зазначенням базового місяця - січень 2008 року.
Частинами 1-3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 року.
Положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення) (ст.2 ЗУ №1282-ХІІ).
При цьому, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %. (ст.4 ЗУ №1282-ХІІ).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Також, з 01.12.2015 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів №526 від 13.06.2012 року в редакції Постанови Кабінету Міністрів №1013 від 09.12.2015 року Порядок доповнено пунктом 10-2, відповідно до якого для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до вимог абзацу 3 пункту 10-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 15.12.2015) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалось з місяця прийняття працівника на роботу.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 23.05.2016 року по 28.02.2018 року застосував базовий місяць - січень 2008 року.
З таким висновком суду першої інстанції (базовий місяць - січень 2008 року) колегія суддів апеляційної інстанції погодитися не може, оскільки в силу абзацу 3 пункту 10-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалось з місяця прийняття працівника на роботу.
Позивач проходив військову службу у відповідача з 23.05.2016, отже застосування до даних правовідносин базового місяця - січень 2008 року є необґрунтованим.
Водночас, саме на відповідача покладено дискреційні повноваження визначати базовий місяць при індексації грошового забезпечення.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач просив в позові визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.05.2016 року по 22.01.2019 року.
Натомість суд першої інстанції в своєму рішенні визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.05.2015 року по 28.02.2018 року (з зазначенням базового місяця - січень 2008 року).
Отже суд першої інстанції (задовольняючи позовні вимоги з 23.05.2015 року) необґрунтовано вийшов за межі позовних вимог.
Як наслідок в частині задоволення позовних вимог з 23.05.2015 року до 22.05.2016 року та зазначення базового місяця - січень 2008 року - рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що подаючи позов, позивач не надав жодного доказу щодо не нарахування йому відповідачем індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпуску.
При цьому, матеріали справи містять Інформацію щодо розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 №10 від 05.01.2022 за період з 21.05.2016 по 22.01.2019, що направлена відповідачем на витребування суду першої інстанції (а.с. 45).
Вказана інформація містить відомості, що з травня 2016 по листопад 2018 року індексація позивачу нарахована з показником « 0». При цьому, в грудні 2018 року ОСОБА_1 нарахована індексація в розмірі 71,08грн. а в січні 2019 року - в розмірі 50,44грн.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції зазначений доказ спростовує доводи позивач про не нарахування йому індексації в зазначений період.
Інших доказів щодо не нарахування позивачу індексації за вказаний період матеріали справи не містять.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оскільки позивачем не надано будь-яких доказів щодо не нарахування та виплати індексації його грошового забезпечення, то відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
При цьому нарахування індексації з показником « 0» не є не нарахуванням індексації.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що індексація грошового забезпечення нараховується не завжди, а тільки у випадках, коли індекс інфляції перевищує поріг інфляції (103%), а саме коли відбувається тривале зростання загального рівня цін, що відображає зниження купівельної спроможності грошової одиниці товару.
Натомість, згідно Зведеної таблиці індексів споживчих цін за 2016 рік по лютий 2018 року індекс інфляції не перевищив 103%, отже були відсутні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо вимоги позивача нарахувати індексацію грошового забезпечення за період з березня 2018 по січень 2019 року, то за цей період відповідачем нарахована індексація грошового забезпечення за грудень 2016 року та за січень 2019 року.
Так матеріали містять Інформацію щодо розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 №9 від 05.01.2022 за період з 21.05.2016 по 22.01.2019, що направлена відповідачем на витребування суду першої інстанції (а.с. 47).
При цьому, згідно Зведеної таблиці індексів споживчих цін за 2018 рік по лютий 2019 року індекс інфляції не перевищив 103%, отже були відсутні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення за вказаний період.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги щодо нарахування індексації, оскільки не надано будь-яких доказів щодо не нарахування йому індексації.
При цьому, відповідачем, доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення позивача, доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період, оскільки надано докази про індексації грошового забезпечення позивача.
Отже в частині позовних вимог щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивача слід відмовити.
Крім того, матеріали справи містять Розрахунок компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій ОСОБА_1 №11 від 05.01.2022, що направлений відповідачем на витребування суду першої інстанції (а.с. 46).
Згідно вказаного розрахунку зазначено розмір компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017-2019 роки (14 діб за кожен рік, сума компенсації 6312,06грн. за кожен рік) в загальному розмірі 18936,18грн.
Натомість матеріали справи не містять підтверджень, що вказана сума була виплачена ОСОБА_1 .
Водночас відповідач зазначає, що позивач не звертався до відповідача з заявою/рапортом про компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки.
З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в силу частини 2 статті 55 Конституції України гарантується право на судовий захист. Відповідно до вказаної норми кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Таким чином, право позивача на звернення до суду гарантовано Конституцією України.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи не містять підтверджень щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, то в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач є учасником бойових дій з 08.12.2017 року, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 (а.с. 21).
Таким чином право позивача на реалізацію компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій виникає лише з 08.12.2017 року, тобто з моменту набуття статусу учасника бойових дій по день звільнення з військової служби (22.01.2019 року).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток:
основна відпустка (ст.6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (ст.16-2 ЗУ №504/96-ВР).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (п.8 ст.10-1 ЗУ №2011-XII)
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України».
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Разом з тим суд зазначає, що статус учасника бойових дій позивач отримав - 08.12.2017, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 08.12.2017. Таким чином, саме з цієї дати у нього виникло право на додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Таким чином, з урахуванням висновків Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, підлягають задоволенню за період з 08.12.2017 по 22.01.2019 (дата звільнення з військової служби у запас).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 08.12.2017 року по 22.01.2019 року.
Аналіз зазначених обставин дає підстави для висновку що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо не нарахування та не виплати відповідачем індексації грошового забезпечення позивача, оскільки позивачем не надано доказів про не нарахування індексації, натомість відповідачем надано докази щодо індексації грошового забезпечення позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 08.12.2017 року по 22.01.2019 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Вищезазначене є мотивом для часткового врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.
Аргументи відповідача та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини, частково спростовують доводи, викладені позивачем.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору частково спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для часткового його скасування.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення позивача та в цій частині в задоволенні позову відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 25.10.2023 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова