КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року Київ № 320/20702/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вищого антикорупційного суду (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно із частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020;
- зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 354117, 40 грн.;
- до здійснення повного розрахунку зобов'язати Вищий антикорупційний суд обліковувати ненараховану та невиплачену позивачу у зв'язку з протиправним обмеженням на виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ суддівську винагороду як кредиторську заборгованість підприємства.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 18.04.2020 і до 27.08.2020 він отримував суддівську винагороду з обмеженнями, запровадженими на період карантину Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020.
Стверджував, що його право на суддівську винагороду, складовою якого є, зокрема і певний розмір винагороди, гарантованої Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», до яких будь-які зміни в частині обмеження розміру суддівської винагороди на період карантину у зв'язку з розповсюдженням коронавірусу SARS-CoV-2 не вносились.
Із урахуванням викладеного позивач уважає, що у відповідача не було підстав для обмеження розміру його суддівської винагороди.
Відповідно до ухвали від 20.06.2023 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача до суду надійшли витребувані відповідно до ухвали суду від 20.06.2023 документи, а також відзив на позовну заяву.
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу SARS-CoV-2 з 12.03.2020 встановлено карантин.
13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», який набрав чинності 18.04.2020, та яким встановлено, що на період карантину суддівська винагорода не може перевищувати десяти розмірів мінімальних заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, тобто 47 230, 00 грн. на місяць. Із урахуваннями викладеного відповідач уважає, що з 18.04.2020 у нього не було правових підстав для не застосування обмежень, що передбачені Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік».
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем не спростовані викладені у позові доводи, у зв'язку із чим просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту яких Вищий антикорупційний суд позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, наведених у відзиві.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , Указом Президента України від 11.04.2019 за №129/2019 призначений на посаду судді Апеляційної палата Вищого антикорупційного суду.
Наказом Вищого антикорупційного суду від 23.04.2019 №25/к позивача зараховано до штату Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та вирішено вважати таким, що приступив до виконання обов'язків судді 23.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX (далі - Закон №553-IX), пунктом 10 якого Закон України «Про Державний бюджет на 2020 рік» доповнено статтею 29, що установлювала, що у квітні 2020 року та на період до завершення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Наказом Вищого антикорупційного суду від 27.04.2020 №425/к «Щодо порядку застосування обмежень максимального розміру суддівської винагороди, передбаченої Законом №553-ІХ» управлінню планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності наказано з 18.04.2020 та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, здійснювати розрахунок суддівської винагороди на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом №553-ІХ, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01.01.2020, застосувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. При цьому в зазначеному максимальному розмірі не враховувати суми допомоги з тимчасової непрацездатності, допомоги на оздоровлення та оплату щорічної відпустки. За час перебування судді у щорічній відпустці протягом 2020 року йому здійснюється виплата суддівської винагороди у повному обсязі та без будь-яких обмежень, передбачених Законом №553-ІХ.
Як убачається з довідки Вищого антикорупційного суду від 09.05.2023 №242, довідок від 03.07.2023 №260-264 про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за квітень-серпень 2020 року у квітні 2020 року розмір обмеження суддівської винагороди позивача становив 42064, 77 грн., у травні 2020 року - 81362, 11 грн., у червні 2020 року - 93857, 00 грн., у липні 2020 року - 42976, 52 грн., у серпні 2020 року - 93857, 00 грн. Загальний розмір обмеження за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склав 354117, 40 грн.
Наказом Вищого антикорупційного суду від 07.09.2020 №940/к визнано таким, що втратив чинність наказ Вищого антикорупційного суду від 27.04.2020 №425/к. Вирішено здійснювати з 28.08.2020 нарахування суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Уважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно із частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходив із такого.
Правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Статтею 4 Закону №1402-VIII передбачено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно із частиною п'ятою статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини шостої статті 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною сьомою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Відповідно до частини восьмої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 (далі - Закон №553-IX), пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено статтею 29 такого змісту (у редакції, яка діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 28.08.2020 №10-р/2020): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) (частина третя)».
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020??визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами та абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX (пункт 1 резолютивної частини Рішення).
Положення Закону №294-IX зі змінами та Закону №553-IX визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
Зі змісту положень чинного законодавства випливає, що суддівська винагорода судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду складається з посадового окладу, розмір якого становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, що збільшується на коефіцієнт 1,25, та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Водночас Законом №553-IX до Закону № 294-IX унесено зміни, відповідно до яких розмір суддівської винагороди не може перевищувати 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Питання правомірності виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону №294-IX у редакції Закону №553-IX, вже було предметом оцінки Верховного Суду, який у цій категорії справ сформулював сталу судову практику.
Вперше висновки щодо окресленого питання були викладені в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.
У справі № 340/1916/20 Верховний Суд виснував, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року), не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було (пункт 55). ??
Отже, для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закон №1402-VIII є спеціальним, а тому його норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами.
Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.? Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.??
Таким чином, із набранням 18.04.2020 чинності Законом № 553-IX, яким Закон №294-IX доповнено статтею 29, не змінилось правове регулювання правовідносин із нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у спірних правовідносинах були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом №1402-VIII підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Аналогічні висновки були викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 640/16326/20 у подібних правовідносинах.
Як і у цій справі, позивачем у справі №640/16326/20 був суддя Вищого антикорупційного суду України, а предметом справи - невиплачена суддівська винагорода у зв'язку із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону №294-IX з урахуванням змін, унесених Законом № 553-IX.
У справі № 640/16326/20 Верховний Суд зазначив, що висловлена у справі № 340/1916/20 правова позиція, незважаючи на відмінність періодів, за які стягується суддівська винагорода, та відмінність суб'єктного складу, підлягає застосуванню до спорів між суддями Вищого антикорупційного суду та Вищим антикорупційним судом щодо виплати суддівської винагороди з обмеженням 10 мінімальних заробітних плат (пункт 55).
У пунктах 50-52 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що Закон № 553-ІХ не може встановлювати розмір винагороди судді, оскільки ним зміни до Закону № 1402-VIII стосовно розміру суддівської винагороди не вносилися, який, між тим, є єдиним нормативно-правовим актом, що визначає розмір суддівської винагороди.
Ураховуючи те, що відповідно до статті 8 Конституція України має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди є беззаперечним способом подолання будь-яких колізій у правовому регулюванні правовідносин щодо її нарахування та виплати на користь спеціального закону про судоустрій, яким є Закон № 1402-VIII, норми якого жодних обмежень щодо виплати суддівської винагороди у спірний період не містять.
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, які мають бути застосовані судом при вирішенні спору, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно- правовий акт їм суперечить.
У вказаній справі Верховний Суд також вказав на помилковість доводів Вищого антикорупційного суду про те, що виплата суддівської винагороди з відповідними обмеженнями у спірний період є правомірною, оскільки норми Закону № 553-ІХ на час виникнення спірних правовідносин були чинними та втратили чинність лише 28.08.2020 на підставі Рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20), положення якого не мають ретроспективної дії.
Як зазначив Верховний Суд, питання ретроспективної дії вказаного Рішення Конституційного Суду України є не релевантним, оскільки набрання чинності Законом №553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 справі № 640/23567/20.
Беручи до уваги зазначені правові позиції, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач не мав правових підстав для обмеження його суддівської винагороди у квітні-серпні 2020 року десятьма мінімальними заробітними платами.
Таким чином відповідач протиправно не доплатив позивачу 354117, 40 грн. суддівської винагороди.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд виходив із такого.
У позовній заяві позивач просив визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду України щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з обмеженнями на підставі Закону №294-IX та зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 354117, 40 грн.
Як зазначив Верховний Суд в його постанові від 03.03.2020 у справі № 340/1916/20, правильне вирішення справи, предметом якої є невиплачена за період із квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода у зв'язку із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону №294-IX, залежить від правильного визначення розпорядників бюджетних коштів, від яких залежить фінансування того чи іншого суду (зокрема встановлення статусу ДСА), а також від встановлення ким із розпорядників фактично прийнято рішення про виплату суддівської винагороди з відповідними обмеженнями.
Верховний Суд у своїх постановах від 04.10.2022 у справі № 640/23567/20, від 16.02.2023 у справі № 640/16326/20 зазначив, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах таким способом захисту прав позивача є саме стягнення з ВАКС суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.
При цьому Верховний Суд зазначив, що з урахуванням приписів статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захистити права позивача без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено, неможливо, а відтак у подібних правовідносинах судам належить визнавати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та стягнення з Вищого антикорупційного суду суми недоотриманої суддівської винагороди за вказаний період.
Обґрунтовуючи саме такий спосіб захисту порушених прав, Верховний Суд у вказаних постановах виходив із того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» у теорії права та на практиці.
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
Так, частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до пункту 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, ураховуючи приписи частини першої статті 3 Закону № 4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
Відповідно до пункту 1-1 частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII вищий спеціалізований суд здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.
Положеннями статті 2 Закону №294-IX затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до цього Закону.
Так, у додатку № 4 до Закону №294-IX визначено видатки на забезпечення діяльності ВАКС за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0850000 «Вищий антикорупційний суд», 0851000 «Апарат Вищого антикорупційного суду», 0851010 «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом», 0851020 «Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду».
Із урахуванням викладених критеріїв ефективного засобу юридичного захисту сформованих у постановах від 04.10.2022 у справі № 640/23567/20, від 16.02.2023 у справі № 640/16326/20, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є: 1) визнання протиправними дій Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та доповненнями, унесеними Законом України від 13.04.2002 №553-ІХ; 2) стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 354117, 40 грн.
Вимоги позивача про зобов'язання Вищого антикорупційного суду нарахувати і виплатити недоотриману суддівську винагороду; обліковувати ненараховану та невиплачену суддівську винагороду як кредиторську заборгованість поглинаються вимогами про її стягнення, а тому задоволенню не підлягають. Суд також зазначає, що вказаний спосіб захисту порушеного права не відповідає змісту спірних правовідносин, характеру порушеного права і не забезпечить досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту порушених прав.
Відтак, за результатами розгляду справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, оскільки відповідачем не доведено правомірності своїх дій відносно позивача, що полягали у виплаті суддівської винагороди в обмеженому розмірі.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо невиплати позивачу суддівської винагороди у повному розмірі, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у зазначеній частині позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із цим адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2002 №553-ІХ.
Стягнути з Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ: 42836259: місцезнаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 41) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 354117, 40 грн. (триста п'ятдесят чотири тисячі сто сімнадцять гривень 40 копійок) з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.