УХВАЛА
24 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 686/5268/23
Провадження № 14-141зц23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаВоробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І.,
Гудими Д. А., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
ознайомилась із заявою ОСОБА_1 (далі - заявник) від 20 жовтня 2023 року про перегляд рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2023 року (далі - заява)
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі представника - Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, у справі № 686/5268/23,
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі представника - Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.
24 квітня 2023 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2023 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2023 року.
04 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2023 року відмовлено.
У жовтні 2023 року заявник подав до Великої Палати Верховного Суду заяву (вх. № 244/0/255-23 від 20 жовтня 2023 року). Просив «прийняти до свого розгляду у порядку «антитерористичного винятку» касаційну скаргу у справі № 686/5268/23 та вирішити її по суті заявленої вимоги». У касаційній скарзі, яку заявник додав до своєї заяви, просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити рішення про задоволення позову.
Велика Палата Верхового Суду вважає, що у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її заявнику.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Пункт статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 і № 29465/04, § 24).
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року. Заявник додав до своєї заяви касаційну скаргу, яку адресував Верховному Суду. Однак після того, як 04 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду заяви заявника. Інакше кажучи, у цій справі Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Вичерпний перелік підстав для передання справи до Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Рішення про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 вказаного Кодексу у цій справі міг прийняти тільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. А Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав.
Тому за відсутності юридичної підстави для розгляду зазначеної вище заяви у її прийнятті необхідно відмовити та повернути заявнику. Така відмова не порушує право заявника на доступ до суду, оскільки він мав можливість оскаржити судові рішення у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Відмова Великої Палати Верховного Суду у прийнятті заяв (скарг) щодо перегляду судових рішень у випадку відмови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ці рішення чи у випадку повернення останньої є передбачуваною (див., зокрема, ухвали від 21 липня 2022 року у справі № 686/9511/21, від 5 жовтня 2022 року у справі № 758/15589/16-ц, від 16 лютого 2023 року у справі № 521/13576/19, від 4 липня 2023 року у справі № 2-327/02).
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Звернення до Великої Палати Верховного Суду із проханням про ще один розгляд справи фактично спрямоване на перегляд рішень судів трьох інстанцій за відсутності для цього визначеної процесуальним законом підстави. Вказаний перегляд є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, частиною третьою статті 182, частиною першою статті 260, частиною другою статті 261, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Відмовити уприйняттідо розгляду Великою Палатою Верховного Суду заяви ОСОБА_1 від 20 жовтня 2023 року про перегляд рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі представника - Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, у справі № 686/5268/23.
Повернути цю заяву разом із додатками ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Воробйова
Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
І. В. Желєзний О. С. Ткачук
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
Г. Р. Крет Н. В. Шевцова
Л. М. Лобойко