ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
30 жовтня 2023 року Справа № 280/6688/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення № 084050015002 від 18.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови позивачу у призначені пенсії за віком з 10.05.2023;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком позивачу, згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування" №1058, з дня настання пенсійного віку, а саме з 18.05.2023, зарахувавши до загального стажу періоди роботи: з 25.06.1982 по 01.07.1982 в Запорізькому технікумі радянської торгівлі; з 01.09.1992 по 18.09.1993 догляд за дитиною до досягнення нею шестирічного віку; з 19.09.1993 по 20.10.1997 догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку; з 12.01.2006 по 12.12.2008 у Приватного підприємеця « ОСОБА_2 » на посаді збірника стеклотари; з 21.12.2009 по 04.10.2010 у Приватного підприємця « ОСОБА_2 » на посаді приймальника скло-тари.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем було подано до ГУ ПФУ в Запорізькій області заяву про призначення пенсії за віком. 18.05.2023 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було прийнято рішення №084050015002 про відмову у призначенні пенсії з підстави відсутності необхідного страхового стажу 30 років. Позивач не погоджується з таким рішенням, вважає його протиправним та таким, що порушує її конституційні права громадянина України. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 28.08.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення та виклику сторін.
Відповідач ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області з урахуванням принципу екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 18.05.2023 №084050015002 про відмову у призначенні пенсії за віком. Відповідно до наданих до заяви документів загальний страховий стаж позивача склав 28 років 9 міясців 24 дні, що не дає підстав для призначення пенсії. Зазначено, що період з 01.09.1980 по 24.06.1982 зарахований до стажу роботи позивачки як період навчання, відтак, позовні вимоги в цій частині є безпідставними. Також зазначено, що згідно записів трудової книжки позивачка в період з 01.09.1992 по 20.10.1997 у трудових відносинах не перебувала. Підтвердження перебування у відпустці по догляду за дитиною, а саме відповідного наказу власника або уповноваженого органу позивачкою не надано, а тому підстав для зарахування до стажу роботи періоду роботи з 01.09.1992 по 18.09.1993 та з 19.09.1993 по 20.10.1997 немає. Крім того зазначено, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за періоди з 12.01.2006 по 12.12.2008 та з 21.12.2009 по 04.10.2010 не сплачено страхові внески. За вказані періоди позивачка працювала у приватного підприємця ОСОБА_1 , який згідно свідоцтва про одруження є чоловіком позивачки. Вказує, що згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. З огляду на викладене, вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідач ГУ ПФУ в Запорізькій області у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення позивачці пенсії та ніяким чином не порушувало її права на пенсійне забезпечення. Розглянувши заяву позивачки та додані документи ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було винесене рішення від 18.05.2023 №084050015002 про відмову у призначенні пенсії. Відповідно до ст. 26 Закону №1058 право на призначення пенсії після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2023 по 31 грудня 2023 року не менше 30 років. Розглянувши документи позивачки, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області до страхового стажу позивачки було зараховано періоди її навчання з 01.09.1980 по 24.06.1982, а також періоди роботи з 10.08.1982 по 07.08.1992, з 08.08.1992 по 01.09.1992, період отримання позивачкою допомоги по безробіттю з 20.10.1997 по 14.10.1998, період роботи з 01.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 23.08.2004, з 01.02.2006 по 12.12.2008, з 15.12.2008 по 04.03.2009, з 15.01.2010 по 31.08.2010, з 08.10.2010 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 01.07.2020, період отримання позивачкою допомоги по безробіттю з 02.08.2020 по 27.07.2021, з 25.08.2021 по 31.03.2023. Також зазначено, що навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах до 01 січня 2004 року зараховується лише період з денною формою навчання і підтверджується дипломами та іншими вищеперерахованими документами. Крім того зазначено, що відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку. Отже, в періоди з 01.09.1992 по 18.09.1993 та з 19.09.1993 по 20.10.1997 позивачка не перебувала у відпустках по догляду за дитиною до 6 років, так як не знаходилась у трудових відносинах та її дитина не потребувала домашнього догляду, що повинно бути підтверджено медичними висновками. Періоди роботи позивача у приватного підприємця « ОСОБА_2 » ГУ ПФУ було частково зараховано до страхового стажу, зокрема період з 01.02.2006 по 12.12.2008 та з 15.01.2010 по 31.08.2010. Періоди роботи позивачки з 12.01.2006 по 31.01.2006 та з 21.1.2009 по 14.01.2010 у приватного підприємця « ОСОБА_2 » ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не було зараховано до страхового стажу позивачки у зв'язку з тим, що в Індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) міститься інформація про місяці роботи із сплатою страхових внесків, які є меншими ні мінімальний страховий внесок, що суперечить ст.24 Закону №1058. На підставі викладеного ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було встановлено, що пенсійний вік позивачки на момент звернення за призначенням пенсії становить 60 років, її страховий стаж становить 28 років 09 місяців 24 дні та винесено рішення від 18.05.2023 №084050015002 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового сажу у кількості 30 років, визначеного ст.26 Закону №1056. Вказує, що згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. З огляду на викладене, вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 10.05.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мін'юсті України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок), заяви, які подаються особами, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням зазначеного Порядку заява про призначення пенсії з доданими документами була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.05.2023 №084050015002 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Відповідно до рішення від 18.05.2023 №084050015002 страховий стаж позивача становить 28 років 9 місяців 24 дні.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1989, зараховано всі періоди роботи, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форма ОК-5). Крім того, за 2006-2010 та 2020-2021 наявні місяці із сплатою страхових внесків, які є меншими ніж мінімальний страховий внесок.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року№1058-IV (далі - Закон 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Пунктом д частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (абзац перший пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637).
Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що запис у трудову книжку в період навчання вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання, для студентів заочної форми навчання внесення відповідного запису передбачено не було.
Судом установлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 містяться наступні записи: 01.09.1980 - 01.07.1982 навчалась в Запорізькому технікумі радянської торгівлі, підстава - Диплом НОМЕР_2 .
Відповідно до Диплому серії НОМЕР_2 позивач у 1980 вступила до Запорізького технікуму радянської торгівлі і в 1982 році закінчила повний курс названого технікуму по спеціальності «Товарознавство і організація торгівлі продовольчими товарами», рішення Державної кваліфікаційної комісії від 24.06.1982, присвоєно кваліфікацію товарознавця.
Оскільки в трудовій книжці позивача міститься запис про навчання Запорізькому технікумі радянської торгівлі, та враховуючи, що судом вище зазначалось, що запис у трудову книжку в період навчання вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання, суд вважає підтвердженим факт навчання позивача на денній (стаціонарній) формі в період з 01.09.1980 по 01.07.1982 в Запорізькому технікумі радянської торгівлі.
Проте, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області до страхового стажу позивача було зараховано періоди її навчання з 01.09.1980 по 24.06.1982. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність зарахування до загального стажу періоду навчання позивача з 25.06.1982 по 01.07.1982 в Запорізькому технікумі радянської торгівлі.
Стосовно питання зарахування до страхового стажу періодів догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 01.09.1992 по 18.09.1993, та чотирнадцятирічного віку з 19.09.1993 по 20.10.1997, суд зазначає наступне.
Пунктом ж) частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Частинами першою та другою статті 179 КЗпП в редакції, яка діяла у спірному періоді, передбачено, що жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят календарних днів до родів і п'ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню (відповідно до Закону № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 1.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).
Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без
збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Статтею 181 КЗпП в той самій редакціїі встановлено, що частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується.
Тобто, за законодавством, яке діяло на час догляду позивачем за дитиною до досягненнями нею шестирічного віку, до загального стажу роботи зараховувався час оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років відповідно до статті 179 КЗпП), а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Виходячи з відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , в періоди з 01.09.1992 по 20.10.1997 позивач у трудових відносинах не перебувала. Підтвердження перебування у відпустці по догляду за дитиною, а саме відповідного наказу власника або уповноваженого органу позивачем не надано, а тому підстав для зарахування до стажу роботи періоду роботи з 01.09.1992 по 18.09.1993 та з 19.09.1993 по 20.10.1997 немає.
Отже, оскільки відсутні докази перебування позивача у трудових правовідносинах у таких періодах, відсутність доказів (медичних висновків) того, що дитина потребувала домашнього догляду, зазначені періоди не можуть бути зараховані до страхового стажу.
Щодо незарахування до загального стажу періодів роботи з 12.01.2006 по 12.12.2008 у Приватного підприємеця « ОСОБА_2 » на посаді збірника стеклотари, з 21.12.2009 по 04.10.2010 у Приватного підприємця « ОСОБА_2 » на посаді приймальника скло-тари.
Відповідач 2 зазначає, що періоди роботи позивачки з 12.01.2006 по 12.12.2008 та з 21.12.2009 по 04.10.2010 у приватного підприємця « ОСОБА_2 » не було зараховано до страхового стажу позивачки у зв'язку з тим, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за вказані періоди не сплачено страхові внески.
За матеріалами справи періоди роботи позивача у приватного підприємця « ОСОБА_2 » Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було частково зараховано до страхового стажу, зокрема період з 01.02.2006 по 12.12.2008 та з 15.01.2010 по 31.08.2010.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового чи пільгового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа №316/1392/16-а), від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник, зокрема, щодо не зарахування відповідачем 2 до страхового стажу позивача окремих періодів роботи у зв'язку із відсутністю сплати страхових внесків.
Згідно з трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 , 12.01.2006 ПП ОСОБА_1 позивач прийнята на роботу збірник стеклотари за трудовим договором №12 від 12.01.2006 зареєстрованим у Заводськму центрі зайнятості;
12.12.2008 позивач звільнена з роботи згідно статті 38 КЗпП України за власним бажанням ПП ОСОБА_1 ;
21.12.2009 ПП ОСОБА_1 позивач прийнята на роботу приймальник скло-тари за трудовим договором №08520900154 від 21.12.2009 зареєстрованим у Заводськму центрі зайнятості;
04.10.2010 позивач звільнена з роботи згідно статті 38 КЗпП України за власним бажанням ПП ОСОБА_1 .
Виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства зі страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачці періодів її роботи на такому підприємстві.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача 2 критеріям правомірності дій суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 084050015002 від 18.05.2023 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
При цьому судом враховується таке.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно саме територіальний орган Пенсійного фонду має розглянути питання обчислення стажу позивача з врахуванням періоду навчання, а суд в силу приведеної вище норми матеріального права позбавлений компетенції з обчислення такого стажу, що унеможливлює висновок про достатність такого стажу для призначення пенсії за віком.
Аадміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
У Рекомендаціях Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Враховуючи, що обчислення страхового відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду, суд позбавлений компетенції на обчислення такого стажу, а також компетенції на вирішення питання призначення пенсії, тому в контексті спірних правовідносин не можуть бути задоволені вимоги про зобов'язання відповідний орган зарахувати спірні періоди до страхового стажу та призначити позивачу пенсію за віком.
В такому випадку належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання орган Пенсійного фонду повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, як це передбачено абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України.
При вирішенні питання, який саме з двох відповідачів має повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV, яка регулює порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - постанова № 22-1).
Останнім абзацом пункту 4.2 постанови № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.10 постанови №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відтак, враховуючи, що за положеннями Закону №1058-IV та постанови № 22-1 заява про призначення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду, а електронна пенсійна справа після призначення пенсії передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, є очевидним висновок про те, що після скасування рішення про відмову у призначенні пенсії визначеного програмним забезпеченням органу Пенсійного фонду за принципом екстериторіальності, питання про призначення пенсії має розглядати орган, яким відмовлено у призначенні пенсії, яким в спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 50 відсотків суми сплаченого судового збору, а саме 536,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, буд.15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 084050015002 від 18.05.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 травня 2023 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до її загального страхового стажу період навчання з 25.06.1982 по 01.07.1982 в Запорізькому технікумі радянської торгівлі, та періоди роботи у Приватного підприємеця « ОСОБА_2 » на посаді збірника стеклотари, на посаді приймальника скло-тари відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1989, враховуючи вже зараховані періоди роботи у Приватного підприємеця « ОСОБА_2 », з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині судового рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова