УХВАЛА
25 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 712/4126/22
Провадження № 14-123цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів: Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцова Н. В.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ у натурі житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, припинення частки у спільній власності
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2023 року, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2023 року,
УСТАНОВИЛА:
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ у натурі житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, припинення частки у спільній власності.
Рішенням від 27 лютого 2023 року Соснівський районний суд м. Черкаси позов задовольнив.
Поділив у натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділив та визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок «А-1» з прибудовою «А'-1», а саме: приміщення 1-1 коридор, 1-2 кухня, 1-3 житлова кімната, 1-4 житлова кімната; надвірні споруди - сараї «Б» та «б», вбиральня «В», огорожа № 1, 4, водоколонка № 3. Загальна площа приміщень - 41,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділив та визнав за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок «А-1» з прибудовою «А'-1», а саме: приміщення 2-1 тамбур, 2-2 кухня, 2-3 житлова кімната, 2-4 коридор, 2-5 житлова кімната, 2-6 житлова кімната; надвірні споруди - прибудова «а'», гараж «Г», вбиральня «Д», огорожа № 2. Загальна площа приміщень - 52,5 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 496,00 грн грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки, 6 916,00 грн витрат на переобладнання житлового будинку, а всього 28 412 грн.
Припинив право спільної часткової власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави 12 405 грн судового збору.
Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що кожен зі співвласників користується окремою часткою домоволодіння, проте існує спір щодо поділу в натурі нерухомого майна, який вирішити в позасудовому порядку не вдалося.
З урахуванням оцінки зібраних у справі доказів у їх сукупності, беручи до уваги той факт, що співвласниками будинку фактично поділили домоволодіння, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню відповідно до висновку експерта за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 23 червня 2022 року № 07-22 та висновку експерта за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 12 грудня 2022 року № 07-22-01.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з ОСОБА_2 на користь держави стягнув судовий збір у розмірі 12 405 грн, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю 2 групи.
Додатковим рішенням від 19 квітня 2023 року Соснівський районний суд м. Черкаси задовольнив заяву адвоката Прядки В. М. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 100 грн, понесені судові витрати на проведення експертизи у розмірі 24 162,56 грн, а всього 36 262,56 грн.
Клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору залишив без задоволення.
Залишив без розгляду заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовив в ухваленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення про задоволення заяви адвоката Прядки В. М. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення суд, першої інстанції виходив з того, що питання щодо розподілу судових витрат у рішенні від 27 березня 2023 року не вирішено, надані позивачем докази свідчать про те, що судові витрати понесені саме ним та відповідно до статей 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню на його користь з відповідача у повному обсязі.
Витрати на професійну правничу допомогу, які ним понесені в суді першої інстанції, у сумі 12 100 грн відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Вважав, що витрати за проведення комплексної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної експертизи (висновок експерта від 23 червня 2022 року № 07-22) та додаткової будівельно-технічної експертизи (висновок експерта від 12 грудня 2022 року № 07-22-01) є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню.
Клопотання ОСОБА_2 про зменшення судових витрат залишив без задоволення, оскільки надані ним документи про отримання доходів у 2022 році об'єктивно не дають можливості оцінити його майновий стан, крім того, не наведено належних обґрунтувань щодо зловживання позивачем процесуальними правами, а саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтованість його дій.
ОСОБА_2 , усупереч частині восьмій статті 141 ЦПК України, не повідомив суд про орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу, не подав відповідної заяви, докази понесення ним таких витрат надані суду 23 березня 2023 року, після ухвалення рішення у справі, клопотання про поновлення процесуального строку для подання таких доказів з обґрунтуванням поважності причин їх неподання до закінчення судових дебатів у справі не заявив.
Місцевий суд вважав, що клопотання про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, подане адвокатом Ситником Т. А. в інтересах ОСОБА_2 , не можна ототожнювати із клопотанням про поновлення процесуального строку на подання доказів, тому дійшов висновку про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 про поновлення строку на подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та відмовив в ухваленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою від 20 червня 2023 року Черкаський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу адвоката Ситника Т. А. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2023 року та додаткове рішення цього суду від 19 квітня 2023 року в частині, що стосується розподілу судових витрат.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2023 року та додаткове рішення цього суду від 19 квітня 2023 року в частині, що стосується розподілу судових витрат, залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що оскаржені рішення місцевого суду в частині, що стосується розподілу судових витрат, є законними та обґрунтованими, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
28 липня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив:
скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2023 року та додаткове рішення цього суду від 19 квітня 2023 року в частині, що стосується розподілу судових витрат;
судові витрати, понесені позивачем за проведення судової експертизи в розмірі 24 162,56 грн, зі сплати судового збору в розмірі 12 405,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 12 100 грн покласти на позивача;
судові витрати, понесені ОСОБА_2 у суді першої інстанції на правову допомогу в розмірі 7 400 грн покласти на позивача.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.
Крім того, на думку заявника, основним порушенням у справі є зловживання процесуальними правами позивача та його представника - адвоката Прядки В. М., яке полягає у відсутності повноважень адвоката на представництво позивача, що підтверджується нечинним ордером серії ЧК № 138524 від 24 червня 2020 року.
Ухвалою від 07 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2023 року, додаткове рішення цього суду від 19 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2023 року. Відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із місцевого суду.
06 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 07 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначив до розгляду.
20 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу для розгляду Великою Палатою Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що у справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом до суду 10 червня 2022 року; на виконання ухвали про залишення позову без руху позивач надав висновок експерта за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 23 червня 2022 року № 07-22; провадження в справі відкрито 27 червня 2022 року; при запереченні проти стягнення витрат за проведення експертизи від 23 червня 2022 року № 07-22 відповідач у місцевому суді послався на висновки, викладені в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 824/647/19-а (провадження № К/9901/31359/20) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 524/710/21 (провадження № 61-1693св22); в оскаржених судових рішеннях суди вважали, що витрати за проведення експертизи від 23 червня 2022 року № 07-22 підлягають стягненню з відповідача.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці касаційного суду склався такий підхід, що для відшкодування витрат, пов'язаних з її призначенням та проведенням як певної процесуальної дії, а саме: призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.
Касаційний суд підкреслює, що таке застосування та тлумачення процесуальних норм щодо невідшкодування витрат за проведення експертизи до відкриття провадження в справі навряд чи дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим та відповідає принципам процесуального права, зокрема відшкодуванню судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).
Позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (пункт 8 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Аналогічні по суті норми містяться у Кодексі адміністративного судочинства України та у Господарському процесуальному кодексі України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов'язків цивільного характеру» пов'язується з поданням цивільного позову (див., зокрема: REDKA v. UKRAINE, № 19164/04, § 32, ЄСПЛ, від 21 червня 2007 року; VASILCHUK v. UKRAINE, № 31387/05, § 49, ЄСПЛ, від 10 грудня 2009 року).
Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру (LITVINYUK v. UKRAINE, № 55109/08, § 19, ЄСПЛ, від 01 березня 2018 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,викладених у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 824/647/19-а (провадження № К/9901/31359/20), у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року в справі № 640/19089/20 (провадження № К/9901/22986/21), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21 (провадження № 61-1693св22), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 травня 2023 року у справі № 914/3881/21, сформулювавши висновок так:
«Розумний читач, який повністю володіє мовою, зрозумів би текст процесуальних норм так, що сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену як до подання позову, так і після (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експертизи як доказ). Отже відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі;
звужувальне тлумачення процесуальних норм щодо не відшкодування судових витрат за експертизу суттєво обмежує засаду (принцип) цивільного судочинства про відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. При цьому таке обмеження не обумовлене безпосередніми приписами норм процесуального законодавства, а здійснене касаційним судом на підставі припущень про обмеження права іншої особи брати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта, що не відповідає дійсності, оскільки, враховуючи засаду (принцип) змагальності, учасники справи не позбавлені можливості під час розгляду справи судом заперечувати проти висновку експерта, в тому числі посилаючись на наявність підстав для відводу, а суд за таких обставин має підстави для визнання такого висновку експерта недопустимим доказом;
відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права».
Згідно із частиною першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На підставі частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Як слідує із частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України, висновки щодо застосування норм права, висловлені у постановах Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і у суддів відсутні права для незастосування таких висновків.
Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов'язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення ЄСПЛ від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2023 року, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішити питання щодо можливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення експертного висновку, підготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі до відкриття провадження у такій справі.
Частина перша статті 402 ЦПК України визначає, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з викладеного справу необхідно розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ у натурі житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, припинення частки у спільній власності.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 листопада 2023 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв
Судді О. О. Банасько С. І. Кравченко
Ю. Л. Власов Г. Р. Крет
І. А. Воробйова Л. М. Лобойко
І. В. Григор'єва К. М. Пільков
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич
Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова