КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року Київ Справа №320/14182/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Вишгородського відділу Центрального Міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 з позовом до Вишгородського відділу Центрального Міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області , у якому просить суд:
- визнати неправомірною відмову від 20.10.2022 та зобов'язати оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про видачу неповнолітній паспорта громадянина України виключно у формі книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Однак, відповідачем відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки вона не досягла 16 річного віку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 5 травня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідач зобов'язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України відповідно до вимог чинного законодавства. Вказує, що паспорт громадянина України у формі книжечки може бути оформлено та видано лише особі, яка досягла 16-річного віку. Звертає увагу, що ОСОБА_2 , на момент звернення до відповідача не досягла 16-річного віку. Таким чином, звернення щодо видачі паспорта у формі книжечки є передчасним, а тому у відповідача в даному випадку були відсутні законні підстави для видачі такого паспорта.
До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позов. Зазначає, що викладені в відзиві заперечення не спростовують наведених у позовній заяві обставин.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 20 червня 2007 року.
У вказаному свідоцтві зазначено, що батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2022 ОСОБА_2 , разом зі своїм законним представником - ОСОБА_1 , звернулись до Вишгородського відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області із заявою-анкетою щодо оформлення паспорта громадянина України , у якій просили видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, у зв'язку з ненаданням ним згоди на обробку її персональних даних.
До вказаної заяви були додані копії та оригінали таких документів:
власноручно написана заява про видачу паспорта громадянина України; копія свідоцтва про народження; дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см; копія паспорта матері; копія Довідки про реєстрацію місця проживання особи.
Вишгородський відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області листом №80.3228.8-508/80.3228.1-22 від 20.10.2022 повідомив позивача про те, що на сьогодні діє Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС від 06.06.2019 №456, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року №620/33591 (далі - Наказ). Відповідно до пункту 3 Розділу 1 "Загальні положення" Наказу оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України особі, яка досягла 16-річного віку. Розділом III "Оформлення паспорта вперше" Наказу визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи. Вказано, що право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року виникає у особи після досягнення 16-річного віку. ОСОБА_2 не досягла 16 - річного віку, а тому звернення щодо видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року є передчасним.
Не погодившись з протиправними діями відповідача щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту "а" пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 21 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, на даний час діє Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (надалі - Положення № 2503-ХІІ), п. 3 якого передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
03.04.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 398 "Про внесення зміни до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", відповідно до якої пункт 3 Постанови № 302 доповнено абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".
Згідно з підпунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Порядок №456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 456 визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає, зокрема, рішення суду.
Тобто, чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України саме у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначені наступні ознаки типових справ:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Таким чином, сторони та заявлені позовні вимоги містять визначені Верховним Судом ознаки типової справи.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 звернулась з заявою, в якій просила оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ та надала документи на оформлення паспорта-книжечки, за результатами розгляду якої відповідачем, з посиланням на приписи Закону № 5492-VI та Тимчасового порядку № 456, повідомлено, що відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, оформлення і видача паспорта здійснюється територіальними підрозділами ДМС.
Відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII була предметом розгляду у зразковій справі та була визнана неправомірною.
За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 у згаданій зразковій справі, є обов'язковими для судів при ухваленні рішень у типових справах.
Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
Щодо твердження відповідача про не досягнення ОСОБА_2 16-річного віку на час звернення щодо оформлення паспорта у формі паспортної книжечки, суд вважає його безпідставним з врахуванням наступного.
Суд при цьому враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20.
Так, спірним у вказаній справі стало також питання віку, з якого має видаватися паспорт у формі книжечки, з огляду на приписи статті 21 Закону № 5492-VI, якими встановлено обов'язок громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку, отримати паспорт громадянина України, тоді як приписами Положення № 2503-ХІІ передбачено отримання паспорта з шістнадцятирічного віку.
Частиною третьою статті 7 КАС України встановлено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд у справі № 420/4049/20 погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Порядок № 456, та вказав на імперативність приписів Закону № 5492-VI, яким встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України. Верховний Суд також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації своїх громадянських прав.
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №456 заява та документи для оформлення і видачі паспорта подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №456 визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає:
1) заяву;
2) рішення суду;
3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;
4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;
6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи.
Отже, чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (і яке входить у перелік документів для отримання відповідного паспорту).
Викладене свідчить про протиправність відмови, у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відпові оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає, що повним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки у порядку та за формою, визначеними Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 3 Постанови № 302 Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Крім того, як зазначено вище, видача територіальним підрозділом ДМС громадянину України паспорту у формі книжечки передбачено безпосередньо Тимчасовим порядком № 456.
Відповідно до положень статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частини друга статті 77 КАС України).
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивачів, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Вишгородського відділу Центрального міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області, оформлену листом №80.3228.8-508/80.3228.1-22 від 20.10.2022, у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Зобов'язати Вишгородський відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (місцезнаходження: вул. Кургузова, 3, м. Вишгород, Київської області, код ЄДРПОУ:42552598) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородського відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (місцезнаходження: вул. Кургузова, 3, м. Вишгород, Київської області, код ЄДРПОУ:42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.