ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" жовтня 2023 р. справа № 300/3750/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (надалі - Територіальне управління, відповідач) про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 в розмірі 30 000 грн щомісячно, починаючи з 01.03.2022 до дати ухвалення судом рішення по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є співробітником Служби судової охорони, а отже має право на додаткову винагороду у розмірі 30000 грн., встановлену Постановою КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168. Проте, як зазначає позивач, відповідач з 01.03.2022 протиправно не виплачує йому таку винагороду, що порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов'язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
11.10.2022 через підсистему «Електронний суд» Територіальним управлінням скеровано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, на переконання Територіального управління, для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби судової охорони відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітникам. Оскільки бюджетні асигнування на виплату вказаної додаткової винагороди Територіальному управлінню як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня не виділені, відповідач позбавлений можливості й повноважень щодо здійснення таких виплат. Наведене, за доводами відповідача, свідчить про недопущення ним бездіяльності щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України №168.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 в задоволенні клопотання територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області від 11.10.2022 про залучення третіх осіб до участі у справі №300/3750/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
12.10.2022 ОСОБА_1 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду подано відповідь на відзив, у якому наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 провадження в адміністративній справі №300/3750/22 за клопотанням Територіального управління було зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 поновлено провадження у даній справі та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Так, копію посвідчення від 11.04.2022 серії НОМЕР_1 , виданого Територіальним управлінням Служби судової охорони у Івано-Франківській області підтверджується, що ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу оперативно-чергової служби із правом зберігання та носіння табельної вогнепальної зброї та спецзасобів (а.с. 15).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Територіального управління із рапортом щодо виплати йому додаткової винагороди, відповідно до Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (а.с. 10-12).
Листом від 05.08.2022 №40.06-295 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 рік та відповідно кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
Позивач вважаючи протиправною таку бездіяльність щодо ненарахування та не виплати йому додаткової винагороди, відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить такі висновки по суті спору.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон №1402-VIII), Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно із ч. 1 ст. 165 Закону №1402-VIII, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 165 Закону №1402-VIII, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Так, Постановою КМУ «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 №289 (надалі - Постанова №289) затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Відповідно до п. 2 Постанови №289, розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; а порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Згідно із п. 3 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2022 №384 (надалі - Наказ №384), грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Пунктом 4 Наказу №384 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за стаж служби. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги (п.п. 5-7 Наказу №384).
Відповідно до п.п. 9-10 Наказу №384, підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Зміст вказаних норм дає підстави для висновків про те співробітники служби Судової охорони за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення у межах затверджених фондів оплати праці, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова № 168, п. 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Надалі, Постановою КМУ від 07.07.2022 №793 (надалі - Постанова КМУ №793), опублікованою 19.07.2022, до Постанови КМУ №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Крім того, коментовану постанову доповнено п. 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (надалі - Порядок №384).
За змістом п.п. 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до п.п. 8 і 10 Порядку №384, грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в п. 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (п. 17 Порядку №384).
Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (надалі - Порядок №396).
Згідно із п. 3 Порядку №396, додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами п. 4 Порядку №396, виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
При цьому, у п. 2 Постанови КМУ від 07.07.2022 №793 та п. 4 Порядку №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.
Таким чином, з 24.02.2022 Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Судом з'ясовано, що спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з невиплатою позивачу як співробітнику Служби судової охорони вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 24.02.2022.
Водночас, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Як вже вказувалось судом, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воднораз, до додаткових видів грошового забезпечення відносяться, у тому числі, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена Постановою КМУ №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції Постанови КМУ №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до Постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України Постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, зокрема у Рішеннях від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001.
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (п. 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28.09.2004, заява №44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч. 3 ст. 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Разом з тим, суду не надано доказів вчинення Територіальним управлінням будь-яких дій по виконанню акта Кабінету Міністрів України, а саме абз. 2 п. 1 Постанови №168.
Так, у матеріалах справи відсутні копії наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, не видається, а відтак унаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, визначену Постановою №168.
При цьому, відмова ССО у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08.11.2005).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою ч. 2 ст. 6 КАС України.
Разом з цим, посилання відповідача на аргументи щодо відсутності коштів бюджетних асигнувань для виплати додаткової винагороди не може зумовлювати обмеження змісту права на таку винагороду.
Вказаний висновок обумовлений природою та значенням бюджетного законодавства, у тому числі Бюджетного кодексу України, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їхнє виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
Бюджетні асигнування виступають елементами змісту акту про бюджет як плану формування та використання фінансових ресурсів, який має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Отже, ані Бюджетний кодекс України, ані закону про Державний бюджет України на відповідний рік не регулюють порядок виплати додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168. Водночас, формування бюджету повинно здійснюватися з огляду на права осіб, яким призначені бюджетні виплати.
Тому бюджетне законодавство на поточний бюджетний рік та встановлення відповідних бюджетних асигнувань є наслідком соціально-економічних зобов'язань держави, необхідною фінансово-правовою гарантією виконання взятих на себе обов'язків перед особою, а не їхньою нормативною передумовою, від якого залежить визнання наявності чи відсутності в особи відповідного права.
До цього ж, вирішуючи питання правового значення додаткової винагороди, необхідно звернути увагу на те, що у зв'язку із безумовністю права особи на отримання відповідної виплати, на підставі приписів Постанови №168, особа володіє матеріальним інтересом у формі гарантованої законом грошової виплати з коштів державного бюджету і цей інтерес захищений ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року як видом «власності» в автономному тлумаченні положень Конвенції.
Водночас, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Така відмова по своїй суті є позбавленням права на ці кошти, позаяк вони у подальшому не компенсуються.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, а відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління на вказане право позивача не впливає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22) залишеною без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 21.09.2023.
За таких обставин, суд визнає, що позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022.
Щодо обраного позивачем способом захисту порушених прав суд зазначає наступне. Так, 24.10.2023 ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» поданро заяву про уточнення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши зміст первинно заявлених та уточнених вимог, судом встановлено, що позивач, фактично, просить змінити семантику речових конструкцій, що не випливає ані на предмет, ані на підстави позову.
При цьому, ОСОБА_1 просить нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду з 01.03.2022 до дати ухвалення судом рішення по справі.
Однак, як вже вказувалось судом, у Постанові КМУ №168, яка встановлює право співробітників Служби судової охорони на отримання додаткової щомісячної винагороди, передбачено, що вона набирає чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.
Одночасно суд приймає до уваги те, що Постановою КМУ від 20.01.2023 № 43 внесено зміни до Постанови КМУ № 168, відповідно до яких, слова зокрема, співробітникам Служби судової охорони, виключено. Вказані зміни набрали чинності 21.01.2023.
З огляду на зазначене, починаючи з 21.01.2023 у позивача відсутнє право на отримання додаткової винагороди, яка була передбачена Постановою КМУ № 168.
Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 20.01.2023 вказаної додаткової винагороди.
Тому з огляду на викладене, а також з метою ефективного захисту порушеного права позивача заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у такий належний спосіб: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 та зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 500 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОККП НОМЕР_2 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (вул. Національної Гвардії, 14А, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 43213960) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (вул. Національної Гвардії, 14А, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 43213960) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОККП НОМЕР_2 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 500 (п'ятсот) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Позивачу та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 30 жовтня 2023 р.