ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 537/908/20
провадження № 51-1742 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 травня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 12020170110000277 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 1 місяць,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та вироком від 17 лютого 2020 року, із застосуванням ст. 72 КК України остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Зараховано у строк відбування покарання строк перебування обвинуваченого під вартою з 11 січня по 01 травня 2022 року включно.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 16 лютого 2020 року, приблизно о 17:40 год. у приміщенні бару «Стопка» по вул. Леонова 2-Д у м. Кременчук повторно, шляхом ривка, відкрито заволодів мобільним телефоном «Sigma», вартістю 494,40 грн, що належить потерпілому ОСОБА_8 .
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення щодо нього. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд не допитав у засіданні потерпілого та свідків, чим порушив принцип безпосередності, в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ст. 186 КК України, а наявні ознаки шахрайства, що передбачені ст. 190 цього Кодексу, отже кваліфікація його дій судом є неправильною. Засуджений стверджує, що було порушено його право на захист, оскільки захисника йому надали лише на стадії судових дебатів, захист був неефективним, на проголошенні вироку обвинувачений був відсутній, а також, що його не ознайомили з матеріалами кримінального провадження для написання касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі засуджений висловлює доводи щодо оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, що, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість, вказані обставини перевірялись апеляційним судом.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.
Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом. Тому доводи засудженого з цього приводу не заслуговують на увагу.
Відповідно до вироку, його вина доведена показаннями самого обвинуваченого, який не заперечував факт заволодіння мобільним телефоном потерпілого, проте стверджував про наявність у його діях ознак шахрайства.
У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що він зайшов до приміщення бару, сів за окремий столик, куди до нього підійшов обвинувачений і запропонував свою допомогу у вирішенні проблем потерпілого, наполягаючи на тому, щоб останній записав номер телефону обвинуваченого до свого мобільного. Потім ОСОБА_7 шляхом ривка вихопив з його рук мобільний телефон і вийшов із ним на вулицю, не звертаючи уваги на прохання повернути телефон.
Суд дав оцінку розбіжностям у показаннях потерпілого, які були пов'язані із перебуванням його в момент подій у стані алкогольного сп'яніння.
Ці показання повністю узгоджуються із даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення, відеозаписом з камер відеоспостереження бару «Стопка», на якому зафіксовано факт заволодіння майном потерпілого, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, де потерпілий упізнав ОСОБА_7 як особу, яка незаконно заволоділа його мобільним телефоном. Також винуватість засудженого підтверджується довідкою з ломбарду, відповідно до якої ОСОБА_7 16 лютого 2020 року закладав до відділення ломбарду мобільний телефон «Sigma».
Оцінивши ці та інші докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині.
Твердження засудженого про невірну кваліфікацію судом його дій не ґрунтуються на законі.
Так, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винного, який у свою чергу усвідомлює, що його дії помічені та оцінюються як викрадення.
У той же час шахрайство - це заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього.
Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна. При цьому слід звернути увагу, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна не можна вважати добровільною.
Згідно дослідженого в судовому засіданні відеозапису з камери спостереження бару вбачається, що ОСОБА_7 вихопив телефон із рук потерпілого ОСОБА_8 та залишив місце події, в той час як потерпілий намагався його зупинити, але не зміг цього зробити внаслідок перебування у стані сп'яніння. Ніякої добровільної передачі майна на відео не зафіксовано. Цей відеозапис визнаний судом допустимим доказом, він повністю узгоджується з показаннями потерпілого в судовому засіданні, крім того, останній одразу після викрадення телефону звернувся із заявою до поліції, що також спростовує версію засудженого про добровільний характер передачі телефону потерпілим.
Крім того, грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном, тобто, появи у злочинця реальної можливості розпорядитися вилученим майном.
Стороною захисту не заперечується той факт, що ОСОБА_7 після заволодіння мобільним телефоном потерпілого заклав його до ломбарду, а отже розпорядився ним на свій розсуд.
Враховуючи всі наведені обставини, суди дійшли переконливого висновку про наявність у діях ОСОБА_7 ознак саме грабежу, а не шахрайства.
У касаційній скарзі засуджений стверджує про порушення судом першої інстанції принципу безпосередності дослідження доказів внаслідок того, що в судовому засіданні не були допитані потерпілий та свідки.
Ці доводи повністю спростовуються матеріалами провадження.
Так, у судовому засіданні був допитаний потерпілий ОСОБА_8 , який надав пояснення стосовно скоєних щодо нього протиправних дій. Сторона захисту мала можливість ставити потерпілому запитання. Що стосується свідків, то внаслідок їх неявки в судові засідання прокурор відмовився від допиту свідків, яких він заявляв. Сторона захисту не заперечувала проти цього. Лише після допиту в суді обвинуваченого, захисник заявив клопотання про повторний допит потерпілого, а також про допит свідка - бармена, яке суд відхилив через безпідставність такого клопотання.
Принцип безпосередності, визначений ст. 23 КПК України, передбачає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. За приписами ч. 4 ст. 95 цього Кодексу суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Цих вимог судом було дотримано. Як убачається з вироку, предметом дослідження та оцінки були лише ті докази, які суд безпосередньо дослідив під час судового розгляду. Тому порушення принципу безпосередності немає.
Твердження касатора про порушення його права на захист через те, що, на його думку, адвокат приймав формальну участь у справі, безпідставні.
Право підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на захист полягає, зокрема, у наданні йому можливості надавати пояснення, збирати докази, користуватися правовою допомогою захисника, обраного ним або наданого безоплатно за рахунок держави (ст. 20 КПК України). Тобто, право на захист є широким поняттям і передбачає його реалізацію різними способами, одним із яких є залучення чи призначення захисника.
Статтею 59 Конституції України гарантовано право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Водночас, нормами ст. 54 КПК України передбачено можливість заміни захисника на будь-якій стадії провадження, у тому числі, якщо підозрюваний (обвинувачений) вважає, що здійснюваний захист є неефективним.
Ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав або кваліфікованої юридичної допомоги захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
Практики ЄСПЛ зводиться до того, що ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома («Кускані проти Сполученого Королівства» від 24 вересня 2004 року, «Дауд проти Португалії» від 21 квітня 1998 року).
Із матеріалів провадження убачається, що під час досудового розслідування ОСОБА_7 не заявляв клопотання про призначення йому захисника та не залучав його самостійно. Інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення не передбачає обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_7 звернувся із клопотанням про призначення йому безоплатного захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Протягом судового розгляду обвинувачений на послуги захисника ОСОБА_6 не скаржився.
Лише в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 заявив клопотання про відвід захисника, пояснивши це неефективністю здійснення ним захисту. Проте, засуджений будь-яких об'єктивних даних про неналежне виконання професійних обов'язків адвоката не навів, тому апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки воно подане через незгоду засудженого із винесеним по справі рішенням та є обраним ним способом захисту. Тому апеляційний суд, урахувавши наведене, не вбачав підстав для заміни захисника, призначеного за кошти держави. У той же час ОСОБА_7 , у разі незгоди із позицією свого захисника, не був позбавлений можливості укласти угоду із обраним ним захисником за власним бажанням, однак цього не зробив.
Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційна скарга засудженого не містить жодних обґрунтованих мотивів щодо здійснення адвокатом неефективного захисту. У суді апеляційної та касаційної інстанції захисник засудженого був присутній та здійснював свої повноваження. За таких обставин твердження засудженого про порушення його права на захист є голослівними.
Поряд з наведеним, засуджений вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на його думку, полягали у тому, що він був відсутній під час проголошення вироку.
За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 2 вказаної норми закону здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 чи ст. 381 КПК України, визнається істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення. Вказана вимога є однією з гарантій дотримання прав обвинуваченого, передбачених, зокрема, у ст. 42 цього Кодексу, та спрямована на ефективну реалізацію таких прав під час здійснення судового провадження. Тобто, для прийняття рішення щодо того чи являється відсутність обвинуваченого в судовому засіданні під час здійснення судового провадження підставою для скасування судового рішення, слід визначити яким чином така відсутність вплинула чи могла вплинути на ефективну реалізацію обвинуваченим своїх прав.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 був присутнім у судових засіданнях під час здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції, де висловлював свою думку з приводу висунутого обвинувачення, заявляв клопотання, брав участь у дослідженні доказів, виступав у дебатах та звертався до суду з останнім словом. При цьому, він дійсно не був присутнім під час оголошення вироку, що, у свою чергу, може свідчити про певні порушення його прав, однак присутність чи відсутність обвинуваченого під час оголошення вироку ніяким чином не впливає на законність, обґрунтованість чи вмотивованість цього вироку, оскільки останній вже складений і підписаний.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. На виконання зазначених приписів суд після виходу з нарадчої кімнати 02 травня 2022 року негайно проголосив вирок, незважаючи на відсутність обвинуваченого в судовому засіданні. Цього ж дня копію вироку було направлено для вручення засудженому.
Тому відсутність ОСОБА_7 у залі судового засідання під час проголошення вироку жодним чином не вплинуло на законність і обґрунтованість ухваленого рішення, не перешкодило обвинуваченому реалізувати свої права, в тому числі й право на оскарження вироку в апеляційному порядку, а тому не може бути підставою для скасування судового рішення.
Розбіжностей між текстом вироку, який було оголошено під звукозапис, та його письмовим варіантом не встановлено.
Отже, констатувати істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке суттєво вплинуло або могло вплинути на законність та обґрунтованість вироку, підстав немає.
Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому доводи касаційної скарги засудженого неприйнятні.
Що стосується доводів про ненадання засудженому можливості ознайомитися з матеріалами справи для написання касаційної скарги, то вони суперечать наявним матеріалам, оскільки в справі містяться розписки ОСОБА_7 про повне ознайомлення його з усіма матеріалами для написання касаційної скарги.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 травня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3